Видимість жінок у духовному служінні під час війни

Кейс:

Документальний фільм-антологія «Капеланки. Молитва у пеклі».

Медіа:

Суспільне мовлення (національна мультимедійна платформа)

Контекст

Повномасштабна війна зробила капеланське служіння критично важливою частиною підтримки військових. Водночас роль жінок у духовному служінні залишається маловидимою та часто знеціненою — як у військовому середовищі, так і в релігійних спільнотах. Гендерні упередження, недовіра до жінок як духовних лідерок і відсутність офіційного визнання створюють додаткові бар’єри для тих, хто працює з травмою, втратою та кризою віри безпосередньо на фронті.

Команда Суспільного звернулася до документального формату, щоб поставити складне питання без спрощень і моралізаторства: чи може і чи має жінка бути капеланкою — і що на це відповідає реальний досвід війни.

Що зробили

Суспільне створило документальний фільм-антологію «Капеланки. Молитва у пеклі», присвячений досвіду жінок-капеланок у час повномасштабної війни. У центрі фільму — історії трьох жінок, які несуть духовну підтримку військовим, працюють із глибокою травмою, втратами й сумнівами, водночас стикаючись із недовірою та упередженнями щодо своєї ролі.

Фільм показує капеланське служіння без героїзації чи романтизації — через втому, страх, віру й кризу віри. Історії героїнь стають підставою для ширшої розмови про місце жінок у військовій та релігійній системах і про те, як реальність війни змінює уявлення про духовне лідерство.

Як реалізували

• Фільм створено у форматі антології, що дозволило показати різні досвіди й контексти капеланського служіння.
• Наратив побудовано навколо живих історій героїнь — без нав’язування оцінок, без проповіді й без спрощених відповідей.
• Після прем’єри проєкт було доповнено публічними дискусіями, які розширили екранну розмову до суспільного рівня.

Вплив

«Капеланки. Молитва у пеклі» став однією з найбільш резонансних документальних робіт Суспільного. Після прем’єри команда отримала сотні відгуків від глядачів, які зазначали, що фільм «допомагає знову відчути сенс віри» та відкриває невидиму раніше частину роботи жінок, яку часто ігнорують або знецінюють.

Проєкт ініціював публічні дискусії про роль жінок у військовій системі та необхідність офіційного визнання жінок-капеланок у структурі Збройних сил України. Таким чином фільм вийшов за межі культурного продукту й став інструментом суспільної розмови.

Фільм отримав Міжнародну нагороду фестивалю Women and the World (IFFWW) у категорії «Найкращий повнометражний телевізійний фільм» та став лауреатом премії імені Івана Франка в номінації «За кращий твір у телевізійній сфері».

Що можуть використати інші редакції:

• Робити видимими жінок у традиційно «чоловічих» ролях, фокусуючись на їхній професійній функції та реальному досвіді, а не на винятковості чи «незвичності» їхньої присутності.
• Працювати з чутливими темами без героїзації та моралізаторства, дозволяючи аудиторії самій формувати висновки на основі живих історій і контексту, а не нав’язаних оцінок.
• Використовувати документальний формат як інструмент суспільного діалогу, а не лише як культурний продукт — зокрема для порушення тем, що потребують інституційних змін.
• Підсилювати екранні історії публічними обговореннями, залучаючи експертів, представників інституцій і аудиторію до продовження розмови поза межами фільму.
• Планувати вплив на етапі виробництва, закладаючи можливість подальших дискусій, показів і використання матеріалу в адвокаційних або просвітницьких цілях.