“Як поєднувати роботу і материнство” — саме так звучала тема найпершої групи самопідтримки для українських медійниць від ГО “Жінки в медіа”. Ця зустріч відбулася 16 січня 2020 року в Києві, у просторі Dialog Hub, та поклала початок таким групам на найближчі роки. З того часу “Жінки в медіа” провели вже понад 30 груп самопідтримки у форматах офлайн та онлайн.
Як все починалося
“Мені написала Ліза Кузьменко, голова “Жінки в медіа”, та розповіла, що вони хочуть зробити такий проєкт з групами самопідтримки. Ми обговорили, що це може бути, і в чому різниця між терапевтичною групою та, власне, групою самопідтримки. Найголовніше — це те, що ми не будемо занурюватися у глибинні психологічні проблеми та не намагатимемося щось змінити, умовно кажучи, у життєвому сценарії. Це мала бути саме відкрита група, де немає жорсткого регламенту”, — так розповідає про появу перших груп психотерапевтка Марія Фабрічева. Всі ці роки зустрічі для медійниць відбуваються саме під її супроводом.
За умовами, групи самопідтримки розраховані виключно на жінок, які працюють в українських медіа — журналісток, редакторок, ведучих, медіаюристок, ілюстраторок, медіаменеджерок тощо, які є членкинями спільноти “Жінки в медіа” в соціальній мережі Фейсбук. Анонси майбутніх зустрічей, а також супровідні матеріали з вправами, тестами тощо розміщуються в цій закритій спільноті. Під час груп забезпечується конфіденційність: запис, фото- та відеофіксація не ведуться, а озвучене на групах не виноситься на загал. Учасниці можуть долучатися довільно, за бажанням: не обов’язково відвідувати кожну зустріч. Головне, щоб запропонована тема відгукувалася.
Однією з учасниць першої групи була Софія Кочмар, продюсерка міжнародних медіа. На той час вона перебувала в декретній відпустці з однорічною дитиною, тож тема поєднання роботи і материнства була для неї особливо актуальною.
“Це був дуже важливий для мене досвід, бо, можливо, саме тому я і лишилася в професії. Коли ти в декреті, тобі часто може здаватися, що колишнього життя, про яке ти мріяла, вже не існуватиме. Бо в нас у журналістиці часто сприймають нас за нашими текстами, нагородами, виступами, скандалами. Але коли ти просто є, то часто вже нікому не цікава. Ніхто не дружить з Софією, коли вона мама, а не коли вона — Софія-журналістка”, — розповідає про свої враження від першої зустрічі Софія Кочмар. Вона додає: та зустріч дуже допомогла їй “вийти у реальний світ з однокімнатної квартири”.
Другим важливим для себе моментом Софія називає участь у групах вже після початку повномасштабної війни. Каже: їй дуже допомогло побачити у колі медійниць “різні приклади себе самої”.
“Я зрозуміла, що ми, в принципі, маємо одні й ті самі проблеми, як дівчата у професії. Ми маємо одні й ті самі страхи, виклики, але різні моделі, як з цим справляємося, — говорить Софія Кочмар. — Після цього я перейшла в індивідуальну терапію. Але група самопідтримки однаково цінна. Це вчить бачити себе збоку, чого неможливо зробити в особистих розмовах”.
Повертаючись назад, у січень 2019-го, Марія Фабрічева згадує: тоді, коли вона починала працювати на групах самопідтримки, ще ніхто не знав про всі виклики, які чекають попереду. Найпершим з них стала коронавірусна пандемія COVID-19, яка змінила звичний ритм життя. Саме через коронавірус групи вперше вимушено перейшли у формат онлайн. Психотерапевтка зізнається: спершу до такої ідеї ставилася прискіпливо, адже найбільше любить працювати в офлайні. Та ідея з онлайн-зустрічами прижилася — до них також отримали можливість долучатися медійниці з інших міст, а не лише з Києва.
“Я в цьому трошки консерваторка, тому спочатку мені було незручно. Я казала, що онлайн — це формат лекторію, що я не можу давати якісь вправи, бо, наприклад, не бачу людину, її реакції, мову тіла. Але потім ти адаптуєшся, крок за кроком розумієш, що можна спробувати отут і отак. Тоді ж з’явилася наша папка на Google-диску з корисними вправами, відео, техніками, які учасниці груп можуть брати для себе у подальшу роботу”, — говорить Марія Фабрічева.
Під час COVID-19 на групах самопідтримки розбирали актуальні на той час виклики, пов’язані з локдауном та карантинними обмеженнями, зокрема: як співіснувати з родичами, батьками, партнерами і партнерками, дітьми та самими собою у форматі 24/7, яким чином структурувати свій час після переходу на дистанційну роботу, як не вигоріти в період цих нових викликів.
Війна як новий виклик
З приходом повномасштабної війни у лютому 2022-го формат онлайн-зустрічей знову став актуальним. Чимало медійниць були змушені тимчасово змінити місця свого проживання: хтось виїхали за кордон, хтось — у інші міста України. Але всім бракувало взаємної підтримки, допомоги та можливості виговоритися у колі “своїх”. Зустрічі після початку вторгнення Марія Фабрічева називає “базою для психоемоційного виживання”:
“Це був діалог про те, як подбати про себе, надати підтримку самій собі, або ж — взаємопідтримку людям, які поряд. Ми говорили про те, що таке травма і як працює мозок, про дихання по колу, по квадрату, про гімнастику для очей. Це профілактична база — шпаргалочки, як собі допомогти, як адаптуватися під ці часи”.
Такі “шпаргалки” деяким учасницям згодом знадобилися на практиці. Так, радіоведуча Вікторія Польченко з Києва, яка приєдналася до груп самопідтримки на другій зустрічі, згадує, як у перші дні повномасштабної війни ховалася від ворожих атак у підвалі будинку на околицях столиці. Там їй довелося згадати вправи, яких на групах навчала Марія Фабрічева, для того, аби заспокоїти сусідку, яка саме переживала панічну атаку.
“Одномоментно суміш страху і невизначеності, сусіди, яких я досі не знала, серед них — жінка з дівчатами-підлітками. Всі намагаємось якось спілкуватися, рухатися у тісному підвалі, ділимося інформацією. Лише ця жінка з дівчатами сидить і майже не рухається. Тільки зрідка піднімаються плечі, та застигають, потім опускаються, знову вгору-вниз, вгору вниз. Спочатку подумала, жінка плаче. А це була перша панічна атака, яку я бачила. І тут я згадала поради Марії Фабрічевої. Для того, аби стабілізувати свій стан, спробувати назвати 5 речей, які ти бачиш навколо себе, 4 звуки, які чуєш, 3 запахи, смаки”, — ділиться спогадами Вікторія Польченко.
Жінка, про яку вона згадує, першою своєю фразою тоді вимовила: “Здається, я забула, як дихати”. Вікторія додає: видихала разом з нею. Так допомога, яку вона отримала колись на групі самопідтримки, змогла підтримати когось ще: “Це було і додатковою допомогою мені, яка теж боялася, і теж, здається, забула як дихати. Але згадала і змогла поділитися знаннями, які до війни були помічними хіба що під час страхів перед дедлайнами, коли нічого не встигаєш і треба заземлитися, відштовхнутися і рухатись далі”.
Вона також виокремлює й інші теми, які стали корисними особисто для неї: це зустрічі, присвячені “синдрому самозванки”, протидія токсичній поведінці колег. Групи самопідтримки вона називає “групою про підтримку знань і про комунікацію всередині спільноти”:
“Група також розкрила для мене талановитих колежанок. Це справді коло, в якому безпечно ділитися думками, де почуваєшся серед своїх, де так легко й вільно давати та отримувати фідбеки”.
Марія Фабрічева ж, своєю чергою, згадує, як загалом змінювалися запити на теми для розмов після 24 лютого 2022-го. Спочатку це були зустрічі, в центрі яких стояла адаптація до нових умов. Це були розмови про підтримку, про допомогу в тому, щоб висловити свої емоції та почуття у безпечній груповій атмосфері. Коли люди адаптувалися до не нормальних умов війни, наскільки це було можливо в той момент, почалася акомодація, розпочався процес побудови нових зв’язків. Додалися питання, які стосувалися роботи, сім’ї — але, звичайно, всі вони, так чи інакше, пов’язані з темою війни.
Новий старт для пізнання себе
Саме групи самопідтримки від “Жінки в медіа” для деяких учасниць стали поштовхом піти в індивідуальну психотерапію. За словами Марії Фабрічевої, загалом за весь час існування цих груп з подібними запитами до неї звернулися більше десяти жінок. Деякі з них розпочали індивідуальні консультації з самою Марією, інші ж обрали собі спеціалісток за її рекомендаціями.
“Можна сказати, що прихована мета цих зустрічей — це також і популяризація роботи з психотерапевтом, культури здорового способу життя і профілактики турботи про себе. — підкреслює Марія Фабрічева, — Дівчата зверталися до мене не тільки щодо пошуку психотерапевтів як таких — також шукали також, наприклад, лікарів-психіатрів, тому що була потрібна допомога у стабілізації стану, недопущенні загострення станів, у медикаментозній підтримці чи терапії”.
Однією з тих, хто потрапила у індивідуальну терапію саме після груп самопідтримки, є журналістка-фрілансерка Олена Кущенко. Вперше на групу вона прийшла навесні 2023 року. Згадує, як того вечора вийшла з метро та почула сигнал повітряної тривоги: в цей момент встигла засмутитися через те, що довго добиралася до місця, ледь знайшла, з ким залишити дитину, поки її не буде, і думала, що через тривогу доведеться повертатися назад. Проте зустріч того дня все ж відбулася.
“На той момент я була в дуже пригніченому стані: у голові — купа думок і зневіра в собі. Коли ми сиділи в колі й ділилися своїми переживаннями, для мене дуже підтримуючим виявився той факт, що журналістки, редакторки, на яких я дивлюсь знизу вгору і яких безмежно поважаю, мають, або мали такі ж переживання, як у мене”, — ділиться спогадами Олена Кущенко.
Завдяки Марії Фабрічевій вона закохалася у транзакційний аналіз, та, згодом, пройшла вступний курс “Транзакційний аналіз-101” для того, щоб краще зрозуміти, як працює цей метод у психотерапії.
“Її пояснення, влучні приклади і гумор дали можливість не просто почати потроху розбиратися в собі, а й викликали бажання приходити знову і знову на зустрічі. До того ж я тоді шукала психологиню для індивідуальної терапії. Після однієї з зустрічей попросила Марію порадити когось. Вона відгукнулась, дала контакти декількох колежанок і так я знайшла фахівчиню, з якою працюю і зараз”, — ділиться своєю історією Олена Кущенко.
Зустрічі самопідтримки для неї — про приємне спілкування, про аналіз і корисну інформацію, а ще — про вихід у “люди”:
“Я працюю з дому, майже постійно з дитиною і коло мого спілкування зосереджується на мамах з дитячого майданчика. А от професійного спілкування, рефлексій і підтримуючому колі дуже не вистачає. Тому я з радістю реєструюсь на зустрічі, коли маю таку можливість. Дякую “Жінки в медіа” за організацію”.
Пошук ресурсу у підтримці “своїх”
Завдяки правилам, які працюють на групах, вдалося сформувати простір безпеки і конфіденційності, де учасниці знають одна одну і впевнені у одна одній, бо формат перевірений часом, розмірковує Марія Фабрічева. Все, що відбувається у колі групи, що проговорюється, висловлюється і проживається там, залишається у колі групи. З цього випливає наступне правило — правило взаємоповаги і взаємопідтримки.
“Людина може бути різною: може бути собою, може висловлювати як типові емоції, думки чи ставлення до якоїсь проблеми або ситуації, так і нетипове, але бути прийнятою, принаймні — не засудженою, не знеціненою. Це дає можливість отримати емоційну розрядку і стабілізувати свій стан, перевірити реальність, отримати колегіальну підтримку, і, в тому числі, зрозуміти, що з тобою все ок”, — говорить психотерапевтка.
На важливості таких зустрічей “серед своїх” наголошує також і ведуча програм, редакторка “Громадського радіо” Руслана Кравченко. Адже там можна обговорити питання, близькі й болючі саме для тих, хто працює у сфері медіа:
“Дуже радію, що ці групи самопідтримки існують, і особливо радію, що вони є зараз. Інколи мені здається, що вигорання журналістів і всіх інших людей — зовсім різне. Буває, що близькі не розуміють, на що можна скаржитися, працюючи у прекрасному світі журналістики. Саме тому особливо цінуєш ці зустрічі серед своїх, обговорення і роздуми про те, що близьке лише людям у цій професії. Я дякую за відповіді на багато питань, завжди актуальні теми і якісне спілкування. Радію, що я з вами”.
Підтримку жінками одна одної як ключовий фактор виокремлює і ще одна учасниця груп — ця медійниця відвідувала їх неодноразово, але у матеріалі забажала залишатися анонімною. Ця підтримка, підкреслює вона — один зі стовпів, на яких тримається “цей дивний світ”:
“У найстрашніші часи дуже важливо не бути самотньою людиною, мати до кого звернутися і кому висловитись. Відтак, коли мова йде про групи самопідтримки, та ще й створені жінками для жінок, це — бінго. Навіть якщо приходиш без конкретного запиту, такі бесіди — це можливість щось почути, на щось звернути увагу, про що раніше не думала. Зрештою — це навіть про можливість відволіктись. Переключитися від щоденного бігу навколо роботи, дому, побуту, закриття потреб тощо, приділити час собі”, — зазначає медійниця.
Журналістка сподівається, що подібні ініціативи запускатимуться по всіх містах України, адже медійниць — вдосталь, групи самопідтримки точно були б у нагоді деяким з них.
Нагадаємо, що групи самопідтримки українських медійниць відбувалися завдяки підтримки наших партнерів: European Centre for Press and Media Freedom, Фонду Олени Пінчук, Українського Жіночого Фонду, ERIM International та інших.
У 2024 році групи проходять за ініціативи “Дбаємо про своє здоров’я” від ГО “Жінки в медіа”, що є складовою програми підтримки «Голоси України» (Voices of Ukraine), яку координує Європейський центр свободи преси та медіа (European Centre for Press and Media Freedom). «Голоси України» (Voices of Ukraine) реалізується у межах Ініціативи Ганни Арендт (Hannah-Arendt-Initiative) і фінансується Федеральним міністерством закордонних справ Німеччини (German Federal Foreign Office).