Подолання множинної дискримінації ветерана з ромської громади

Кейс:

Двосерійний документальний сюжет, перша серія «Хочу отримати хороший протез, але не вірю в це» та друга серія «Моя мрія отримати якісний протез здійснилася» 

Медіа:

Суспільне Мовлення (національна мультимедійна платформа)

Контекст

Ветерани з інвалідністю часто стикаються з бар’єрами доступу до медичної допомоги, реабілітації та соціальної підтримки. Для представників національних спільнот ці труднощі можуть посилюватися упередженнями та недовірою з боку системи. Команда Суспільного звернулася до цієї теми, щоб показати, як перетинаються війна, інвалідність і етнічна дискримінація — і що може змінити ситуацію.

Що зробили

Суспільне створило двосерійний документальний сюжет про ветерана ЗСУ Йосипа Лакатоша — батька шести дітей, рома за походженням. 

У першій частині зафіксовано його історію поранення на фронті, втрату ноги, складну реабілітацію та відчай через відсутність доступу до якісного протезування. Матеріал порушує тему подвійної дискримінації — за етнічною ознакою та через інвалідність — і показує системні проблеми, з якими стикаються ветерани: від браку інформації та підтримки до труднощів із виплатами й медичною допомогою.

Друга частина фільму фіксує шлях героя до відновлення — від появи надії до встановлення сучасного протеза та повернення до активного життя.

Як реалізували

Матеріал створено у форматі двох частин, що дозволило показати не лише кризу, а й розвиток подій та конкретний результат.

Журналісти Суспільного супроводжували героя на всіх етапах — від моменту, коли він не вірив у можливість отримати допомогу, до реабілітації та відновлення.

Команда оперативно відреагувала на суспільний резонанс після виходу першої частини та допомогла організувати збір коштів для підтримки героя.

Вплив

Сюжет зібрав понад 470 тисяч переглядів і тисячі коментарів підтримки. У перші години після прем’єри команда отримала десятки дзвінків і повідомлень від глядачів, які хотіли допомогти герою.

«Було так — ми опублікували перший сюжет і в цей же день шквал повідомлень і дзвінків від різних людей з пропозицією допомогти герою відгукнувся центр протезування в Києві і Йосипу зробили протез», — розповідає Анастасія Гудима, директорка Департаменту з питань розмаїття, інклюзії та рівних можливостей Суспільного мовлення, членкиня редакційної ради. 

Історію побачили засновники проєкту підтримки ветеранів TYTANOVI, які запропонували Йосипу безкоштовно встановити надсучасний протез. Після кількох операцій і тривалої реабілітації герой повернувся додому без крісла колісного — пішки.

Через рік команда зняла другу частину фільму, де Йосип знову танцює, тримає дітей на руках і живе повноцінним життям.

«Ми повернулися до історії Йосипа, щоб показати його шлях цілісно від поранення і його зневіри до моменту протезування. Для команди було важливо розповісти цю історію з позиції гідності й можливостей, адже Йосип є ветераном, батьком 6-ти дітей і представником ромської національної спільноти, голоси якої рідко звучать у медіа поза контекстом стереотипів і другий матеріал фіксує з його сторони повернення довіри, надії та відчуття підтримки з боку суспільства», — поділилась Сімона Нестеренко-Шатро, редакторка контенту ромською мовою Департаменту з питань розмаїття, інклюзії та рівних можливостей.

Матеріал став одним із найсильніших кейсів ромської редакції Суспільного та прикладом того, як журналістика може мати прямий, вимірюваний вплив на життя людини.

Що можуть використати інші редакції:

• Показувати перетин кількох форм дискримінації, не розділяючи досвід людини на «окремі проблеми», а працюючи з ним комплексно.
• Повертатися до історій, якщо з’являється розвиток або результат — це підсилює довіру до медіа й демонструє відповідальність за героя.
• Працювати з вразливими темами для реального впливу, а не лише для фіксації проблеми, плануючи подальші кроки ще на етапі виробництва матеріалу.
• Будувати історію навколо людини як особистості, а не як представника «вразливої групи», уникаючи стигматизації та узагальнень.