Журналістки дедалі частіше звертаються із запитами, пов’язаними з професійним вигоранням, роботою з травматичними темами та пошуком балансу між професійним і особистим життям. У відповідь на ці виклики змінюються й групи самопідтримки ГО «Жінки в медіа», які проводяться з 2019 року.
Чому журналісткам дедалі складніше триматися
Подвійне навантаження, хронічне перевантаження, робота з травматичними темами, онлайн-атаки, розмиті межі між професійним і особистим життям — це лише частина викликів, з якими щодня стикаються українські медійниці в умовах повномасштабної війни.
Це позначається і на психологічному стані журналісток. Дедалі частіше вони звертаються із запитами, пов’язаними з професійним вигоранням, вторинною травматизацією, емоційним виснаженням та пошуком балансу між роботою й особистим життям.
Як свідчить дослідження «Становище журналісток та інших працівниць медіа в Україні», проведене ГО «Жінки в медіа» на початку 2026 року, 78% опитаних зазначили, що обсяг їхньої роботи зріс. Лише 6% повідомили про його зменшення. Зростання навантаження відбувається на тлі кадрового дефіциту та нестабільності медіасектору, що формує постійний режим інтенсивної праці.
Ще одне дослідження «Її голос — мішень для них», проведене ГО «Жінки в медіа» спільно з ЮНЕСКО, показало, що 81% українських журналісток у 2025 році зазнавали онлайн-атак, зокрема мізогінних образ, сексистської мови та дифамаційних кампаній. Такі атаки не лише впливають на психологічний стан, а й створюють небезпечний «охолоджувальний ефект», коли журналістки змушені змінювати свою професійну поведінку через страх подальших переслідувань.
«Сучасні реалії формують нові виклики для медіасектору в Україні, зокрема і для жінок, які працюють у цій сфері. Професійні питання можуть ускладнюватися викликами особистого характеру, наприклад, такими, що пов’язані зі збільшенням доглядової праці через службу партнера або партнерки, вимушений переїзд абощо. Часом жінкам буває складно впоратися з усім цим самотужки», — говорить проєктна менеджерка ГО «Жінки в медіа» Олександра Горчинська.
Саме тому особливо актуальними сьогодні є групи самопідтримки ГО «Жінки в медіа», які регулярно проводяться понад 5 років поспіль в онлайн- та офлайн-форматах. Зустрічі є безкоштовними для учасниць і проходять за участю професійної психотерапевтки. Крім цього, медійниці отримують додаткові матеріали для самостійного опрацювання — тести, статті та інші практичні ресурси. Детальніше про історію створення груп можна прочитати в окремому матеріалі.
Кожна група присвячена темі, яку обирають самі учасниці. Вони можуть запропонувати її під час реєстрації або окремо звернутися до організаторок. Усі теми пов’язані з професійним життям медійниць. Деякі з них повертаються у новому контексті. Наприклад, одна з останніх зустрічей була присвячена репродуктивним викликам і поєднанню материнства з роботою — темі, яка перегукується з найпершою групою підтримки «Як поєднувати материнство і роботу».
З чим приходять медійниці
Як змінилися запити учасниць груп самопідтримки, розповідає фасилітаторка зустрічей, психотерапевтка Марія Фабрічева.
«Життя в умовах тривалої війни та хронічного стресу, безумовно, впливає на запити учасниць груп самопідтримки. На перший план виходять теми профілактики вигорання, зниження ризику вторинної травматизації, роботи з емоційним перевантаженням, відновлення ресурсу та можливості залишатися професійно ефективною в умовах тривалого стресу», — зазначає Марія Фабрічева.
Водночас, вона додає, що у групах залишаються й теми повсякденного життя. Однак сьогодні вони нерозривно пов’язані з воєнною реальністю: де перебуває журналістка, чи працює в Україні або за кордоном, який рівень небезпеки, відповідальності та навантаження вона несе, як змінюється її особисте життя.
Робота журналісток також має свої професійні особливості. Багато з них щодня працюють із темами війни, втрат, насильства, порушень прав людини та людських трагедій. Контент, який вони створюють і опрацьовують, часто насичений болем і травматичним досвідом, що значно підвищує ризик вторинної травматизації, емоційного вигорання та професійного виснаження.
«В умовах тривалої війни баланс між навантаженням, розрядкою та відновленням радикально зміщується в бік навантаження», — психотерапевтка.
Окремим викликом, за її словами, є необхідність залишатися у професійній ролі навіть тоді, коли власна емоційна реакція спонукає врятувати, допомогти чи зануритися в історію значно глибше, ніж це дозволяють професійні стандарти. Водночас психіка може реагувати й протилежним чином — емоційним онімінням або зниженням емпатії. У контексті постійної роботи з травматичним матеріалом це може бути захисною реакцією організму.
«Медійниці мають швидко обробляти складну інформацію, перевіряти факти, працювати з фейками й дезінформацією, зокрема з боку РФ, а також подавати чутливі теми так, щоб матеріал мав суспільний резонанс, але водночас не ретравмував героїв, постраждалих осіб і аудиторію. Це потребує високого рівня професійної етики, уважності, точності та здатності витримувати емоційно складний матеріал. На це накладається загальний фон хронічного стресу, небезпеки й побутових викликів, з якими стикаються журналістки в Україні або в еміграції».
У таких умовах, пояснює психотерапевтка, людині стає складніше аналізувати ситуацію, мислення може ставати більш тунельним, а внутрішня критика — посилюватися. Саме тому важливо вчасно помічати ці зміни й звертатися по підтримку.
Чому групи важливі для учасниць
Медійницям часто важко пояснити специфіку свого стресу людям, які не працюють у журналістиці, каже одна з учасниць груп самопідтримки, головна редакторка газети «Запорізька правда» Наталія Зворигіна. На зустрічах від ГО «Жінки в медіа» цього робити не потрібно — учасниці розуміють одна одну з пів слова, адже добре знають, що означає працювати з людським горем, війною чи під обстрілами.
«Участь у групах для мене — не просто професійне спілкування, а створення унікального безпечного простору, який має глибоке особистісне та практичне значення. Мої переживання викликають у мене відчуття ізоляції. У групі я дізнаюсь, що колеги переживають те ж саме. Тож я розумію, що мої страхи, втома чи тривога — це нормальна реакція на ненормальні умови, а не ознака слабкості. Журналістика та громадська діяльність під час війни вимагають колосальних зусиль. Група стає тим безпечним “тилом”, де можна скинути обладунки, отримати підтримку та відновити внутрішню стійкість, щоб продовжувати свою місію», — коментує Наталія Зворигіна, головна редакторка газети «Запорізька правда».
У майбутньому медійниця хотіла б бачити більше зустрічей, присвячених профілактиці вигорання, безпечній роботі з травматичними історіями, праву на відпочинок і радість, пошуку внутрішніх опор, а також тому, як планувати життя в умовах постійної невизначеності.
«Головна цінність груп — це атмосфера абсолютної довіри. Тут можна бути щирою, вразливою, плакати чи сумувати, знаючи, що все сказане залишиться всередині кола. Тут немає керівників чи підлеглих. Усі учасниці рівні, і досвід кожної — чи то відомої редакторки, чи молодої репортерки — однаково цінний», — додає вона.
Подібні враження мають й інші учасниці. Журналістка Громадського радіо Анастасія Багаліка відвідує групи підтримки від самого початку їх створення, ще з доковідних часів.
«Тоді мені це давало дуже багато енергії для власної внутрішньої роботи, для змін, які назріли. Зараз я ходжу на групи підтримки не за силою, а за відчуттям, що я серед своїх, за розумінням, що всі ми під час війни маємо схожий набір викликів. Це дуже цінна річ — знати, як працює та чи інша взаємодія у різних колективах, як іншим людям вдається справлятися», — каже Анастасія Багаліка, журналістка Громадського радіо.
Фріланс-продюсерка новин «Дойче Велле» Ольга Головіна після офлайн-зустрічі про здорову комунікацію у редакціях зазначає, що винесла для себе не лише практичні поради, а й новий погляд на роль керівниці.
«Зустріч про токсичні стосунки у редакціях та колективах вийшла цікавою, невимушеною і комфортною для спілкування. Я занотувала собі книги, які радила Марія, і обов’язково їх прочитаю. Ще раз переконалася, що стиль і роль керівника — це не щось стале, а те, над чим варто постійно думати і що можна покращувати».
Заступниця директора з правових питань Starlight Media Оксана Давиденко, яка за минулий рік відвідала три групи самопідтримки, говорить, що найбільшим відкриттям для неї стало усвідомлення: незалежно від посади чи місця роботи, медійниці часто стикаються зі схожими викликами.
«Важливо мати простір поговорити, поділитися без сторонньої оцінки — “правильно” чи ні, “добре” чи погано, а просто як є. Простір, де все сказане залишається всередині кола, що дає відчуття довіри й безпеки. Великим бонусом є й знайомства з талановитими медійницями, які щодня виконують титанічний обсяг роботи. Тому, на мою думку, групи самопідтримки — дуже важлива ініціатива. Моя порада тим, хто ще не долучився, — спробувати. Особливо офлайн-зустрічі, які дають багато ресурсу та підтримки», — ділиться вона.
Психотерапевтка Марія Фабрічева пояснює, що незалежно від теми зустрічі учасниці зрештою приходять до спільних питань: як витримувати високу емоційну напругу, не залишатися наодинці з професійними викликами, зберігати працездатність і водночас не втрачати контакт із собою.
У просторі довіри медійниці можуть обмінюватися досвідом, отримувати підтримку, рефлексувати, знижувати напруження та знаходити нові способи дбати про себе.
«Групи самопідтримки можуть бути не лише простором розвантаження, а й місцем, де розширюється професійне бачення, з’являються нові способи піклування про себе, підтримується відчуття належності до спільноти та знаходяться опори для подальшої роботи», — підсумовує Марія Фабрічева.
Групи самопідтримки реалізуються ГО «Жінки в медіа» в межах проєкту «Голоси України», що входить до програми SAFE, координованої Європейським центром свободи преси та медіа, та впроваджується в рамках Ініціативи Ханни Арендт за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини.