Нове дослідження ГО «Жінки в медіа» «Становище журналісток та інших працівниць медіа в Україні. З урахуванням досвіду станом на початок 2026 року» показує: журналістки під час війни працюють у режимі хронічного перевантаження, поєднуючи професійну відповідальність із економічною нестабільністю, онлайн-атаками та неоплачуваною доглядовою працею.
У дослідженні взяли участь 218 медійниць, які працюють у різних сегментах медіасектору — від національних і регіональних редакцій до незалежних медійних проєктів. Опитування було доповнене 10 напівструктурованими глибинними інтерв’ю. Дані також порівнюються з результатами аналогічного дослідження 2022 року, що дозволяє простежити динаміку змін.
Дослідження структуроване як комплексний аналітичний документ і включає вступне слово Урядової уповноваженої з питань гендерної політики, резюме, висновки, рекомендації та методологію. Основна частина складається з п’яти тематичних розділів, присвячених психологічному стану, фінансовій (не)стабільності, гендерним викликам у роботі, балансу між роботою та сім’єю, а також відчуттю безпеки й баченню майбутнього.
Авторки дослідження — Ліза Кузьменко, голова ГО «Жінки в медіа», членкиня Комісії з журналістської етики, та Ольга Білоусенко, медіадослідниця і зовнішня координаторка досліджень Львівського медіафоруму.
Хронічне перевантаження як нова норма
Абсолютна більшість опитаних (78%) зазначили, що обсяг їхньої роботи зріс. Водночас лише 6% повідомили про його зменшення. Зростання навантаження відбувається на тлі кадрового дефіциту та нестабільності медіасектору, що формує постійний режим інтенсивної праці.
«Я відчуваю себе значно більш втомленою, ніж у 2022-му. Тоді ми працювали на адреналіні».
Порівняно з 2022 роком, гострий шок початку повномасштабного вторгнення трансформувався у хронічне перевантаження, яке дедалі більше сприймається як нормальний стан професії.
Економічна нестабільність навіть при повній зайнятості
Попри те, що більшість респонденток працюють повний робочий день (близько 78%), це не гарантує фінансової стабільності. Значна частина опитаних повідомляє про погіршення можливостей покривати базові потреби, відсутність заощаджень та необхідність додаткової роботи.
Це свідчить про те, що економічна вразливість у медіа стає не винятком, а поширеним досвідом.
Війна як постійний контекст роботи
Якщо у 2022 році робота з воєнною тематикою часто була новим і емоційно складним досвідом, то нині війна перестає бути окремою спеціалізацією.
36% журналісток працюють у відносно безпечних регіонах, але регулярно пишуть про війну, 9% — безпосередньо в зоні бойових дій, ще 24% формально не займаються воєнною журналістикою, однак їхні теми постійно перетинаються з війною.
Фактично війна стала універсальним контекстом медійної праці.
Водночас рівень безпеки залишається низьким: 181 респондентка з 218 не має страхування, а оцінки фізичної, економічної та психологічної безпеки переважно є середніми або низькими.
Порівняння 2022 і 2026 років фіксує системний зсув:
- від гострої фази кризи — до хронічного виснаження
- від тимчасових рішень — до тривалих структурних проблем
«Подвійне навантаження» та відсутність підтримки
Для багатьох жінок у медіа професійна робота поєднується з неоплачуваною доглядовою працею. Більше половини респонденток витрачають значну частину часу на догляд за дітьми або родичами, а частина — до 5–8 годин щодня.
«Часто це виглядає так, що я одною рукою щось готую, а іншою — складаю монтажний план».
«…Коли я приїжджаю до родини після роботи, це теж робота: усе організувати, полагодити, перевірити, допомогти батькам. Я їду туди, щоб “обслуговувати” сім’ю, і це не дає відпочинку».
Водночас лише 26% опитаних зазначили, що у їхніх редакціях існують політики підтримки work-life balance, тоді як 42% повідомили про їхню повну відсутність.
«Жінка не може працювати цілодобово, особливо якщо має маленьку дитину. Водночас жінки з дітьми часто стають дуже ефективними працівницями, бо вміють чітко менеджити час».
Дослідження також показує, що професійне навантаження на жінок у медіа не можна аналізувати окремо від домашньої й доглядової праці. Для великої частини респонденток оплачувана робота фактично поєднується з «другою зміною» вдома — доглядом за дітьми, родичами старшого віку, веденням побуту, емоційною підтримкою сім’ї. В умовах війни цей тягар часто посилюється через мобілізацію партнерів, вимушене переселення або інші зміни в сімейному житті.
Онлайн-насильство і гендерні ризики
Дослідження також фіксує поширеність гендерно зумовлених ризиків у професії. Близько 43% респонденток повідомили про досвід агресії або погроз, зокрема в онлайн-середовищі.
Йдеться про сексизм, психологічне насильство, онлайн-атаки та гендерну дезінформацію, які часто спрямовані на дискредитацію журналісток і підрив їхньої професійної репутації .
«Дискримінації є дуже багато. Просто ми не завжди розуміємо, у яких формах вона присутня».
При цьому частина жінок не звертається по допомогу навіть у випадках погроз, що може свідчити про недостатню ефективність або доступність механізмів захисту.
Вразливість і перетин різних факторів
Майже половина опитаних (близько 48%) ідентифікують себе як представниці вразливих груп — зокрема внутрішньо переміщені особи, матері, партнерки військових або жінки, які самостійно виховують дітей.
Це вказує на необхідність інтерсекційного підходу до аналізу умов роботи в медіа, оскільки професійні виклики часто поєднуються з іншими соціальними ризиками.
Запит на системні зміни
Серед найбільш затребуваних форм підтримки респондентки називають покращення фінансового становища (96%), психологічну допомогу (69%), технічне забезпечення (44%), страхування (41%) і тренінги з безпеки (32%).
Дослідження підкреслює: йдеться не про точкову допомогу, а про необхідність системних змін — як на рівні редакцій, так і на рівні державної політики та донорських програм.
Водночас дослідження фіксує і важливу здатність жінок у медіа до адаптації, професійної стійкості та збереження відданості професії. Попри втому, фінансові труднощі та високий рівень напруги, більшість респонденток не говорять про повний вихід із журналістики, а радше про потребу в більш людяних, безпечних і справедливих умовах праці. Це означає, що ключовий запит сьогодні полягає не лише в індивідуальній допомозі окремим журналісткам, а в системних змінах на рівні редакцій, професійних спільнот, донорських програм і державної політики.
Питання не лише рівності, а й стійкості медіа
Загалом результати дослідження дають підстави стверджувати, що підтримка жінок у медіа є питанням не тільки гендерної рівності, а й стійкості всього українського медіасектору. Без системної уваги до безпеки, психологічного стану, економічної стабільності та умов праці журналісток хронічне виснаження ризикує стати визначальною характеристикою професії в умовах затяжної війни.
У довгостроковій перспективі це може призвести до відтоку досвідчених журналісток із професії, зменшення різноманіття голосів у медіа та звуження тем і перспектив, які отримують суспільне висвітлення. Ослаблення кадрового потенціалу редакцій безпосередньо впливає на якість журналістики, здатність медіа виконувати функцію суспільного контролю та забезпечувати громадян доступом до перевіреної й повної інформації.
В умовах війни це має значення не лише для розвитку галузі, а й для демократичної стійкості держави, адже незалежні та професійні медіа є ключовим елементом суспільної довіри, протидії дезінформації та підтримки поінформованості громадян.
Дослідження як основа для рішень
Дослідження ГО «Жінки в медіа» дозволяє побачити не окремі випадки, а системну картину — як поєднуються професійні виклики, економічна нестабільність, психологічне навантаження та значний обсяг неоплачуваної доглядової праці.
Водночас воно демонструє високий рівень професійної відданості та стійкості жінок у медіа. Саме завдяки цій щоденній роботі суспільство має доступ до перевіреної інформації, а демократичні процеси — до прозорості та підзвітності.
«Для державної політики ці результати є важливим сигналом. Вони вказують на необхідність системного підходу до підтримки медійного сектору з урахуванням гендерного виміру. Переконана, що подібні дослідження мають ставати основою для прийняття рішень — як на рівні держави, так і в межах професійної спільноти та міжнародної підтримки. Дякую команді ГО “Жінки в медіа” за ґрунтовну роботу та послідовну адвокацію гендерної рівності в українських медіа», — зазначила Катерина Левченко, Урядова уповноважена з питань гендерної політики, докторка юридичних наук, професорка, Заслужена юристка України.
Повний текст дослідження з детальними результатами, висновками та рекомендаціями доступний до завантаження.
Це дослідження проведено ГО «Жінки в медіа» в рамках програми підтримки «Голоси України» (Voices of Ukraine), яку координує Європейський центр свободи преси та медіа. Програму реалізовано у межах Ініціативи Ганни Арендт (Hannah-Arendt-Initiative) і фінансується Федеральним міністерством закордонних справ Німеччини. Погляди та висновки, викладені в дослідженні, належать авторкам і не обов’язково відображають позицію організацій, що підтримали його підготовку.