Подолання гендерних стереотипів у батьківстві через локальну журналістику

Контекст

Гендерні стереотипи щодо батьківства в українському суспільстві досі залишаються стійкими: виховання дітей часто сприймається як «жіноча» відповідальність, тоді як роль чоловіків у цій сфері знецінюється або подається як виняткова. В умовах війни, втрат і руйнування сімейних структур ці уявлення потребують особливого переосмислення.

Для прифронтових громад Харківщини історії сімей, які пережили окупацію й продовжують життя в умовах війни, стають важливим джерелом соціальної підтримки та нормалізації різних моделей родини.

Що було зроблено

Редакція «Громада. Груп» опублікувала соціально-портретний матеріал про Олега Михайлева — вчителя історії з Артемівки Печенізької селищної громади, який після смерті дружини самостійно виховує трьох дітей.

У матеріалі:

• розкрито досвід соло-батька без апеляції до жалю чи сенсаційності;
• показано щоденну відповідальність і турботу чоловіка як нормальну складову батьківства;
• окреслено шлях родини, що пережила російську окупацію та адаптується до життя під час війни.

Як реалізували

Матеріал побудовано у форматі соціального портрета, зосередженого на повсякденному житті родини.

Журналістський підхід включав:

• детальний опис сімейної історії та буденних викликів виховання дітей;
• свідоме уникання героїзації, драматизації чи емоційного тиску на читача;
• фокус на ролі батька як вихователя, опікуна і стабільної фігури в житті дітей;
• дотримання етичних стандартів у роботі з темою приватності дітей.

«Тема «Татусь у декреті» — тема практично у медіа відсутня. Можливо тому, що в Україні дуже низький відсоток використання цієї можливості, за різними оцінками, лише 2–3% батьків оформлюють батьківську відпустку, що значно менше, ніж у багатьох європейських країнах, хоча суспільні опитування показують, що значна частина українців (близько 85%) вважають це нормою, якщо дохід жінки вищий за дохід чоловіка, але реалії та стереотипи обмежують цю практику», — розповіла Олена Зеленіна, шефиня аналітичного відділу мережі місцевих медіа Харківщині «Громада.груп».

Олена Зеленіна також зазначає, що стереотипи у висвітленні батьківства живляться винятками. За її словами, коли медіа зосереджуються лише на образах «ідеальних» або, навпаки, «жахливих» батьків, вони формують нереалістичне тло для більшості людей. Саме тому ключовою журналістською порадою вона вважає відмову від оціночних суджень, адже відсутність моралізаторства й оцінок є найкращим запобіжником від відтворення стереотипів у темі батьківства.

Вона пояснює, що під час роботи з особистими історіями, особливо коли йдеться про дітей, журналістам важливо ретельно зважувати баланс між суспільною значущістю теми та приватністю героїв. За її словами, у чутливих випадках доцільно змінювати імена та уникати впізнаваних локацій, таких як школа чи двір. Олена Зеленіна також наголошує на необхідності прозорої комунікації з героями: журналіст має пояснити не лише, де буде опублікований матеріал, а й які реакції та коментарі можуть з’явитися в соціальних мережах, адже людина повинна усвідомлювати наслідки «цифрового сліду». Водночас Зеленіна підкреслює, що журналісти не мають примушувати героїв повторно переживати біль заради емоційного ефекту чи яскравого заголовка.

Вплив

Публікація сприяє руйнуванню стереотипу про батьківство як виключно «жіночу» сферу та підвищує видимість чоловіків у ролі відповідальних і залучених батьків.

Матеріал також:

• підтримує суспільне прийняття різних моделей сім’ї;
• показує, як локальна журналістика може говорити про складні соціальні теми без стигматизації;
• формує емпатійне сприйняття сімей, що живуть у прифронтових громадах.
  

Що можуть наслідувати інші медіа

• Висвітлювати чоловіче батьківство без сенсаційності й екзотизації, не подаючи його як «виняток» або «подвиг».
• Уникати мови жалю та надмірної героїзації, зосереджуючись на відповідальності та щоденних рішеннях.
• Показувати батьківство як процес, а не лише як реакцію на трагедію чи втрату.
• Руйнувати гендерні стереотипи через нормалізацію, дозволяючи історії говорити самій за себе.
• Працювати з соціальними темами через конкретні людські історії, а не абстрактні узагальнення.
• Враховувати локальний контекст війни та окупації, показуючи стійкість громад і сімей.
• Дотримуватися етичного підходу до приватності дітей, не використовуючи їх як емоційний інструмент.