Видимість ветеранських досвідів і подолання стигматизації через розмову від першої особи

Контекст

Після початку повномасштабної війни кількість ветеранів і ветеранок в Україні стрімко зростає, водночас суспільний дискурс про їхній досвід часто залишається обмеженим двома крайнощами — героїзацією або стигматизацією. Ветеранські досвіди нерідко зводяться до образу травми, втрати чи «інакшості», що ускладнює повернення до цивільного життя, сприяє соціальній ізоляції та відтворює дискримінаційні уявлення.

У такому контексті медіа відіграють ключову роль у формуванні відповідального, неупередженого й людяного погляду на ветеранів — як на різних людей із власними історіями, досвідом і потенціалом для активної участі в суспільному житті.

Що було зроблено

Медіаплатформа «Накипіло» створила серію подкастів «Пліч-о-пліч», у центрі яких — розмови з воїнами та ветеранами визвольної війни.

У подкастах:

• порушуються теми повернення з фронту до цивільного життя, адаптації та реабілітації;
• приділяється увага ментальному здоров’ю, тілесним змінам, інклюзивності та запобіганню соціальній ізоляції;
• ветерани говорять про власний досвід без нав’язаних рамок героїзації чи жалю.

Окремий епізод присвячено Дмитру Козацькому (позивний Орест) — ветерану, громадському спікеру та проєктному менеджеру із залучення ветеранів до оборонної галузі, що дозволяє показати ветеранський досвід також у вимірі професійної реалізації та громадської участі.

Як реалізували

Формат подкастів побудовано як відверті, неконфронтаційні розмови, у яких герої мають можливість говорити від першої особи — у власному темпі та власною мовою.

Редакція свідомо обрала:

• аудіоформат, який створює відчуття безпечного простору для складних тем;
• фокус на особистому досвіді без узагальнень і стереотипів;
• підхід, що дозволяє говорити не лише про травматичні події, а й про відновлення, пошук нових ролей і форм участі в суспільстві.

Наталя Некипіла, випускова редакторка Радіо «Накипіло», пояснює, що редакція працює з темами ментального здоров’я, тілесних змін і вразливих ветеранських досвідів, спираючись на принципи, закладені в редакційній політиці медіа. Йдеться, зокрема, про пріоритет гідності людини над сенсаційністю, використання мови без стигматизації та повагу до особистих меж героїв і героїнь. У матеріалах ветерани не подаються як «кейси» чи узагальнені образи — у центрі завжди залишається їхній власний голос і право контролювати свою історію.

За її словами, редакція свідомо уникає драматизації, надмірної героїзації або патологізації досвіду, не чинить тиску на співрозмовників і враховує психологічну безпеку аудиторії, особливо під час роботи з темами ПТСР, втрат і адаптації до цивільного життя. Це дозволяє мінімізувати ризики повторної травматизації та тригерування слухачів.

Вона також наголошує на важливості контекстуалізації: особисті переживання ветеранів не подаються як індивідуальна проблема окремої людини, а вписуються у ширший воєнний і соціальний контекст — зокрема доступ до реабілітації, роль громади та відповідальність держави.

«Такий підхід відгукнувся аудиторії: слухачі та ветерани відзначали спокійний тон, відчуття безпечного простору, де складні теми можна проговорювати без ретравматизації. Критичні відгуки звісно траплялися теж. Ми їх врахували. Локальний контекст Харкова для нас принциповий: місто живе у близькості до бойових дій, і це визначає тон розмов — уважний, стриманий, спрямований на підтримку громади. Радіо говорить не лише про ветеранів, а розмовляє із ними, як з частиною спільноти, для якої досвід війни щоденна реальність», — додає Наталя Некипіла. 

Вплив

Серія подкастів сприяє зміні сприйняття ветеранів — від образу виключно носіїв травматичного досвіду до повноцінних і різних учасників суспільного життя.

Матеріали:

• допомагають руйнувати стереотипи, зокрема пов’язані зі змінами тіла, психічним здоров’ям або очікуванням «ідеального героя»;
• підсилюють суспільну дискусію про рівність, гідність, повагу та довіру;
• створюють приклад відповідальної медійної роботи з вразливими досвідами у воєнному й післявоєнному контексті.

Що можуть наслідувати інші медіа

• Будувати розмову з ветеранами на засадах рівності, а не через позицію «інтерв’ю з особливою категорією». Ветерани й ветеранки — повноцінні співрозмовники, експерти власного досвіду, а не лише носії травми.
• Давати героям можливість говорити від першої особи й у власному темпі, без тиску на емоції, драматизації або нав’язування очікуваних наративів про «героїзм» чи «страждання».
• Уникати узагальнень і стигматизуючої мови, зокрема формулювань, що автоматично пов’язують ветеранський досвід із психічними розладами, небезпекою чи соціальною ізоляцією.
• Працювати з темами ментального здоров’я відповідально, не замінюючи фахову інформацію сенсаційністю, і чітко розрізняючи особистий досвід героя та загальні медичні чи психологічні твердження.
• Обирати формати, які знижують конфронтаційність, зокрема подкасти або довгі розмови, де можливе уважне слухання й пояснення складних тем без спрощень.
• Показувати різноманіття ветеранських досвідів, зокрема жінок-ветеранок, ветеранів з інвалідністю, людей різного віку, професій і життєвих шляхів, уникаючи одноманітних образів.
• Зміщувати фокус із війни як події на життя після неї, розповідаючи про адаптацію, роботу, громадську участь, професійний розвиток і повсякденні виклики.
• Погоджувати чутливі моменти з героями, особливо коли йдеться про тілесні зміни, травматичні досвіди або приватні деталі, і залишати за ними право відмовитися від певних тем.
• Уникати експлуатації візуальних або аудіоефектів, які підсилюють драму за рахунок людської гідності, особливо в матеріалах про поранення чи втрати.
• Рефлексувати власну редакційну позицію, визнаючи, що медіа формують суспільне уявлення про ветеранів і несуть відповідальність за те, чи сприятиме цей образ включенню, а не виключенню.