Рік: 2025

Інклюзія як редакційний стандарт

Що було зроблено

На Радіо «Накипіло» впроваджено практику інклюзивної редакційної роботи, що ґрунтується на рівності, довірі до професійності та повноцінному залученні журналістів з інвалідністю до створення контенту. Одним із прикладів такої практики є робота Володимира Носкова — журналіста та автора радійних програм, який понад десять років працює в українських медіа попри повну втрату зору. Протягом останніх трьох років він є одним із голосів Радіо «Накипіло», де створює власні програми, веде прямі етери та бере інтерв’ю, часто зосереджені на людських історіях і питаннях доступності.

Редакція не обмежилася технічною адаптацією робочих умов, а забезпечила журналісту повноцінний простір авторства — можливість самостійно формувати теми, тон розмови та зміст програм. Власний досвід Володимира Носкова дозволяє говорити про бар’єри не з позиції стороннього спостерігача, а зсередини — без стереотипів і жалю, натомість із гідністю та повагою. У редакції підкреслюють, що він наполягає на рівному професійному ставленні та однакових вимогах до себе, не очікуючи «особливого режиму», але водночас нагадуючи команді про важливість емпатії й поваги.

Присутність журналіста з порушенням зору стала чинником посилення толерантності та емпатійності всієї команди. Колеги відзначають його професійну силу, здатність працювати з найскладнішими темами та харизматичність, яка сприяє згуртованості редакції. Крім того, Володимир Носков тестує матеріали й сервіси Радіо «Накипіло» на доступність, допомагаючи медіа вдосконалювати власні практики.

Окремим прикладом впливу цієї роботи став публічний випадок, коли журналіст звернув увагу на неякісний сервіс для людей з порушеннями зору. Ця ситуація стала приводом для ширшої суспільної дискусії про системні проблеми доступності. Медіа відреагували на неї не як на приватний конфлікт, а як на важливий сигнал про реальні труднощі, з якими стикаються люди з інвалідністю.

Підхід Радіо «Накипіло» у цій практиці базується на кількох принципових засадах: журналіст з інвалідністю розглядається як повноцінний член команди, а не «особливий випадок»; особистий досвід автора підсилює зміст матеріалів, а не обмежує його; історії про бар’єри формують в аудиторії емпатію та розуміння, а не жалість. Цей кейс демонструє, що інклюзія в медіа — це не лише питання доступу, а насамперед довіри до професійності та створення рівних умов для впливу журналіста на зміст і суспільну розмову.

Ветеранський голос і медіаграмотність як складова стійкості громад

Що було зроблено

У мережі місцевих медіа «Громада. Груп» впроваджено практику створення окремих редакційних просторів для авторів із ветеранським досвідом. Зокрема, редакція відкрила спеціальну рубрику для ветерана російсько-української війни, письменника Михайла Філоненка, який зазнав важкого поранення під час бойових дій на Харківщині та втратив кисті рук і частково зір. Автор отримав власний інформаційний майданчик, де реалізує творчі задуми, публікуючи матеріали про український фольклор, пам’ять і зв’язок поколінь через традиційні образи.

Паралельно «Громада. Груп» системно працює з майбутніми журналістами та студентською молоддю. Мережа медіа виступає платформою для здобуття практичного професійного досвіду студентами медійних спеціальностей закладів вищої освіти, зокрема Харківського національного економічного університету імені Семена Кузнеця та Харківської академії культури.

У редакції зазначають, що зацікавлені у подальшому залученні журналістської молоді до роботи, однак через втрату фінансування від USAID частину молодих фахівців було змушено втратити. Водночас команда має плани з розширення мережі та створення нових редакцій у громадах за умови відновлення або залучення нового фінансування.

Важливою складовою діяльності редакції є протидія дезінформації та спробам вербування молоді спецслужбами російської федерації. Це реалізується як через аналітичні журналістські матеріали, так і через участь редакторів у тематичних тренінгах.

У липні та серпні 2025 року представники «Громада. Груп» долучилися як спікери до спільних україно-литовських тренінгів, присвячених протидії вербуванню молоді спецслужбами РФ. Заходи були спрямовані на українську та литовську молодь і проходили за участі журналістів, громадських організацій та освітян Краснокутської громади Харківської області. У Литві, як і в Україні, фіксуються спроби вербування молодих людей — зокрема представників української діаспори та місцевої молоді — для диверсійної діяльності.

Інклюзивність і доступність як частина внутрішніх редакційних політик

Що було зроблено

Редакція «Трибуна.Суми» впровадила внутрішні політики та практики у таких сферах: недискримінації; підтримки батьківства та материнства; гнучких графіків роботи.

Крім того, в 2025 році редакція запровадила інклюзивну версію сайту з персоналізованими налаштуваннями доступності для читачів. Серед доступних функцій:

  • зміна розміру шрифту та курсору;
  • регулювання міжлітерного інтервалу та висоти рядка;
  • чорно-білий режим;
  • регулювання яскравості;
  • інверсія кольорів;
  • приховування зображень;
  • зупинка анімації;
  • лінія та маска читання;
  • підсвітка посилань.

«Трибуна.Суми» стала першим регіональним медіа, яке впровадило такий комплекс функцій доступності на своєму сайті.

Також з 2024 року в розділі «Про нас» опублікована редакційна політика, що закріплює принципи рівності та недискримінації.

Як реалізували

Редакція поєднала внутрішні політики з технічними рішеннями, спрямованими на покращення доступу до контенту для ширшої аудиторії. Інклюзивна версія сайту розроблена як інструмент, який дозволяє користувачам самостійно налаштовувати спосіб споживання інформації відповідно до власних потреб.

Вплив

Запровадження інклюзивної версії сайту підвищило доступність контенту для людей з різними потребами та закріпило позицію редакції як лідера у впровадженні інклюзивних рішень серед регіональних медіа. Публічна редакційна політика посилила прозорість і ціннісну визначеність медіа.

Редакція продовжує тестування інклюзивної версії сайту. Також команда працює над можливістю технічного перекладу матеріалів медіа на сайті різними мовами.

Що можуть наслідувати інші медіа

  • Поєднувати внутрішні політики рівності з практичними технічними рішеннями.
  • Розглядати доступність сайту як базовий стандарт, а не додаткову опцію.
  • Публічно фіксувати принципи недискримінації та рівності у редакційних політиках.
  • Починати впровадження інклюзивності з конкретних, вимірюваних кроків.

Формалізація принципів гендерної рівності в редакційній політиці

Що було зроблено

Онлайн-видання «Український тиждень» тривалий час у своїй роботі дотримувалося принципів гендерної рівності: редакція уважно підходила до висвітлення чутливих тем, запобігала поширенню стереотипів у контенті та послідовно використовувала фемінітиви.

У вересні редакція офіційно затвердила Політику гендерної рівності, розроблену ГО «Жінки в медіа» у співпраці з Комісією з журналістської етики та за підтримки ОБСЄ. Документ став інституційним закріпленням підходів, які раніше існували на рівні редакційної культури та практик.

Як реалізували

Редакція розглянула запровадження формалізованої політики як необхідну норму для розвитку професійної культури медіа. Після її ухвалення «Український тиждень» став ще більш вибагливим у доборі тем і голосів, які звучать у виданні.
Редакція активно залучає до написання матеріалів журналісток і лідерок думок, бере в роботу теми, що висвітлюють жіночі історії та сприяють подоланню гендерних упереджень.

Окрему увагу приділено внутрішнім умовам праці: редакція з розумінням ставиться до потреб працівників і працівниць у доглядовій праці — піклуванні про дітей або батьків, чому, зокрема, сприяє можливість дистанційної роботи.

Вплив

Ухвалення гендерної політики посилило усвідомленість редакції щодо власних стандартів і відповідальності за контент. Документ став орієнтиром для щоденних редакційних рішень, зокрема у виборі тем, експертних голосів і підходів до чутливих питань. Політика також створила підґрунтя для подальшого розвитку інших внутрішніх правил і стандартів у редакції.

Головна редакторка «Українського тижня» Маргарита Дикалюк говорить: «Сьогодні медіа стоять перед великим викликом часу. Вони мусять, поза іншими завданнями, дієво протистояти гендерним стереотипам. Тому наш “Український тиждень” чітко дотримується принципу гендерної рівності, дбайливого ставлення до висвітлення чутливих тем, запобігання дискримінації та поширенню стереотипів».

Ліза Кузьменко, голова ГО «Жінки в медіа» вважає, що окрема політика — крок до формування нової професійної культури редакції: «Український тиждень давно є зразковим медіа, яке дотримується стандартів і етики журналістики. Очевидно, що в редакції й раніше діяли неписані правила, які стосуються рівності, зокрема й гендерної. Але надзвичайно важливо, що тепер ці принципи оформлені в окрему політику та публічно оприлюднені на сайті. Це не лише закріплює внутрішні практики редакції, а й створює прозорий орієнтир для всієї медійної спільноти. Такий крок підвищує довіру аудиторії, а також партнерів — у тому числі міжнародних».

Виклики та подальші кроки

Редакція визначає кілька ініціатив, які планує впроваджувати надалі. Насамперед ідеться про навчальні програми для команди, для реалізації яких нині триває пошук донорських можливостей.

Також існує потреба у впровадженні додаткових оплачуваних відпусток і соціального страхування, однак цьому перешкоджають обмежені людські та фінансові ресурси. Ситуацію ускладнює те, що частина журналістів видання нині перебуває на війні, через що навантаження на команду суттєво зросло.

Окрім гендерної політики, редакція перебуває на етапі напрацювання інших внутрішніх документів, зокрема політики щодо використання штучного інтелекту в медіа.

Що можуть наслідувати інші медіа

  • Формалізувати цінності гендерної рівності через редакційні політики, навіть якщо відповідні практики вже існують неформально.
  • Поєднувати контентні стандарти з турботою про умови праці та баланс між роботою й доглядовими обов’язками.
  • Розглядати гендерну політику як основу для подальшого розвитку інших етичних і професійних стандартів редакції.

Системний моніторинг гендерного балансу в інформаційному ефірі

Що було зроблено

StarLightMedia стала першою українською медіакомпанією, яка підписала Принципи розширення прав і можливостей жінок (WEP’s) у жовтні 2019 року. Відтоді компанія щорічно впроваджує практики, спрямовані на досягнення гендерної рівності як у ролі роботодавця, так і як виробника медійного контенту.

Усередині StarLightMedia всі департаменти та творчі команди, що працюють над контентом, декларують прагнення до балансу представленості 50:50. Особлива увага до цього питання приділяється в інформаційному мовленні.

Як реалізували

Питання гендерної представленості регулярно порушується під час щотижневих зустрічей CEO StarLightMedia Олександра Богуцького з редакторською групою новин, склад якої також дотримується балансу 50:50.

Результатом цих обговорень стало запровадження власного внутрішнього аудиту — щомісячного моніторингу кількості жінок і чоловіків в ефірі. Протягом останніх двох років новинні продукти StarLightMedia («Факти ICTV» та «Вікна-новини») системно працюють над питанням гендерного балансу, фіксуючи показники та аналізуючи динаміку.

Компанія публічно звітує про результати цього моніторингу перед громадянським суспільством, визнаючи як досягнення, так і обмеження, з якими стикається в процесі.

Вплив

За рік у слотах телемарафону «Єдині новини», вироблених командою StarLightMedia, в ефірі з’явилося 298 жінок — представниць органів державної влади, громадянського суспільства, експерток у різних галузях та військових. Попри те, що досягти рівня представленості 50:50 поки не вдалося, за підсумками року новини StarLightMedia посіли перше місце за кількістю жінок в ефірі марафону серед усіх його виробників.

Як зазначає Тимур Левчук, лідер напряму різноманіття та інклюзивності StarLightMedia, компанія розглядає цей звіт як чесний інструмент самооцінки: він дозволяє одночасно визнавати невиконані цілі та відзначати посилення жіночих голосів в інформаційному ефірі.

Що можуть наслідувати інші медіа

  • Запроваджувати регулярний внутрішній моніторинг гендерної представленості в контенті.
  • Виносити питання балансу в ефірі на рівень управлінських рішень.
  • Публічно звітувати про результати, визнаючи як успіхи, так і обмеження.
  • Розглядати гендерну рівність як довгостроковий процес, а не разову кампанію.

Впровадження системного підходу до розмаїття, рівності та інклюзії

Що саме було впроваджено

У серпні 2025 року Наглядова рада та Правління Суспільного мовлення ухвалили «Концепцію інклюзивного підходу у виробленні контенту та в роботі команди»  — перший системний документ, який визначає бачення, принципи та кроки впровадження розмаїття, рівності та інклюзії (DEI) на всіх рівнях діяльності компанії. Концепція охоплює як інституційний рівень (рівність можливостей, внутрішні процеси, командну культуру), так і контентний (репрезентативність, чутливість, залучення різних голосів у матеріалах Суспільного). Це перший подібний документ серед українських медіа, а також ним зацікавилися деякі європейські медіа (Фінляндія, Швеція, Словенія тощо) для розробки подібних документів у своїх країнах.

Коли й чому вирішили це реалізувати

Команда почала роботу над Концепцією у вересні 2024 року, розуміючи, що реальна інклюзія має бути присутньою у щоденних практиках і, головне, має стати системною роботою. В основу документа лягла потреба зробити так, щоб Суспільне відображало все розмаїття українського суспільства й залишалося медіа, де кожен може побачити себе.

Суспільне залучили внутрішніх фахівців компанії та зовнішніх експертів — українських і міжнародних, які стали співавторами документа в різних його тематичних частинах, зокрема міжнародних експертів від Європейської мовної спілки (EBU), частиною якої є Суспільне мовлення, а також представників спільнот, для яких і про яких ми створюємо контент (це дуже важливо). Це стало простором діалогу, у якому різні точки зору перетворювалися на спільне бачення.

Українські експерти напрацювали аналітичні записки у шести тематичних частинах Концепції та провели для нашої команди тематичні воркшопи. Надалі команда Департаменту з питань розмаїття, інклюзії та рівних можливостей (який було створено у квітні 2024 року, що також є прикладом зростання та розуміння важливості теми в системі Суспільного мовлення) склала драфт документа, звірила його з експертами та спільнотами й розробила фінальний текст.

Цей текст став фундаментом для тем інклюзії, розмаїття та рівності, які часто залишаються на узбіччі розуміння. Внутрішньо в командах мовник розробив презентації, інформаційні картки та інші активності, які пояснюють положення цього документа. Одним з інструментів комунікації є внутрішній чат та інформаційно-комунікаційна дошка (зокрема, й у філіях), де збираються питання та відгуки з тієї чи іншої теми.

Як це вплинуло на редакцію

Концепція об’єднала різні команди навколо спільних цінностей і створила передумови для системних змін — Суспільне вносить зміни у редакційні політики та кадрові процеси. У компанії з’явилося більше внутрішнього розуміння тем рівності, розпочато серію навчальних воркшопів із гендерної чутливості, інклюзивної мови, безбар’єрності, вікового розмаїття та теми ветеранів. Зміни стали помітні й у контенті: історії Суспільного дедалі частіше показують різних героїв і героїнь.

Наразі триває процес розробки та затвердження (заплановано на грудень 2025 року) плану імплементації Концепції, до якого буде залучено значну частину команд Суспільного, адже він стосуватиметься впровадження жестової мови у культурних проєктах та аудіодискрипції для документальних проєктів. Також передбачено продовження роботи з гендерним вимірюванням за системою 50 на 50 всього контенту Суспільного та впровадження новин доступною мовою у форматі Easy News.

Гендерний аудит

У 2025 році Суспільне мовлення стало першою і єдиною великою медійною компанією в Україні, яка провела незалежний гендерний аудит. Це системна оцінка політик, управлінських процесів, кадрових практик і корпоративної культури компанії через призму рівності, інклюзії та недискримінації.

ГО «Жінки в медіа» за підтримки International Media Support (IMS) провела незалежний гендерний аудит Суспільного мовлення. Дослідження тривало з травня до серпня 2025 року в межах проєкту «Об’єднані заради рівності в медіа: сприяння гендерній рівності через співпрацю громадських організацій, медіа та органів влади».

«Ми вирішили реалізувати цей крок, щоб об’єктивно оцінити стан рівності всередині компанії, виявити бар’єри та сформувати дорожню карту подальших змін. Для нас було важливо не лише задекларувати принципи інклюзії, а й підтвердити їх конкретними діями», — розповідає Анастасія Гудима.  

Аудит став важливим кроком у зміцненні довіри та відкритості в команді. 521 працівник і працівниця взяли участь в опитуванні, і 86 % зазначили, що гендерна рівність є для них важливою, а 85 % — що стать не впливає на можливості розвитку кар’єри. Процес обговорення результатів об’єднав різні підрозділи, дав можливість почути голоси регіонів і започаткував культуру внутрішньої рефлексії.

Результати аудиту стали основою для впровадження Плану дій з інтеграції принципів гендерної рівності, розробки онлайн-тренінгів і регулярного моніторингу. План дій не є публічним, його реалізує внутрішня робоча група, і він упроваджується як на стратегічному рівні (наприклад, тренінги), так і на рівні щоденних практик (зокрема закупівля засобів гігієни для жінок у вбиральнях).

Подальші плани редакції

Анастасія Гудима, директорка Департаменту з питань розмаїття, інклюзії та рівних можливостей Суспільного мовлення, зазначає, що нині компанія працює над розширенням доступності контенту для людей з порушеннями слуху та зору, зокрема через упровадження перекладу жестовою мовою та аудіодискрипції. За її словами, це потребує значних фінансових ресурсів, адже йдеться не лише про технічне забезпечення, а й про залучення перекладачів, дикторів, спеціалістів зі студійної адаптації та акторів. Паралельно Суспільне проводить внутрішні тренінги для працівників, пояснюючи важливість створення такого контенту навіть за умов, коли відповідна аудиторія наразі є нечисленною.

Вона також звертає увагу на складність системного впровадження фемінітивів у внутрішній документації, що пов’язано з масштабом організації, усталеними адміністративними форматами та потребою уніфікації з чинною нормативною базою.

Окремим викликом, за її словами, залишається низька залученість працівників до навчальних програм. У зв’язку з цим у Суспільному бачать потребу у створенні нової моделі внутрішнього навчання, яка поєднуватиме онлайн-модулі, практичні кейси та менторську підтримку, а також у залученні зовнішніх експертів з різних напрямів — від гендерної рівності до доступності та етики.

Крім того, Гудима зазначає, що Суспільне прагне впровадити політику підтримки батьківства та материнства, однак стикається з обмеженнями, пов’язаними з державною формою фінансування, яка не дозволяє запроваджувати соціальні пільги чи додаткові пакети підтримки.

Журналістський аудит безбар’єрного середовища

Контекст

Доступність міського середовища є однією з ключових умов реалізації прав людей з інвалідністю та інших маломобільних груп — зокрема людей на кріслах колісних, батьків із дитячими візочками, літніх людей. Водночас у багатьох українських містах питання безбар’єрності залишається фрагментарним або декларативним, а реальний стан інфраструктури часто не відповідає задекларованим стандартам.

У цьому контексті локальні медіа можуть відігравати роль громадського контролю, не лише інформуючи про проблему, а й ініціюючи конкретні зміни через залучення громади та діалог із владою.

Що було зроблено

Журналісти КП «Телекомпанія Умань» провели власний журналістський аудит одного з районів міста з погляду безбар’єрності.

У межах ініціативи:

  • перевірено доступність вулиць та інфраструктури для людей на кріслах колісних і батьків із дитячими візочками;
  • зафіксовано проблемні ділянки, що ускладнюють пересування маломобільних груп;
  • до обговорення залучено мешканців міста та людей з інвалідністю.

Метою матеріалу було не лише зафіксувати проблему, а привернути увагу до реальних бар’єрів у міському просторі та стимулювати владу до практичних рішень.

«Проєкт став помітним, адже журналісти не лише показали проблеми, а й залучили до обговорення самих людей з інвалідністю та батьків із візочками. Завдяки цій увазі громади влада почала робити пониження бордюрів у найбільш проблемних місцях, а мешканці отримали можливість публічно вказувати на ділянки вулиць, які потребують облаштування. Аудиторія активно підтримала ініціативу — у коментарях люди ділилися власними спостереженнями, відзначали позитивні зміни та пропонували конкретні локації для покращення. Таким чином “Телекомпанія Умань” впроваджує практики інклюзивності, формуючи культуру спільної відповідальності за безбар’єрність міського простору» , — зазначив Андрій Вдовиченко, директор КП «Телекомпанія Умань». 

Як реалізували

Журналістська команда:

  • здійснила огляд вулиць і об’єктів інфраструктури з позиції користувачів, для яких бар’єри є щоденною реальністю;
  • залучила мешканців громади й представників маломобільних груп до фіксації проблемних зон;
  • поєднала критичний аналіз із демонстрацією позитивних прикладів змін, які вже відбуваються або можливі.
  • такий підхід дозволив сформувати відкриту публічну дискусію про безбар’єрність як спільну відповідальність громади, влади й міських служб.

Вплив

Матеріал мав практичні результати на рівні громади:

  • місцева влада розпочала облаштування понижень бордюрів у найбільш проблемних локаціях;
  • мешканці отримали публічний канал для повідомлення про ділянки, що потребують змін;
  • аудиторія активно долучалася до обговорення — ділилася власними спостереженнями, відзначала позитивні зрушення та пропонувала конкретні місця для покращення доступності.

Ініціатива показала, що журналістський матеріал може бути інструментом реальних змін у міському середовищі, а не лише фіксацією проблем.

Що можуть наслідувати інші медіа 

  • Проводити локальні журналістські аудити доступності, виходячи з реального досвіду маломобільних груп, а не лише з формальних нормативів.
  • Залучати людей з інвалідністю та інших представників маломобільних груп як безпосередніх учасників матеріалів, а не сторонніх коментаторів.
  • Поєднувати критику з рішеннями, показуючи не лише проблеми, а й можливі шляхи їх усунення та позитивні приклади змін.
  • Використовувати медіа як платформу громадського діалогу, де мешканці можуть повідомляти про бар’єри й відстежувати реакцію влади.
  • Фокусуватися на безбар’єрності як універсальній цінності, корисній не лише для людей з інвалідністю, а для всієї громади.
  • Відстежувати наслідки публікацій, повертаючись до теми після перших змін і демонструючи, що журналістська увага має довготривалий ефект.

Видимість жінок-військових у культурі пам’яті

Контекст

Попри активну участь жінок у Збройних силах України та інших складових сектору безпеки й оборони, їхні військові досвіди залишаються недостатньо представленими у культурі пам’яті. Традиційні практики меморіалізації війни часто відтворюють маскулінні образи героїзму, сформовані під впливом радянського спадку, що призводить до символічного виключення жінок-військових з публічного простору вшанування.

У контексті повномасштабної війни питання того, кого і як ми пам’ятаємо, стає не лише культурним, а й політичним та ціннісним. Видимість жінок-захисниць у меморіальних практиках є важливою умовою формування інклюзивної, справедливої та сучасної культури пам’яті.

Що було зроблено

Медіаплатформа «Накипіло» підготувала епізод подкасту «Меморіалізація війни», присвячений темі присутності жінок-військових у культурі пам’яті.

У розмові зі співзасновницею та кураторкою платформи культури пам’яті «Минуле / Майбутнє / Мистецтво», докторкою філософських наук і професоркою Київської школи економіки Оксаною Довгополовою:

  • проаналізовано, чому жіночі військові досвіди залишаються маловидимими в публічному просторі;
  • розглянуто вплив радянської мілітарної традиції на сучасні форми вшанування;
  • поставлено питання про необхідність переосмислення підходів до меморіалізації з урахуванням гендерної оптики.

Як реалізували

Подкаст побудовано у форматі експертної аналітичної розмови з фокусом на культурологічний і філософський аналіз.

У межах епізоду:

  • обговорено сучасні інструменти меморіалізації війни — мистецькі проєкти, фестивалі пам’яті, публічні кампанії, локальні меморіали;
  • показано, як культурні практики можуть як відтворювати нерівність, так і ставати інструментом змін;
  • матеріал створено у співпраці з «Дівоче.Медіа», що дозволило розширити охоплення та залучити аудиторію, зацікавлену в гендерній тематиці та культурних процесах.

Формат подкасту дав змогу осмислювати тему не через окремі кейси, а як довготривалий суспільний процес, що потребує рефлексії та системних рішень.

Вплив

Епізод сприяв формуванню нового погляду на вшанування жінок-військових як повноправних учасниць війни, а не винятків із «чоловічого» наративу.

Матеріал:

  • підсилив публічну дискусію про необхідність змін у культурі пам’яті;
  • привернув увагу до символічної нерівності у практиках меморіалізації;
  • викликав активний відгук аудиторії у соціальних мережах — коментарі, поширення, обговорення.

Що можуть наслідувати інші медіа 

  • Інтегрувати гендерну оптику в теми війни, пам’яті та вшанування, не обмежуючись новинними повідомленнями про участь жінок у бойових діях.
  • Ставити питання про видимість і виключення, аналізуючи, чиї досвіди представлені у меморіальних практиках, а чиї — системно ігноруються.
  • Працювати з експертами й експертками з гуманітарних, культурологічних і філософських дисциплін для глибшого осмислення складних тем, які виходять за межі щоденної новинної логіки.
  • Використовувати подкасти та довгі формати для обговорення довготривалих суспільних процесів, де важлива не швидкість, а контекст і рефлексія.
  • Критично переосмислювати радянську спадщину в мові, символах і формах меморіалізації, пропонуючи альтернативні, інклюзивні підходи.
  • Співпрацювати з іншими медіа та культурними платформами, щоб розширювати аудиторію та поєднувати різні перспективи в розмові про пам’ять і війну.

Видимість ветеранських досвідів і подолання стигматизації через розмову від першої особи

Контекст

Після початку повномасштабної війни кількість ветеранів і ветеранок в Україні стрімко зростає, водночас суспільний дискурс про їхній досвід часто залишається обмеженим двома крайнощами — героїзацією або стигматизацією. Ветеранські досвіди нерідко зводяться до образу травми, втрати чи «інакшості», що ускладнює повернення до цивільного життя, сприяє соціальній ізоляції та відтворює дискримінаційні уявлення.

У такому контексті медіа відіграють ключову роль у формуванні відповідального, неупередженого й людяного погляду на ветеранів — як на різних людей із власними історіями, досвідом і потенціалом для активної участі в суспільному житті.

Що було зроблено

Медіаплатформа «Накипіло» створила серію подкастів «Пліч-о-пліч», у центрі яких — розмови з воїнами та ветеранами визвольної війни.

У подкастах:

  • порушуються теми повернення з фронту до цивільного життя, адаптації та реабілітації;
  • приділяється увага ментальному здоров’ю, тілесним змінам, інклюзивності та запобіганню соціальній ізоляції;
  • ветерани говорять про власний досвід без нав’язаних рамок героїзації чи жалю.

Окремий епізод присвячено Дмитру Козацькому (позивний Орест) — ветерану, громадському спікеру та проєктному менеджеру із залучення ветеранів до оборонної галузі, що дозволяє показати ветеранський досвід також у вимірі професійної реалізації та громадської участі.

Як реалізували

Формат подкастів побудовано як відверті, неконфронтаційні розмови, у яких герої мають можливість говорити від першої особи — у власному темпі та власною мовою.

Редакція свідомо обрала:

  • аудіоформат, який створює відчуття безпечного простору для складних тем;
  • фокус на особистому досвіді без узагальнень і стереотипів;
  • підхід, що дозволяє говорити не лише про травматичні події, а й про відновлення, пошук нових ролей і форм участі в суспільстві.

Наталя Некипіла, випускова редакторка Радіо «Накипіло», пояснює, що редакція працює з темами ментального здоров’я, тілесних змін і вразливих ветеранських досвідів, спираючись на принципи, закладені в редакційній політиці медіа. Йдеться, зокрема, про пріоритет гідності людини над сенсаційністю, використання мови без стигматизації та повагу до особистих меж героїв і героїнь. У матеріалах ветерани не подаються як «кейси» чи узагальнені образи — у центрі завжди залишається їхній власний голос і право контролювати свою історію.

За її словами, редакція свідомо уникає драматизації, надмірної героїзації або патологізації досвіду, не чинить тиску на співрозмовників і враховує психологічну безпеку аудиторії, особливо під час роботи з темами ПТСР, втрат і адаптації до цивільного життя. Це дозволяє мінімізувати ризики повторної травматизації та тригерування слухачів.

Вона також наголошує на важливості контекстуалізації: особисті переживання ветеранів не подаються як індивідуальна проблема окремої людини, а вписуються у ширший воєнний і соціальний контекст — зокрема доступ до реабілітації, роль громади та відповідальність держави.

«Такий підхід відгукнувся аудиторії: слухачі та ветерани відзначали спокійний тон, відчуття безпечного простору, де складні теми можна проговорювати без ретравматизації. Критичні відгуки звісно траплялися теж. Ми їх врахували. Локальний контекст Харкова для нас принциповий: місто живе у близькості до бойових дій, і це визначає тон розмов — уважний, стриманий, спрямований на підтримку громади. Радіо говорить не лише про ветеранів, а розмовляє із ними, як з частиною спільноти, для якої досвід війни щоденна реальність», — додає Наталя Некипіла. 

Вплив

Серія подкастів сприяє зміні сприйняття ветеранів — від образу виключно носіїв травматичного досвіду до повноцінних і різних учасників суспільного життя.

Матеріали:

  • допомагають руйнувати стереотипи, зокрема пов’язані зі змінами тіла, психічним здоров’ям або очікуванням «ідеального героя»;
  • підсилюють суспільну дискусію про рівність, гідність, повагу та довіру;
  • створюють приклад відповідальної медійної роботи з вразливими досвідами у воєнному й післявоєнному контексті.

Що можуть наслідувати інші медіа

  • Будувати розмову з ветеранами на засадах рівності, а не через позицію «інтерв’ю з особливою категорією». Ветерани й ветеранки — повноцінні співрозмовники, експерти власного досвіду, а не лише носії травми.
  • Давати героям можливість говорити від першої особи й у власному темпі, без тиску на емоції, драматизації або нав’язування очікуваних наративів про «героїзм» чи «страждання».
  • Уникати узагальнень і стигматизуючої мови, зокрема формулювань, що автоматично пов’язують ветеранський досвід із психічними розладами, небезпекою чи соціальною ізоляцією.
  • Працювати з темами ментального здоров’я відповідально, не замінюючи фахову інформацію сенсаційністю, і чітко розрізняючи особистий досвід героя та загальні медичні чи психологічні твердження.
  • Обирати формати, які знижують конфронтаційність, зокрема подкасти або довгі розмови, де можливе уважне слухання й пояснення складних тем без спрощень.
  • Показувати різноманіття ветеранських досвідів, зокрема жінок-ветеранок, ветеранів з інвалідністю, людей різного віку, професій і життєвих шляхів, уникаючи одноманітних образів.
  • Зміщувати фокус із війни як події на життя після неї, розповідаючи про адаптацію, роботу, громадську участь, професійний розвиток і повсякденні виклики.
  • Погоджувати чутливі моменти з героями, особливо коли йдеться про тілесні зміни, травматичні досвіди або приватні деталі, і залишати за ними право відмовитися від певних тем.
  • Уникати експлуатації візуальних або аудіоефектів, які підсилюють драму за рахунок людської гідності, особливо в матеріалах про поранення чи втрати.
  • Рефлексувати власну редакційну позицію, визнаючи, що медіа формують суспільне уявлення про ветеранів і несуть відповідальність за те, чи сприятиме цей образ включенню, а не виключенню.

Подолання гендерних стереотипів у батьківстві через локальну журналістику

Контекст

Гендерні стереотипи щодо батьківства в українському суспільстві досі залишаються стійкими: виховання дітей часто сприймається як «жіноча» відповідальність, тоді як роль чоловіків у цій сфері знецінюється або подається як виняткова. В умовах війни, втрат і руйнування сімейних структур ці уявлення потребують особливого переосмислення.

Для прифронтових громад Харківщини історії сімей, які пережили окупацію й продовжують життя в умовах війни, стають важливим джерелом соціальної підтримки та нормалізації різних моделей родини.

Що було зроблено

Редакція «Громада. Груп» опублікувала соціально-портретний матеріал про Олега Михайлева — вчителя історії з Артемівки Печенізької селищної громади, який після смерті дружини самостійно виховує трьох дітей.

У матеріалі:

  • розкрито досвід соло-батька без апеляції до жалю чи сенсаційності;
  • показано щоденну відповідальність і турботу чоловіка як нормальну складову батьківства;
  • окреслено шлях родини, що пережила російську окупацію та адаптується до життя під час війни.

Як реалізували

Матеріал побудовано у форматі соціального портрета, зосередженого на повсякденному житті родини.

Журналістський підхід включав:

  • детальний опис сімейної історії та буденних викликів виховання дітей;
  • свідоме уникання героїзації, драматизації чи емоційного тиску на читача;
  • фокус на ролі батька як вихователя, опікуна і стабільної фігури в житті дітей;
  • дотримання етичних стандартів у роботі з темою приватності дітей.

«Тема «Татусь у декреті» — тема практично у медіа відсутня. Можливо тому, що в Україні дуже низький відсоток використання цієї можливості, за різними оцінками, лише 2–3% батьків оформлюють батьківську відпустку, що значно менше, ніж у багатьох європейських країнах, хоча суспільні опитування показують, що значна частина українців (близько 85%) вважають це нормою, якщо дохід жінки вищий за дохід чоловіка, але реалії та стереотипи обмежують цю практику», — розповіла Олена Зеленіна, шефиня аналітичного відділу мережі місцевих медіа Харківщині «Громада.груп».

Олена Зеленіна також зазначає, що стереотипи у висвітленні батьківства живляться винятками. За її словами, коли медіа зосереджуються лише на образах «ідеальних» або, навпаки, «жахливих» батьків, вони формують нереалістичне тло для більшості людей. Саме тому ключовою журналістською порадою вона вважає відмову від оціночних суджень, адже відсутність моралізаторства й оцінок є найкращим запобіжником від відтворення стереотипів у темі батьківства.

Вона пояснює, що під час роботи з особистими історіями, особливо коли йдеться про дітей, журналістам важливо ретельно зважувати баланс між суспільною значущістю теми та приватністю героїв. За її словами, у чутливих випадках доцільно змінювати імена та уникати впізнаваних локацій, таких як школа чи двір. Олена Зеленіна також наголошує на необхідності прозорої комунікації з героями: журналіст має пояснити не лише, де буде опублікований матеріал, а й які реакції та коментарі можуть з’явитися в соціальних мережах, адже людина повинна усвідомлювати наслідки «цифрового сліду». Водночас Зеленіна підкреслює, що журналісти не мають примушувати героїв повторно переживати біль заради емоційного ефекту чи яскравого заголовка.

Вплив

Публікація сприяє руйнуванню стереотипу про батьківство як виключно «жіночу» сферу та підвищує видимість чоловіків у ролі відповідальних і залучених батьків.

Матеріал також:

  • підтримує суспільне прийняття різних моделей сім’ї;
  • показує, як локальна журналістика може говорити про складні соціальні теми без стигматизації;
  • формує емпатійне сприйняття сімей, що живуть у прифронтових громадах.

Що можуть наслідувати інші медіа

  • Висвітлювати чоловіче батьківство без сенсаційності й екзотизації, не подаючи його як «виняток» або «подвиг».
  • Уникати мови жалю та надмірної героїзації, зосереджуючись на відповідальності та щоденних рішеннях.
  • Показувати батьківство як процес, а не лише як реакцію на трагедію чи втрату.
  • Руйнувати гендерні стереотипи через нормалізацію, дозволяючи історії говорити самій за себе.
  • Працювати з соціальними темами через конкретні людські історії, а не абстрактні узагальнення.
  • Враховувати локальний контекст війни та окупації, показуючи стійкість громад і сімей.
  • Дотримуватися етичного підходу до приватності дітей, не використовуючи їх як емоційний інструмент.