Загальнонаціональне Архіви

Формалізація принципів гендерної рівності в редакційній політиці

Що було зроблено

Онлайн-видання «Український тиждень» тривалий час у своїй роботі дотримувалося принципів гендерної рівності: редакція уважно підходила до висвітлення чутливих тем, запобігала поширенню стереотипів у контенті та послідовно використовувала фемінітиви.

У вересні редакція офіційно затвердила Політику гендерної рівнос ті, розроблену ГО «Жінки в медіа» у співпраці з Комісією з журналістської етики та за підтримки ОБСЄ. Документ став інституційним закріпленням підходів, які раніше існували на рівні редакційної культури та практик.

Як реалізували

Редакція розглянула запровадження формалізованої політики як необхідну норму для розвитку професійної культури медіа. Після її ухвалення «Український тиждень» став ще більш вибагливим у доборі тем і голосів, які звучать у виданні.
Редакція активно залучає до написання матеріалів журналісток і лідерок думок, бере в роботу теми, що висвітлюють жіночі історії та сприяють подоланню гендерних упереджень.

Окрему увагу приділено внутрішнім умовам праці: редакція з розумінням ставиться до потреб працівників і працівниць у доглядовій праці — піклуванні про дітей або батьків, чому, зокрема, сприяє можливість дистанційної роботи.

Вплив

Ухвалення гендерної політики посилило усвідомленість редакції щодо власних стандартів і відповідальності за контент. Документ став орієнтиром для щоденних редакційних рішень, зокрема у виборі тем, експертних голосів і підходів до чутливих питань. Політика також створила підґрунтя для подальшого розвитку інших внутрішніх правил і стандартів у редакції.

Головна редакторка «Українського тижня» Маргарита Дикалюк говорить: «Сьогодні медіа стоять перед великим викликом часу. Вони мусять, поза іншими завданнями, дієво протистояти гендерним стереотипам. Тому наш “Український тиждень” чітко дотримується принципу гендерної рівності, дбайливого ставлення до висвітлення чутливих тем, запобігання дискримінації та поширенню стереотипів».

Ліза Кузьменко, голова ГО «Жінки в медіа» вважає, що окрема політика — крок до формування нової професійної культури редакції: «Український тиждень давно є зразковим медіа, яке дотримується стандартів і етики журналістики. Очевидно, що в редакції й раніше діяли неписані правила, які стосуються рівності, зокрема й гендерної. Але надзвичайно важливо, що тепер ці принципи оформлені в окрему політику та публічно оприлюднені на сайті. Це не лише закріплює внутрішні практики редакції, а й створює прозорий орієнтир для всієї медійної спільноти. Такий крок підвищує довіру аудиторії, а також партнерів — у тому числі міжнародних».

Виклики та подальші кроки

Редакція визначає кілька ініціатив, які планує впроваджувати надалі. Насамперед ідеться про навчальні програми для команди, для реалізації яких нині триває пошук донорських можливостей.

Також існує потреба у впровадженні додаткових оплачуваних відпусток і соціального страхування, однак цьому перешкоджають обмежені людські та фінансові ресурси. Ситуацію ускладнює те, що частина журналістів видання нині перебуває на війні, через що навантаження на команду суттєво зросло.

Окрім гендерної політики, редакція перебуває на етапі напрацювання інших внутрішніх документів, зокрема політики щодо використання штучного інтелекту в медіа.

Що можуть наслідувати інші медіа

Формалізувати цінності гендерної рівності через редакційні політики, навіть якщо відповідні практики вже існують неформально.
Поєднувати контентні стандарти з турботою про умови праці та баланс між роботою й доглядовими обов’язками.
Розглядати гендерну політику як основу для подальшого розвитку інших етичних і професійних стандартів редакції.

Системний моніторинг гендерного балансу в інформаційному ефірі

Що було зроблено

StarLightMedia стала першою українською медіакомпанією, яка підписала Принципи розширення прав і можливостей жінок (WEP’s) у жовтні 2019 року. Відтоді компанія щорічно впроваджує практики, спрямовані на досягнення гендерної рівності як у ролі роботодавця, так і як виробника медійного контенту.

Усередині StarLightMedia всі департаменти та творчі команди, що працюють над контентом, декларують прагнення до балансу представленості 50:50. Особлива увага до цього питання приділяється в інформаційному мовленні.

Як реалізували

Питання гендерної представленості регулярно порушується під час щотижневих зустрічей CEO StarLightMedia Олександра Богуцького з редакторською групою новин, склад якої також дотримується балансу 50:50.

Результатом цих обговорень стало запровадження власного внутрішнього аудиту — щомісячного моніторингу кількості жінок і чоловіків в ефірі. Протягом останніх двох років новинні продукти StarLightMedia («Факти ICTV» та «Вікна-новини») системно працюють над питанням гендерного балансу, фіксуючи показники та аналізуючи динаміку.

Компанія публічно звітує про результати цього моніторингу перед громадянським суспільством, визнаючи як досягнення, так і обмеження, з якими стикається в процесі.

Вплив

За рік у слотах телемарафону «Єдині новини», вироблених командою StarLightMedia, в ефірі з’явилося 298 жінок — представниць органів державної влади, громадянського суспільства, експерток у різних галузях та військових. Попри те, що досягти рівня представленості 50:50 поки не вдалося, за підсумками року новини StarLightMedia посіли перше місце за кількістю жінок в ефірі марафону серед усіх його виробників.

Як зазначає Тимур Левчук, лідер напряму різноманіття та інклюзивності StarLightMedia, компанія розглядає цей звіт як чесний інструмент самооцінки: він дозволяє одночасно визнавати невиконані цілі та відзначати посилення жіночих голосів в інформаційному ефірі.

Що можуть наслідувати інші медіа

Запроваджувати регулярний внутрішній моніторинг гендерної представленості в контенті.
Виносити питання балансу в ефірі на рівень управлінських рішень.
Публічно звітувати про результати, визнаючи як успіхи, так і обмеження.
Розглядати гендерну рівність як довгостроковий процес, а не разову кампанію.

Впровадження системного підходу до розмаїття, рівності та інклюзії

Що саме було впроваджено

У серпні 2025 року Наглядова рада та Правління Суспільного мовлення ухвалили «Концепцію інклюзивного підходу у виробленні контенту та в роботі команди» — перший системний документ, який визначає бачення, принципи та кроки впровадження розмаїття, рівності та інклюзії (DEI) на всіх рівнях діяльності компанії. Концепція охоплює як інституційний рівень (рівність можливостей, внутрішні процеси, командну культуру), так і контентний (репрезентативність, чутливість, залучення різних голосів у матеріалах Суспільного). Це перший подібний документ серед українських медіа, а також ним зацікавилися деякі європейські медіа (Фінляндія, Швеція, Словенія тощо) для розробки подібних документів у своїх країнах.

Коли й чому вирішили це реалізувати

Команда почала роботу над Концепцією у вересні 2024 року, розуміючи, що реальна інклюзія має бути присутньою у щоденних практиках і, головне, має стати системною роботою. В основу документа лягла потреба зробити так, щоб Суспільне відображало все розмаїття українського суспільства й залишалося медіа, де кожен може побачити себе.

Суспільне залучили внутрішніх фахівців компанії та зовнішніх експертів — українських і міжнародних, які стали співавторами документа в різних його тематичних частинах, зокрема міжнародних експертів від Європейської мовної спілки (EBU), частиною якої є Суспільне мовлення, а також представників спільнот, для яких і про яких ми створюємо контент (це дуже важливо). Це стало простором діалогу, у якому різні точки зору перетворювалися на спільне бачення.

Українські експерти напрацювали аналітичні записки у шести тематичних частинах Концепції та провели для нашої команди тематичні воркшопи. Надалі команда Департаменту з питань розмаїття, інклюзії та рівних можливостей (який було створено у квітні 2024 року, що також є прикладом зростання та розуміння важливості теми в системі Суспільного мовлення) склала драфт документа, звірила його з експертами та спільнотами й розробила фінальний текст.

Цей текст став фундаментом для тем інклюзії, розмаїття та рівності, які часто залишаються на узбіччі розуміння. Внутрішньо в командах мовник розробив презентації, інформаційні картки та інші активності, які пояснюють положення цього документа. Одним з інструментів комунікації є внутрішній чат та інформаційно-комунікаційна дошка (зокрема, й у філіях), де збираються питання та відгуки з тієї чи іншої теми.

Як це вплинуло на редакцію

Концепція об’єднала різні команди навколо спільних цінностей і створила передумови для системних змін — Суспільне вносить зміни у редакційні політики та кадрові процеси. У компанії з’явилося більше внутрішнього розуміння тем рівності, розпочато серію навчальних воркшопів із гендерної чутливості, інклюзивної мови, безбар’єрності, вікового розмаїття та теми ветеранів. Зміни стали помітні й у контенті: історії Суспільного дедалі частіше показують різних героїв і героїнь.

Наразі триває процес розробки та затвердження (заплановано на грудень 2025 року) плану імплементації Концепції, до якого буде залучено значну частину команд Суспільного, адже він стосуватиметься впровадження жестової мови у культурних проєктах та аудіодискрипції для документальних проєктів. Також передбачено продовження роботи з гендерним вимірюванням за системою 50 на 50 всього контенту Суспільного та впровадження новин доступною мовою у форматі Easy News.

Гендерний аудит

У 2025 році Суспільне мовлення стало першою і єдиною великою медійною компанією в Україні, яка провела незалежний гендерний аудит. Це системна оцінка політик, управлінських процесів, кадрових практик і корпоративної культури компанії через призму рівності, інклюзії та недискримінації.

ГО «Жінки в медіа» за підтримки International Media Support (IMS) провела незалежний гендерний аудит Суспільного мовлення. Дослідження тривало з травня до серпня 2025 року в межах проєкту «Об’єднані заради рівності в медіа: сприяння гендерній рівності через співпрацю громадських організацій, медіа та органів влади».

«Ми вирішили реалізувати цей крок, щоб об’єктивно оцінити стан рівності всередині компанії, виявити бар’єри та сформувати дорожню карту подальших змін. Для нас було важливо не лише задекларувати принципи інклюзії, а й підтвердити їх конкретними діями», — розповідає Анастасія Гудима.

Аудит став важливим кроком у зміцненні довіри та відкритості в команді. 521 працівник і працівниця взяли участь в опитуванні, і 86 % зазначили, що гендерна рівність є для них важливою, а 85 % — що стать не впливає на можливості розвитку кар’єри. Процес обговорення результатів об’єднав різні підрозділи, дав можливість почути голоси регіонів і започаткував культуру внутрішньої рефлексії.

Результати аудиту стали основою для впровадження Плану дій з інтеграції принципів гендерної рівності, розробки онлайн-тренінгів і регулярного моніторингу. План дій не є публічним, його реалізує внутрішня робоча група, і він упроваджується як на стратегічному рівні (наприклад, тренінги), так і на рівні щоденних практик (зокрема закупівля засобів гігієни для жінок у вбиральнях).

Подальші плани редакції

Анастасія Гудима, директорка Департаменту з питань розмаїття, інклюзії та рівних можливостей Суспільного мовлення, зазначає, що нині компанія працює над розширенням доступності контенту для людей з порушеннями слуху та зору, зокрема через упровадження перекладу жестовою мовою та аудіодискрипції. За її словами, це потребує значних фінансових ресурсів, адже йдеться не лише про технічне забезпечення, а й про залучення перекладачів, дикторів, спеціалістів зі студійної адаптації та акторів. Паралельно Суспільне проводить внутрішні тренінги для працівників, пояснюючи важливість створення такого контенту навіть за умов, коли відповідна аудиторія наразі є нечисленною.

Вона також звертає увагу на складність системного впровадження фемінітивів у внутрішній документації, що пов’язано з масштабом організації, усталеними адміністративними форматами та потребою уніфікації з чинною нормативною базою.

Окремим викликом, за її словами, залишається низька залученість працівників до навчальних програм. У зв’язку з цим у Суспільному бачать потребу у створенні нової моделі внутрішнього навчання, яка поєднуватиме онлайн-модулі, практичні кейси та менторську підтримку, а також у залученні зовнішніх експертів з різних напрямів — від гендерної рівності до доступності та етики.

Крім того, Гудима зазначає, що Суспільне прагне впровадити політику підтримки батьківства та материнства, однак стикається з обмеженнями, пов’язаними з державною формою фінансування, яка не дозволяє запроваджувати соціальні пільги чи додаткові пакети підтримки.

Розкриття жіночих історій у маскулінному просторі

Скріншот: сайт «Український Тиждень»

Контекст

Києво-Печерська лавра традиційно сприймається як маскулінний простір — центр чернечої, духовної та церковної історії, де жіночі досвіди майже не фіксувалися або залишалися поза офіційним історичним наративом.

У сучасному публічному дискурсі Лавра часто асоціюється з політичними скандалами, імперською спадщиною та антиукраїнськими наративами, що додатково спрощує й спотворює її історичну та культурну складність. У такому контексті жіночі історії — як духовні, так і світські — залишаються подвійно маргіналізованими.

Що було зроблено

В онлайн-виданні «Український тиждень» опубліковано аналітичну статтю журналістки, літературознавиці та історикині Ольги Петренко-Цеунової, присвячену жіночим досвідам у просторі Києво-Печерської лаври.

У матеріалі:

розкрито історії жінок у духовному та світському вимірах Лаври — від покровительства Богородиці до діяльності святих, благодійниць і паломниць;
показано, що «чоловічий» простір Лаври історично включав жіночі наративи, які з різних причин були витіснені або замовчувані;
проаналізовано, як сучасні антиукраїнські символи та зовнішні ідеологічні впливи (зокрема пов’язані з російськими пропагандистськими методичками) спотворюють історичну пам’ять про святиню.

Як реалізували

Матеріал підготовлено у форматі аналітичної статті, що поєднує історичний, культурологічний і гендерний підходи. Авторка працює з архівними джерелами, літературознавчими дослідженнями та сучасними спостереженнями, акцентуючи увагу на особистих жіночих історіях і їхньому значенні для української культурної спадщини.

Комплексний підхід дозволив показати взаємозв’язок духовного простору, культурної пам’яті та гендерної оптики, не зводячи тему ані до суто академічного, ані до політизованого рівня.

«Коли ми говоримо про історію, ми часто відтворюємо лише домінантні наративи. Цей матеріал — спроба повернути жінок у простір історичної пам’яті, де вони були присутні завжди, але рідко були почуті. Медіа мають відповідальність не лише реагувати на скандали довкола символів, а й повертати складність і багатоголосся історичних тем, навіть якщо це потребує повільнішої, дослідницької роботи», — говорить Маргарита Дикалюк, головна редакторка «Тижня».

Вплив

Стаття привернула увагу до маргіналізованих жіночих наративів у давній і сучасній історії Лаври та сприяла ширшій дискусії про необхідність повернення українського історичного й культурного контексту цієї святині.

Матеріал допомагає зміщувати фокус із домінантних політичних та імперських інтерпретацій на локальні, людські й гендерні історії, розширюючи уявлення про роль жінок у формуванні культурної пам’яті.

Що можуть наслідувати інші медіа

Висвітлювати маргіналізовані історії, надаючи голос жінкам та іншим «невидимим» групам у традиційно маскулінних або ієрархічних просторах.
Показувати людину як суб’єкта історії, а не лише як елемент символічного чи політичного наративу.
Поєднувати журналістику з дослідницьким підходом, працюючи з архівами та історичними джерелами для глибшого й відповідальнішого контексту.

Переосмислення ролі жінок у війську через авторську публіцистику

Обкладинка від «Українського Тижня»

Контекст

Попри широку присутність жінок у Збройних силах України, питання їхньої ролі, видимості та суспільного сприйняття досі залишається дискусійним. За даними Міністерства оборони України, оприлюдненими у березні 2025 року, в українській армії служили понад 70 тисяч жінок, з них близько 5,5 тисяч — у зоні бойових дій.

Водночас жінки-військовослужбовиці змушені постійно доводити власну мотивацію та ефективність, тоді як чоловіки часто сприймаються як «повноцінні воїни за замовчуванням». Цей дисбаланс залишається майже невидимим у новинних форматах, але стає предметом гострої дискусії в публіцистиці.

Що було зроблено

В онлайн-виданні «Український тиждень» опубліковано дві авторські колонки письменниці, ветеранки та позаштатної дописувачки видання Ірина Бобик — «Жінки в армії» та «Образ воїна». Матеріали подано як взаємодоповнювальні тексти, що розглядають тему жінок у війську з двох перспектив:

особистої — через досвід авторки як ветеранки;
суспільної — через аналіз колективних уявлень, очікувань і стереотипів.

У колонках порушено питання гендерних упереджень щодо жінок військовослужбовиць у контексті повномасштабної війни, а також показано різноплановість ролей жінок у ЗСУ — від тилового забезпечення й медицини до бойових завдань і роботи з розвідувальними дронами.

Як реалізували

Обрано формат авторської колонки, що поєднує особистий досвід із аналітичним і рефлексивним поглядом.
Використано пряму мову авторки для фіксації поширених суспільних стереотипів, підозр і звинувачень на адресу жінок у війську.
Матеріали опубліковано на сайті «Українського тижня» як частину ширшої розмови про війну, ідентичність і трансформацію суспільних ролей.

Вплив

Публікації викликали помітний читацький резонанс і активне обговорення. Частина аудиторії — зокрема й жіночої — критикувала тексти як «ідеологічно упереджені», що засвідчило високу чутливість теми та нерівномірну готовність суспільства до її осмислення.

Водночас матеріали актуалізували питання перегляду усталених уявлень про жінку-військову та відкрили публічну дискусію про перспективи загальної жіночої мобілізації, роль досвіду війни та право жінок на суб’єктність у військовому контексті.

Що можуть наслідувати інші медіа

Давати простір авторським голосам із власним досвідом війни, навіть якщо вони не вписуються в комфортні наративи.
Не уникати складних і конфліктних тем, навіть якщо вони викликають спротив частини аудиторії.
Використовувати публіцистику як інструмент переосмислення соціальних ролей, норм і гендерних стереотипів, доповнюючи новинні формати глибшою рефлексією.

Видимість і лідерство жінок у час війни

Обкладинка однієї з програм «Вікна СТБ: Сила жінок»

Що зробили

У межах інформаційно-публіцистичної програми було створено тематичний відеоплейлист «Сила жінок», який об’єднує телевізійні сюжети про українок із різних сфер — спортсменок, фахівчинь, активісток і військовослужбовиць.

У центрі кожного сюжету — особиста історія жінки, її рішення, внутрішні трансформації, страхи й відповідальність у нових ролях, які вона взяла на себе під час війни. Одна з героїнь — Аліна Шух, багаторазова чемпіонка світу з легкої атлетики з американською освітою, яка залишила спортивну кар’єру та стала військовослужбовицею бригади «Хартія» на Харківщині.

Як реалізували

Матеріали створювали у форматі телевізійних репортажів для телемарафону «Єдині новини». Після ефірного показу сюжети були зібрані в окремий плейлист і адаптовані для цифрової аудиторії на платформі YouTube, що дозволило продовжити життя контенту та розширити охоплення.

«Для нас було принципово важливо говорити про жіноче лідерство не разово, а системно — щоб це стало частиною щоденного новинного порядку денного, а не винятком», — коментує Тимур Левчук, лідер напрямку різноманіття та інклюзивності Starlight Media.

Вплив

Плейлист посилив видимість жінок у стереотипно «чоловічих» сферах — спорті, війську, публічному лідерстві. Глядачі отримали приклади суб’єктності жінок та активної участі у захисті країни. Проєкт формує альтернативний наратив про жінок у війні — не як «тло подій», а як повноцінних агенток змін і рішень.

Що можуть використати інші редакції

Працювати серійно, а не поодинокими матеріалами: регулярність формує новий наратив, а не виняток.
Показувати жінок через рішення і відповідальність, а не лише через емоції чи переживання.
Використовувати ефірний контент повторно, адаптуючи його для цифрових платформ і нових аудиторій.
Інтегрувати тему жіночого лідерства в новинні формати, не виносячи її виключно в спецпроєкти.

Видимість жінок у духовному служінні під час війни

Офіційний постер фільму

Контекст

Повномасштабна війна зробила капеланське служіння критично важливою частиною підтримки військових. Водночас роль жінок у духовному служінні залишається маловидимою та часто знеціненою — як у військовому середовищі, так і в релігійних спільнотах. Гендерні упередження, недовіра до жінок як духовних лідерок і відсутність офіційного визнання створюють додаткові бар’єри для тих, хто працює з травмою, втратою та кризою віри безпосередньо на фронті.

Команда Суспільного звернулася до документального формату, щоб поставити складне питання без спрощень і моралізаторства: чи може і чи має жінка бути капеланкою — і що на це відповідає реальний досвід війни.

Що зробили

Суспільне створило документальний фільм-антологію «Капеланки. Молитва у пеклі», присвячений досвіду жінок-капеланок у час повномасштабної війни. У центрі фільму — історії трьох жінок, які несуть духовну підтримку військовим, працюють із глибокою травмою, втратами й сумнівами, водночас стикаючись із недовірою та упередженнями щодо своєї ролі.

Фільм показує капеланське служіння без героїзації чи романтизації — через втому, страх, віру й кризу віри. Історії героїнь стають підставою для ширшої розмови про місце жінок у військовій та релігійній системах і про те, як реальність війни змінює уявлення про духовне лідерство.

Як реалізували

Фільм створено у форматі антології, що дозволило показати різні досвіди й контексти капеланського служіння.
Наратив побудовано навколо живих історій героїнь — без нав’язування оцінок, без проповіді й без спрощених відповідей.
Після прем’єри проєкт було доповнено публічними дискусіями, які розширили екранну розмову до суспільного рівня.

Вплив

«Капеланки. Молитва у пеклі» став однією з найбільш резонансних документальних робіт Суспільного. Після прем’єри команда отримала сотні відгуків від глядачів, які зазначали, що фільм «допомагає знову відчути сенс віри» та відкриває невидиму раніше частину роботи жінок, яку часто ігнорують або знецінюють.

Проєкт ініціював публічні дискусії про роль жінок у військовій системі та необхідність офіційного визнання жінок-капеланок у структурі Збройних сил України. Таким чином фільм вийшов за межі культурного продукту й став інструментом суспільної розмови.

Фільм отримав Міжнародну нагороду фестивалю Women and the World (IFFWW) у категорії «Найкращий повнометражний телевізійний фільм» та став лауреатом премії імені Івана Франка в номінації «За кращий твір у телевізійній сфері».

Що можуть використати інші редакції:

Робити видимими жінок у традиційно «чоловічих» ролях, фокусуючись на їхній професійній функції та реальному досвіді, а не на винятковості чи «незвичності» їхньої присутності.
Працювати з чутливими темами без героїзації та моралізаторства, дозволяючи аудиторії самій формувати висновки на основі живих історій і контексту, а не нав’язаних оцінок.
Використовувати документальний формат як інструмент суспільного діалогу, а не лише як культурний продукт — зокрема для порушення тем, що потребують інституційних змін.
Підсилювати екранні історії публічними обговореннями, залучаючи експертів, представників інституцій і аудиторію до продовження розмови поза межами фільму.
Планувати вплив на етапі виробництва, закладаючи можливість подальших дискусій, показів і використання матеріалу в адвокаційних або просвітницьких цілях.

Відповідальна репрезентація ЛГБТІК+ у документальному форматі

Офіційний постер фільму

Контекст

Робоче середовище — простір, де люди проводять значну частину життя, однак для багатьох представників ЛГБТІК+ воно залишається небезпечним. Страх стигматизації, упереджень і втрати роботи змушує людей приховувати себе, що напряму впливає на психологічний стан, вигорання та професійну реалізацію. Команда Суспільного обрала документальний формат, щоб говорити про це без сенсацій і драматизації — через реальний досвід.

Що зробили

Суспільне створило короткометражний документальний фільм «Вакансія: людина» про досвід ЛГБТІК+ людей на роботі. В основі — історії двох героїв, Каті та Дем’яна, які відкрито говорять про страх, мовчання, тиск і шлях до прийняття в професійному середовищі.

Фільм доповнений експертним контекстом і статистикою: за даними ГО «Точка опори ЮА», 37 із 40 опитаних ЛГБТІК+ людей приховують свою ідентичність на роботі через страх змін у ставленні колективу й керівництва. Особисті історії героїв стають аргументом на користь відкритості як чинника зниження вигорання та підвищення стійкості команд.

Як реалізували:

Робота над фільмом відбувалася у партнерстві з ГО «Точка опори ЮА».
Для героїв забезпечили безпечні умови участі та чутливий підхід під час зйомок.
У фільмі використано метафору спільної картини як символу прийняття й співіснування в колективі.
Після релізу фільм презентували на двох ярмарках вакансій як привід для розмови про інклюзивний рекрутинг і корпоративну культуру.

«Для нас було принципово не “говорити про”, а дати можливість людям говорити від першої особи — без пояснення їхнього досвіду для когось», – говорить Анастасія Гудима, директорка Департаменту з питань розмаїття, інклюзії та рівних можливостей Суспільного мовлення, членкиня редакційної ради.

Вплив

Після виходу фільму команда отримала десятки відгуків від представників і представниць ЛГБТІК+ спільноти, які зазначали, що вперше побачили в українських медіа неклішований і не знецінювальний образ свого досвіду.
Частина глядачів зізналася, що після перегляду наважилася подати резюме на Суспільне; кілька з них нині працюють у підрозділах медіагрупи. Цей проєкт показав, що відповідальна репрезентація напряму впливає не лише на аудиторну довіру, а й на здатність медіа залучати нових фахівців і формувати безпечну внутрішню культуру.
Героїня фільму Катя після участі почала відкрито говорити про свою ідентичність і проводить навчання з лідерства та прийняття.
У соціальних мережах фільм зібрав сотні коментарів підтримки без зафіксованих негативних реакцій.
«Вакансія: людина» здобув друге місце на 5-му Міжнародному телефестивалі «Серце Європи» у категорії «Короткометражний документальний фільм» (Варшава).

Що можуть використати інші редакції:

Давати слово вразливим групам без зведення їхнього досвіду виключно до травми.
Працювати з профільними громадськими організаціями за принципом «Нічого про нас без нас».
Використовувати документальний формат як інструмент зміни ставлення й професійних практик — не лише для інформування, а й для впливу на культуру всередині редакцій і на ринку праці.

Подолання множинної дискримінації ветерана з ромської громади

Обкладинка фільму від Суспільне

Контекст

Ветерани з інвалідністю часто стикаються з бар’єрами доступу до медичної допомоги, реабілітації та соціальної підтримки. Для представників національних спільнот ці труднощі можуть посилюватися упередженнями та недовірою з боку системи. Команда Суспільного звернулася до цієї теми, щоб показати, як перетинаються війна, інвалідність і етнічна дискримінація — і що може змінити ситуацію.

Що зробили

Суспільне створило двосерійний документальний сюжет про ветерана ЗСУ Йосипа Лакатоша — батька шести дітей, рома за походженням.

У першій частині зафіксовано його історію поранення на фронті, втрату ноги, складну реабілітацію та відчай через відсутність доступу до якісного протезування. Матеріал порушує тему подвійної дискримінації — за етнічною ознакою та через інвалідність — і показує системні проблеми, з якими стикаються ветерани: від браку інформації та підтримки до труднощів із виплатами й медичною допомогою.

Друга частина фільму фіксує шлях героя до відновлення — від появи надії до встановлення сучасного протеза та повернення до активного життя.

Як реалізували

Матеріал створено у форматі двох частин, що дозволило показати не лише кризу, а й розвиток подій та конкретний результат.

Журналісти Суспільного супроводжували героя на всіх етапах — від моменту, коли він не вірив у можливість отримати допомогу, до реабілітації та відновлення.

Команда оперативно відреагувала на суспільний резонанс після виходу першої частини та допомогла організувати збір коштів для підтримки героя.

Вплив

Сюжет зібрав понад 470 тисяч переглядів і тисячі коментарів підтримки. У перші години після прем’єри команда отримала десятки дзвінків і повідомлень від глядачів, які хотіли допомогти герою.

«Було так — ми опублікували перший сюжет і в цей же день шквал повідомлень і дзвінків від різних людей з пропозицією допомогти герою відгукнувся центр протезування в Києві і Йосипу зробили протез», — розповідає Анастасія Гудима, директорка Департаменту з питань розмаїття, інклюзії та рівних можливостей Суспільного мовлення, членкиня редакційної ради.

Історію побачили засновники проєкту підтримки ветеранів TYTANOVI, які запропонували Йосипу безкоштовно встановити надсучасний протез. Після кількох операцій і тривалої реабілітації герой повернувся додому без крісла колісного — пішки.

Через рік команда зняла другу частину фільму, де Йосип знову танцює, тримає дітей на руках і живе повноцінним життям.

«Ми повернулися до історії Йосипа, щоб показати його шлях цілісно від поранення і його зневіри до моменту протезування. Для команди було важливо розповісти цю історію з позиції гідності й можливостей, адже Йосип є ветераном, батьком 6-ти дітей і представником ромської національної спільноти, голоси якої рідко звучать у медіа поза контекстом стереотипів і другий матеріал фіксує з його сторони повернення довіри, надії та відчуття підтримки з боку суспільства», — поділилась Сімона Нестеренко-Шатро, редакторка контенту ромською мовою Департаменту з питань розмаїття, інклюзії та рівних можливостей.

Матеріал став одним із найсильніших кейсів ромської редакції Суспільного та прикладом того, як журналістика може мати прямий, вимірюваний вплив на життя людини.

Що можуть використати інші редакції:

Показувати перетин кількох форм дискримінації, не розділяючи досвід людини на «окремі проблеми», а працюючи з ним комплексно.
Повертатися до історій, якщо з’являється розвиток або результат — це підсилює довіру до медіа й демонструє відповідальність за героя.
Працювати з вразливими темами для реального впливу, а не лише для фіксації проблеми, плануючи подальші кроки ще на етапі виробництва матеріалу.
Будувати історію навколо людини як особистості, а не як представника «вразливої групи», уникаючи стигматизації та узагальнень.