Аналітичний матеріал для Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з питань розслідування злочинів, вчинених збройними формуваннями Російської Федерації проти журналістів та інших працівників суб’єктів у сфері медіа (ТСК).
Гендерно зумовлені онлайн-атаки проти українських журналісток дедалі частіше мають ознаки не лише індивідуального цифрового насильства, а й можуть розглядатися як складова ширших інформаційних впливів, що мають ознаки зв’язку з Російською Федерацією або проросійськими інформаційними мережами. В умовах війни ці атаки можуть виконувати кілька функцій одночасно: дискредитувати журналісток, залякувати їх і їхні родини, підривати довіру до українських медіа та посилювати антиукраїнські пропагандистські наративи.
Онлайн-атаки набувають різних форм. Це можуть бути агресивні коментарі під сюжетами на воєнну тематику на YouTube та «викривальні» дописи у проросійських телеграм-каналах. Також ідеться про кампанії дискредитації, що мають ознаки координації, та хвилі погроз фізичним і сексуальним насильством.
Такі атаки часто супроводжуються поширенням антиукраїнських наративів, маніпуляцій і дезінформації. Вони можуть мати на меті так званий “chilling effect”. Його суть полягає у залякуванні журналісток, витісненні їх із публічного простору, дискредитації їхньої професійної діяльності та зрештою підриві довіри до українських медіа. Це особливо важливо з огляду на те, що значну частину українського медіасектору сьогодні становлять жінки.
Методологічне уточнення
Цей матеріал підготовлений на основі кейсів, задокументованих ГО «Жінки в медіа» у межах моніторингу гендерно зумовленого онлайн-насильства проти журналісток і працівниць медіа в Україні. Аналіз базується на матеріалах з відкритого доступу, свідченнях журналісток, архівованих скріншотах онлайн-публікацій, а також даних, зафіксованих на Карті онлайн-атак від ГО «Жінки в медіа» та Базі інцидентів.
Примітка. У міжнародному та українському контекстах паралельно використовуються різні терміни для позначення насильства, що здійснюється через цифрові технології та має гендерно зумовлений характер. Зокрема, Рада Європи у Рекомендації CM/Rec(2026)2 використовує формулювання technology-facilitated violence against women and girls, тоді як у міжнародній практиці також поширений термін technology-facilitated gender-based violence (TFGBV). В українському контексті вживається й поняття «гендерно зумовлене онлайн-насильство». У цьому матеріалі ці терміни використовуються як синоніми для опису взаємопов’язаних форм насильства, переслідування та зловживань, що здійснюються через цифрові технології та мають гендерний компонент.
Оцінки та висновки, викладені в матеріалі, не замінюють офіційного розслідування правоохоронних органів або судової оцінки. Матеріал також не встановлює кримінально-правову відповідальність конкретних осіб чи суб’єктів, а має на меті документування зафіксованих практик та тенденцій.
Підстави для розгляду ТСК
4 грудня 2025 року Постановою Верховної Ради України №4706-IX створена Тимчасова слідча комісія Верховної Ради України з питань розслідування злочинів, вчинених збройними формуваннями Російської Федерації проти журналістів та інших працівників суб’єктів у сфері медіа.
Мандат ТСК дозволяє розглядати не лише фізичні напади, викрадення, катування чи незаконне позбавлення волі журналістів, а й інші форми злочинів і переслідування, якщо вони пов’язані зі збройною агресією РФ.
У цьому контексті цифрові та гібридні форми атак проти журналісток можуть бути релевантними для уваги ТСК за наявності ознак зв’язку з російськими структурами, окупаційними адміністраціями, проросійськими інформаційними мережами або діями, які можуть здійснюватися в інтересах РФ.
Важливо, що 4 березня 2026 року Комітет міністрів Ради Європи ухвалив Рекомендацію CM/Rec(2026)2 щодо забезпечення відповідальності за насильство проти жінок і дівчат, що здійснюється за допомогою цифрових технологій.
Рекомендація передбачає необхідність забезпечення ефективної відповідальності за технологічно фасилітоване гендерне насильство та визначає, що поняття “accountability” охоплює не лише безпосередніх виконавців, а й осіб або суб’єктів, які можуть сприяти, підбурювати або створювати умови для такого насильства.
Рекомендація окремо наголошує, що її положення застосовуються як у мирний час, так і в умовах збройного конфлікту, постконфліктних та надзвичайних ситуацій.
У цьому контексті ГО «Жінки в медіа» пропонує також враховувати для уваги ТСК та в ширшому міжнародному процесі документування злочинів проти журналістів під час війни випадки, які мають ознаки технологічно зумовленого гендерного онлайн-насильства (TFGBV), зокрема:
- потерпілою є журналістка або інша працівниця суб’єкта у сфері медіа;
- атака пов’язана з її професійною діяльністю;
- атака здійснюється через цифрові технології або онлайн-платформи;
- атака містить гендерно зумовлений компонент, тобто використовує стать потерпілої, гендерні стереотипи, сексизм, сексуалізоване цькування, погрози сексуальним насильством, гендерну дезінформацію або інші форми насильства, пов’язані зі статтю, як інструмент тиску, дискредитації чи залякування;
- наявні ознаки прямого або опосередкованого зв’язку з РФ, окупаційними адміністраціями, проросійськими інформаційними мережами або кампаніями, що мають ознаки зв’язку з російськими чи проросійськими інформаційними мережами.
Контекст
ГО «Жінки в медіа» документує випадки технологічно фасилітованого гендерного насильства (TFGBV), спрямованого проти українських журналісток і працівниць медіа у межах проєкту «Посилення стійкості журналісток в Україні: протидія онлайн-насильству та гендерній дезінформації» за підтримки Міністерства закордонних справ Нідерландів.
Одним із типів атак, які організація дедалі частіше фіксує з початку повномасштабного вторгнення РФ, є кампанії з антиукраїнськими та проросійськими наративами.
Такі атаки здійснюються через різні цифрові платформи та інструменти: телеграм-канали, що мають ознаки зв’язку з окупаційними адміністраціями або інформаційним середовищем так званих «ЛНР» і «ДНР», коментарі у YouTube, Facebook і X, мережі анонімних акаунтів або акаунтів з ознаками неавтентичної чи автоматизованої поведінки, а також контент, створений або змінений за допомогою технологій штучного інтелекту, зокрема у TikTok.
У центрі подібних кампаній нерідко опиняються журналістки, які раніше жили або працювали на нині окупованих територіях, висвітлюють теми війни, окупації чи воєнних злочинів РФ, або є публічними медійними голосами українського суспільства. У багатьох випадках йдеться не про поодинокі прояви онлайн-агресії, а про систематичні практики переслідування, дискредитації та психологічного тиску.
Інформаційні приводи, зокрема маніпулятивні або штучно створені, часто виходять за межі окремих платформ і масштабуються далі — через мережі проросійських ресурсів, телеграм-каналів, мережі акаунтів з ознаками неавтентичної або координованої поведінки та навіть російські пропагандистські ток-шоу. Це дозволяє значно підсилювати охоплення таких атак та інтегрувати їх у ширші інформаційно-психологічні впливи, спрямовані проти українського медіасередовища.
У цьому матеріалі проаналізовано окремі типи таких атак, їхні характерні ознаки та інструменти, які використовуються для організації, координації й подальшого інформаційного підсилення кампаній проти українських журналісток.
Атаки, зафіксовані на російських і проросійських онлайн-майданчиках
Онлайн-атаки, що здійснюються через російські телеграм-канали, групи та сайти, є найбільш очевидними з точки зору ідентифікації їхніх джерел. Зафіксовані ГО «Жінки в медіа» кейси свідчать: такі ресурси зазвичай демонструють проросійську ідентифікацію або лояльність до російського інформаційного простору через назви каналів, використання російської символіки (зокрема триколорів на аватарках), прив’язку до російських доменів та загальну риторику дописів.
Так журналістка Громадського радіо Мар’яна Чорнієвич 8 травня 2025 року вела прямий ефір, де обговорювалися наступні теми: ситуація на фронті, пропагандистські практики у РФ напередодні 9 травня, сучасне викладання теми Другої світової війни у школах, а також запуск онлайн-курсу з української мови для українців, які перебувають на тимчасово окупованих територіях.
Під час ефіру, близько 9:20, на особисту електронну адресу журналістки надійшов лист від невідомого користувача, надісланий з електронної адреси, зареєстрованої у домені mail.ru — російському сервісі, доступ до якого обмежений в Україні відповідно до санкційного режиму. Повідомлення містило нецензурні висловлювання на адресу журналістки, а також сексуалізовану погрозу наступного змісту: «В общем так если ты паскуда будешь вести пропаганду я твою фотку буду вставлять в порно и выставлять в соц сетях». З огляду на зміст повідомлення та час його надходження, журналістка припустила, що особа, яка надіслала лист, могла стежити за перебігом ефіру в режимі реального часу.
Мар’яна Чорнієвич відразу звернулася до головної редакторки Громадського радіо, а та до ГО «Жінки в медіа». Вказаний випадок містить ознаки технологічно фасилітованого гендерно зумовленого насильства (TFGBV), зокрема сексуалізованих онлайн-погроз, гендерно зумовленого залякування, а також погрози створення й поширення несанкціонованого сексуалізованого контенту з метою дискредитації журналістки.
Того ж дня було підготовлене звернення до Департаменту кіберполіції Національної поліції України з проханням вжити відповідних заходів реагування. Завдяки сприянню ГО «Жінки в медіа» особу, яка надіслала погрози, було ідентифіковано працівниками кіберполіції. Як зазначили правоохоронці, чоловік перебуває на тимчасово окупованій території України. Детальний опис цього кейсу «Жінки в медіа» зробили на своєму сайті.
З подібними атаками, зокрема, стикається журналістка Марина Мухіна — про це вона розповіла у матеріалі «Жінки в медіа» у травні 2025 року. До початку повномасштабного вторгнення вона жила у нині окупованому Старобільську Луганської області. У телеграм-каналі «Старобельск Айдар.сайт» протягом кількох років систематично з’являються дописи з сексуалізованим цькуванням і мовою ворожнечі на її адресу. Перші такі публікації були зафіксовані у квітні 2022 року — після того, як журналістка відвідала антиросійський мітинг. Тоді автори каналу ідентифікували її на відео та поширили допис із закликами до її «денацифікації».
Подібні кейси, як у Марини Мухіної, свідчать про системний характер атак: вони не є спонтанною реакцією аудиторії, а мають ознаки цілеспрямованого переслідування, що поєднує елементи гендерно зумовленого онлайн-насильства, мови ворожнечі та пропагандистських наративів. Повторюваність, тривалість у часі та використання одних і тих самих майданчиків можуть вказувати на скоординованість таких дій і їхню вбудованість у ширші інформаційні операції.
«Вони почали відслідковувати мою діяльність. Писати такі дописи стали у той момент, коли саме напередодні я покинула окуповане місто. Але там лишалися мої рідні — батьки, молодші брат та сестра, бабусі. Цими текстами вони весь час привертали увагу до них, коли вони і так “були на олівці», — розповідала Марина Мухіна у коментарі «Жінки в медіа».
Станом на квітень 2026 року частину таких дописів було видалено з телеграм-каналу, однак вони збереглися у вигляді скріншотів, зафіксованих «Жінками в медіа» раніше. Водночас окремі публікації залишаються доступними — зокрема, опитування за 2023 рік із пропозицією проголосувати у так званому «конкурсі “Пixва-2023”» (прим. ред. — назва подається з міркувань точності), де серед інших жінок згадується Марина Мухіна.
Телеграм-канал «Старобельск Айдар.сайт» системно транслює проросійські наративи та використовує відповідну символіку. Його перший допис датований 5 березня 2022 року — на фото зображено російський прапор, піднятий над окупованим містом. Саме на початку березня 2022 року місто було захоплене російськими військами. Надалі канал публікував дописи з нагоди «великой победы» 9 травня, привітання до дня народження Йосипа Сталіна, а також численні матеріали з погрозами й висміюванням українців, об’єднані під рубрикою «Новости щеневмерлой вселенной. Чубата галактiка».
У схожій ситуації опинилася і ще одна журналістка з окупованого нині міста, Яна Чумаченко, головна редакторка видання SD.UA, раніше відомого як «Сєвєродонецьк онлайн». Як розповідала журналістка «Жінки в медіа» у квітні цього року, такі випадки фіксуються системно — від початку повномасштабного вторгнення у 2022-му. Того ж року разом із родиною вона виїхала із Сіверськодонецька, який згодом опинився під окупацією. До цього проживала у Луганську, окупованому Росією ще у квітні 2014 року.
30 березня 2026 року у кількох телеграм-каналах, що системно поширюють проросійські наративи, які також використовують російську символіку, з’явилися однакові публікації російською мовою, у яких ідеться, що нібито «розкрито телеграм-канал українського ІПСО, який видавав себе за агрегатор новин ЛНР» — мається на увазі SD.UA.
«Ресурс “Северодонецк онлайн” был создан и курировался Анастасией Нидченко. Редактировала его луганчанка Яна Мостовая — бывшая сотрудница сайта «Луганск. Комментарии». Обе предательницы давно сбежали в украинские степи и оттуда продолжают «работать» под прямым руководством командования психологических операций и некинетических действий ССО ВСУ. По сути, они стали обычными дешёвыми подручными киевской пропаганды», – йдеться у дописі.
Яна Чумаченко також надіслала «Жінки в медіа» скріншоти повідомлень, які надходили їм через опитувальники для аудиторії. Серед них — прямі побажання смерті: «чтоб заткнулись и перестали брехать», «застрелиться и сдохнуть пздлявые пидр*сы».
Це не перша атака на журналістку з боку проросійських каналів — такий випадок «Жінки в медіа» вже фіксували у 2024 році. Тоді пост зі згадкою Яни Чумаченко та її команди з’явився у каналі блогера Вячеслава Яковенко. Станом на зараз цей допис видалено, проте скріншоти залишилися у розпорядженні «Жінки в медіа». Згаданий блогер також демонструє проросійську символічну ідентифікацію, зокрема через використання літери Z біля нікнейма.
Наведені кейси можуть свідчити про ознаки цілеспрямованого та потенційно координованого тиску з боку ресурсів, які системно поширюють проросійські наративи. Регулярність і повторюваність таких публікацій, їх тиражування на кількох схожих платформах, використання мови ворожнечі, сексуалізованого цькування, гендерної дезінформації, дифамації, а також прямі погрози смертю можуть вказувати на намір залякування та здійснення психологічного тиску. Крім того, такі дії можуть становити пряму загрозу для членів родин журналісток, які досі перебувають на окупованих територіях.
Коментарі та акаунти з ознаками неавтентичної або координованої поведінки
Одним із типів атак на журналісток також можуть бути коментарі під їхніми матеріалами, залишені, ймовірно, користувачами з РФ, з тимчасово окупованих територій або акаунтами, що поширюють проросійські наративи та мають ознаки неавтентичної чи координованої поведінки. Подібні коментарі можна побачити, наприклад, під сюжетами воєнних кореспонденток, які роблять репортажі з прифронтових міст, а також виїжджали знімати репортажі з території Курської області РФ, контроль над окремими населеними пунктами якої тимчасово переходив до ЗСУ.
Такий досвід регулярно спіткає воєнкорку hromadske Діану Буцко. ГО «Жінки в медіа» фіксували подібні атаки під сюжетами Буцко на YouTube у листопаді 2025-го, після її відвідин Херсона, у серпні 2024-го після поїздки до російської Суджі, у січні 2024-го після репортажа з Покровська. У серпні 2024 року стало відомо, що Росія порушила проти Діани Буцко та ще однієї журналістки, воєнкорки каналу «Ми — Україна» Олесі Боровик кримінальну справу за незаконний перетин кордону.
Коментарі, що містять ознаки онлайн-атак, залишають переважно російською мовою. Фіксуються мова ворожнечі, гендерна дезінформація, дифамація в онлайні, сексуалізоване цькування. А також — прямі погрози смертю, фізичним і сексуальним насильством. Наприклад, такі коментарі були залишені під репортажами Діани Буцко: «Скоро тебя там похоронят», «Она очень хочет познакомиться с русским парнем», «не переживай, в плену накормим», «представляешь, какая она в постели».
У 2024 році «Жінки в медіа» зафіксували на карті онлайн-атак кейс журналістки, ведучої авторського YouTube-проекту Андріани Кучер. Після того, як вона виклала відеорепортаж про операцію ЗСУ на Курщині, у коментарях було зафіксовано висловлювання, що містять сексизм, мову ворожнечі, а також погрози фізичного та сексуального характеру, як-от натяки на групове згвалтування, взяття у полон абощо.
Детальніше кейси воєнних кореспонденток Діани Буцко та Андріани Кучер описані в дослідженні ГО «Жінки в медіа» та ЮНЕСКО «Її голос — мішень для них: гендерно зумовлене онлайн-насильство щодо українських журналісток».
Використання українських журналісток у російських пропагандистських наративах
Новини про роботу українських журналісток, часто з вирваними з контексту фразами потрапляють у поле зору російських пропагандистів. В одному з таких дописів у Телеграмі Ольга Скабєєва в грудні 2024 року виклала фрагмент відео телеканалу «Київ» з наступним підписом: «Просто апокалиптическая картина. В это трудно поверить, что это сейчас происходит в сердце столицы – украинская ведущая комментирует работу киевской ПВО».
Такий спосіб подання інформації має ознаки маніпулятивного викривлення контексту, адже російська пропагандистка не зазначає, що робота української ППО є відповіддю на ракетні й дронові атаки з боку РФ по Києву. Саме російські ракетні й дронові атаки є контекстом, без якого така подача інформації створює викривлене уявлення про події.
Якщо ж таких інфоприводів не вистачає, російські або проросійські інформаційні ресурси можуть використовувати штучно створені або маніпулятивно змонтовані матеріали. Наприклад, таке сталося з ведучою Національного телемарафону «Єдині новини» Ольгою Бутко — цей кейс описаний на онлайн-карті від — «Жінки в медіа».
У травні 2025 року в YouTube, TikTok і Telegram-каналі «Рифмы и Панчи» з’явилися відео, ніби ведуча Ольга Бутко під час ефіру загальнонаціонального марафону назвала президента Росії Володимира Путіна «президентом України». У ролику використаний маніпулятивний текст: «Дональд Трамп буде говорити із президентом України Володимиром Путіним…Володимиром Зеленським». Для створення цього відео було використано технології штучного інтелекту.
«Рифмы и Панчи» — російський ресурс, який починав свій розвиток у 2011-му як група у російській соцмережі «Вконтакте». Відео було підхоплене й поширене російськими соцмережами та медіа Москва24 з меседжем: «Ведущая украинского ТВ оговорилась, и назвала Путина – Президентом Украины. Мы за неё уже переживаем» (переклад українською – «Ведуча українського ТБ обмовилася й назвала Путіна президентом України. Ми вже за неї хвилюємось»).
19 травня 2025 року Ольга Бутко справді була ведучою марафону «Єдині новини» на телеканалі «Рада», але була вдягнена у коричневий піджак, а не червоний, як у фейковому відео. Повідомлення про дзвінок Дональда Трампа насправді в цей день озвучував інший співведучий — Максим Зборовський. Таким чином, поширене відео є штучно згенерованим (deepfake) і не відповідає реальним подіям.
Це може відповідати окремим ознакам координованого інформаційного підсилення, спрямованого на дискредитацію українських журналісток. Випадок із журналісткою Ольгою Бутко детально описаний у дослідженні ГО «Жінки в медіа» та ЮНЕСКО «Коли штучний інтелект стає ворожим: гендерні загрози проти українських журналісток».
За межами індивідуальних кейсів: висновки для формування політики
Зафіксовані випадки онлайн-атак на українських журналісток свідчать про наявність стійких і повторюваних практик, що виходять за межі поодиноких інцидентів цифрового насильства. Сукупність ознак — регулярність, синхронізація на різних платформах, використання схожих наративів і подальше масштабування через медіа — вказує на можливу координацію таких дій та їхню інтегрованість у ширші інформаційні впливи.
У зафіксованих кейсах ідеться про поєднання кількох форм шкоди: гендерно зумовлене онлайн-насильство (TFGBV), мова ворожнечі, дифамаційні твердження, погрози фізичним і сексуальним насильством, а також поширення персональних даних без згоди (доксинг). Такі практики можуть створювати «охолоджувальний ефект» для свободи вираження поглядів і професійної діяльності журналісток, а в окремих випадках — додаткові ризики для безпеки їхніх родин, зокрема тих, що перебувають на тимчасово окупованих територіях.
У контексті збройного конфлікту журналісти вважаються цивільними особами відповідно до міжнародного гуманітарного права, за умови що вони не беруть безпосередньої участі у бойових діях. Онлайн-атаки проти них самі по собі не становлять воєнних злочинів, однак за певних умов — зокрема за наявності доказів системності, спрямованості проти цивільного населення або зв’язку з організованою політикою переслідування — можуть розглядатися в ширшому контексті серйозних порушень міжнародного права. Така оцінка потребує окремого розслідування і доведення відповідно до встановлених міжнародних стандартів.
Описані практики також можуть відповідати окремим елементам інформаційно-психологічних операцій, зокрема у випадках, коли спостерігається скоординоване поширення дискредитаційного контенту, його подальше підсилення через мережі акаунтів з ознаками неавтентичної або координованої поведінки або масові коментарі, а також легітимізація через включення у пропагандистський порядок денний.
З урахуванням міжнародних стандартів у сфері захисту журналістів і протидії насильству, зокрема підходів Ради Європи, відображених у Рекомендації CM/Rec(2026)2, а також зобов’язань України у контексті європейської інтеграції, дедалі актуальнішим є питання розширення підходів до ідентифікації та правової оцінки злочинів проти журналістів з урахуванням технологічно зумовленого гендерно обумовленого насильства (TFGBV).
У цьому контексті доцільним є подальший розвиток практик документування таких випадків, міжвідомча співпраця правоохоронних органів, Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України, а також інтеграція гендерно чутливого підходу у політики протидії онлайн-насильству та дезінформації.
З огляду на зафіксовані кейси ТСК, правоохоронним органам, а також іншим залученим державним і міжнародним партнерам доцільно розглянути такі напрями реагування:
- Розглядати технологічно фасилітоване гендерно зумовлене насильство (TFGBV) проти журналісток не лише формою тиску на свободу слова та медіа, а й формою порушення прав журналістів та злочинів, що потребують належного документування, правової оцінки й реагування держави, зокрема у випадках, коли такі атаки мають ознаки зв’язку з Російською Федерацією, окупаційними адміністраціями або акаунтами, які системно поширюють проросійські наративи та демонструють ознаки координованої чи неавтентичної поведінки.
- Розглядати онлайн-атаки проти журналісток не ізольовано, а в контексті ширших інформаційних кампаній, зокрема у випадках, коли однакові або взаємопов’язані наративи синхронно поширюються через Telegram, YouTube, TikTok, X та інші платформи, а також через російські пропагандистські медіа чи акаунти, що системно транслюють проросійські наративи або демонструють ознаки координованої чи неавтентичної поведінки.
- Інтегрувати гендерно чутливий підхід у реагування на злочини проти журналістів, зокрема враховувати сексуалізовані погрози, гендерну дезінформацію, доксинг, погрози родинам і ризики для журналісток з тимчасово окупованих територій.
- Посилити документування цифрових атак проти журналісток, зокрема шляхом збереження скріншотів, URL-адрес, дат публікацій, метаданих, архівних копій і свідчень потерпілих.
- Налагодити міжвідомчу координацію між ТСК, Національною поліцією, кіберполіцією, прокуратурою і громадськими організаціями, які документують гендерно зумовлені атаки (TFGBV) проти журналісток.
Таким чином, гендерно зумовлені онлайн-атаки проти українських журналісток мають розглядатися не лише як проблема цифрової безпеки чи окремі випадки мови ворожнечі, а як системна форма тиску на свободу слова, незалежну журналістику та участь жінок у публічному житті під час війни.
Їх належне документування, правова оцінка та інтеграція в роботу ТСК можуть стати важливим кроком до подолання безкарності за злочини й порушення проти журналістів, які можуть бути пов’язані зі збройною агресією Російської Федерації, окупаційними адміністраціями або проросійськими інформаційними мережами.
Авторки: Ліза Кузьменко, Олександра Горчинська, ГО «Жінки в медіа», членкині Експертної ради при Тимчасовій слідчій комісії