Оксана Павленко в журналістиці з 2006 року. Працювала в низці інтернет-ЗМІ, на «1+1», телеканалі ТЕТ, а також у рекламній агенції. У 2013-му році запустила власне нішеве жіноче медіа The Devochki. У березні 2022-го року проєкт був перейменований на Divoche.media.
Чи стало в тебе більше робочого навантаження після 24 лютого?
У мене особисто його стало набагато більше, тому що в нас дуже сильно скоротилася команда. У нас і так у штаті не було людей, ми працювали попроєктно з фрилансерами. Але потім на них не стало бюджетів, і наразі я фактично одна веду весь проєкт, а ще дизайнерка робить ілюстрації і верстку та включається до технічних моментів.
Через те, що люди були більше зацікавлені в новинах, ми почали публікувати новини, які так чи інакше стосуються жіночої аудиторії. Цим теж займалася я. Плюс ми робили дуже багато роботи по інстаграму, бо в цей період дуже сильно виросло залучення в соціальні мережі.
Наразі я веду всі наші партнерські інтеграції, грантові проєкти, займаюся SMM, якого стало більше, періодично ставлю новини, читаю тексти й інколи їх пишу. Навантаження в мене побільшало, бо через обмежений бюджет я не можу багато делегувати.
Наскільки важко тобі було у фінансовому плані? Чи були місяці на початку війни, коли зовсім не було доходів?
Мені особисто було не важко, тому що в мене були заощадження, які мене підтримували. Крім того, під час евакуації у Вінниці ми платили тільки за комуналку, у мене не було витрат на оренду. Я готувалася до вторгнення, тому в мене були запаси їжі й таблеток для собаки. До того ж, у мене стало менше витрат — я перестала ходити в ресторани та купувати зайві речі. Але деякий час у мене не було заробітку зовсім. До 24 лютого я мала додатковий заробіток у сторонньому проєкті, але він був заморожений. Він почав працювати зі скороченими бюджетами лише в березні і тільки зараз потроху повертається до попереднього рівня.
Самі історії шокували, дивували й працювати з ними мені було емоційно важко
Якщо говорити про Divoche.media — там перший час зникли комерційні проєкти, тому мені не було чим платити гонорари авторам. До 24 лютого наші гонорари були 1000 грн за текст, з кінця лютого по квітень публікували тільки волонтерські матеріали безкоштовно, а потім повернулися до гонорарної основи і платили по 500 грн за текст. Наразі ми потроху повертаємося до 1000 грн і більше — залежно від матеріалу. Хоча бюджети досі невеликі.
Що довелося змінювати в професійному плані?
Упродовж дуже довгого часу ми не писали ні про що, окрім війни: усе, що стосувалося жінок на війні було основою контенту. Ми залишилися вірними нашим принципам і головним фокусом лишився жіночий досвід. З іншого боку, самі історії шокували, дивували й працювати з ними мені було емоційно важко. Я й до цього звикла плакати, коли редагую текст, а тепер тим більше. Наприклад, недавно я редагувала текст «Жінки зі сталі» — про асоціацію жінок, у яких близькі люди перебувають в полоні, або загинули в Маріуполі. І я з перших рядків почала плакати, бо це тема, яка мене дуже бентежить.
З іншого боку, у нас таких тем було багато й до 24 лютого. Тему війни ми так чи інакше підіймали й до цього, писали про жінок на фронті і дружин військовослужбовців. Але те, що відбувається в Україні зараз — це не те, до чого можна емоційно звикнути.
Які безпекові виклики зараз для тебе найнагальніші?
Звісно, це питання прильотів ракет, вторгнення. Тим не менш, у Києві я психологічно почуваюся доволі безпечно, можливо, це самообман. Я киянка, мені добре вдома. Але, з іншого боку, буває, що я йду вулицею й думаю, куди тікатиму в разі ракетного обстрілу.
На День незалежності було дуже страшно. Я провела цей день у ванній із собакою й реагувала на кожен звук. Мені страшно за всіх друзів та знайомих, тому кожен ранок я починаю з того, що боюся читати новини.
Також актуальне фінансове питання, це також безпековий виклик, тому що наразі я не можу надовго планувати бюджет видання. Не можу взяти людей на роботу. Ми над цим працюємо, але ніхто не знає, що буде завтра.
Що може посилити твою безпеку та впевненість у майбутньому?
Знищення Росії може дуже сильно мені допомогти. Все інше я вирішу.
У мене немає дітей, тому багато в чому мені простіше, ніж іншим людям.
Якщо говорити про фінанси — наразі ми шукаємо підтримку для медіа на 3-4 місяці — на існування проєкту загалом. Якби ми отримали такий грант, це б дозволило переформатувати видання, переробити деякі внутрішні документи й зайнятися організаційними питаннями: наприклад, переробити систему роботи з підписками й донейтами від читачів. Нам потрібно вирішити технічні питання, SEO-питання, відкрити громадську організацію.
Роботи багато і ми все це можемо зробити, якби в нас був грант на 3-4 місяці, який би дозволяв працювати, не думаючи, що потрібно заробляти на поточні витрати й існування. Це б додало впевненості в майбутньому. Великий та довготривалий грант ми зараз не потягнемо, тому шукаємо невеличкий на кілька місяців.
Наскільки тобі вдається поєднувати піклування про родину та роботу?
Батьки в мене не потребують піклування, хоча зараз я допомагаю їм із ремонтом. А більше піклуватися мені немає про кого.
Я дуже хочу у відпустку, але в цьому році її в мене, скоріше за все, не буде. Бо ми зараз переробляємо проєкт і я не можу собі дозволити відірватися від нього на довгий час.
Але в мене є вихідні, бо я сама собі начальниця. Вважаю, що вихідні та здоровий сон — це дуже важливо. Якщо дуже сильно втомлююсь, піднімається температура і я не в стані працювати. Тому розумію, що не можна доводити себе до такого стану, бо ефективнішою від того не будеш. Тому намагаюся мати два вихідних на тиждень — суботу й неділю. У мене бувають «загони», коли працюю без вихідних. Але я розумію, що чим краще я відпочиваю, тим краще працюю. Доводиться час від часу собі про це нагадувати.
Після деяких подій — наприклад, обстрілу Вінниці або Оленівки, я десь добу не можу працювати. Моя психіка витрачає весь свій потенціал на те, щоби заспокоїтися. І загалом мені здається, що у воєнний час треба трохи зменшувати до себе вимоги. Бо це важкі випробування для всіх нас.
Який гендерний склад твого колективу?
Наш сайт працює тільки з жінками. Раніше нам інколи дописували й чоловіки, були фотографи-чоловіки. Але наразі ми вирішили, що нам буде цікавіше та комфортніше працювати жіночим колективом. Гендерної рівності з цієї точки зору в нас немає, але мета проєкту загалом — підтримувати жінок. Не виключаю, що гендерний склад команди може змінитися, але зараз так.
Наскільки актуальними для твого колективу є правила недискримінації та гендерної рівності?
У нас є стайлбук, і там прописані основні цінності, в тому числі про недискримінацію. Загалом мені здається, що ці речі потрібно прописувати кожному, навіть маленькому колективу або маленькому медіа. Бо до нас постійно долучаються нові люди — і нові авторки, і практикантки. Мені легше їм надіслати готовий файл, де прописані цінності: що ми, хто ми, у що ми віримо і для чого це робимо.
Чи зазнавала ти будь-коли сексизму на роботі? Від кого від був: колег, героїв матеріалу?
Ми як жіноче медіа зазнавали сексизму у своїй сфері, тому що деякі люди нас не сприймали серйозно. І не впевнена, що нас досі сприймають всерйоз. Я бачила це на різних подіях, але перестала звертати на це увагу.
Щодо мене — так, я стикалася із сексизмом. Я працюю в медіа з 2006 року. Зараз дуже багато що змінилося, а свого часу коли тобі на роботі кажуть, що в тебе красива жопа, ти думаєш, що це класно. На той час я не помічала, що це сексизм і пропускала повз вуха. Якби я щось таке почула зараз, відповіла би і зробила би зауваження. Але тоді я була молодша, чула багато фраз типу «вы, девочки, ничего не понимаете» й не звертала на них особливої уваги.
Умовно нещодавно, років 5 тому, я була на інтерв’ю в чоловіка-лікаря і він почав казати, що мені пора завести дітей замість того, щоби ходити на інтерв’ю. Я тоді дуже здивувалася.
Вихідні та здоровий сон — це дуже важливо
Так чи інакше я стикалася із сексизмом та сексистськими жартами на різних лекціях із журналістики та копірайтингу. Коли в тебе з’являється фем-оптика, починаєш помічати багато сексизму в публікаціях та на івентах. Легше від цього жити не стає, але я рада, що я це помічаю.
Зараз у своєму професійному житті я з цим не стикаюся, просто тому що в мене така сфера — ми працюємо з феміністичними текстами й жіночим досвідом. І навіть у нашій рекламній діяльності ми робимо проєкти, які відображають наші цінності. Це стосується і вибору компанії, і теми матеріалів. Тому мені здається, що я сама себе відмежувала від сексизму в професійній діяльності. Уже рік-два я не стикалася із сексизмом у роботі. Але я знаю, що він є.
А раніше це від кого звучало: колег, керівництва, спікерів?
Від усіх потроху. Від керівництва — було, від колег — було, від спікерів — було. Причому, мене не хотіли принизити чи образити, усім здавалося, що це варіант норми — жарт або кліше про зовнішність. Вислови «украшение коллектива», «слабкі дівчата» — це було в будь-якому колективі. У моєму житті було чимало «доброзичливого сексизму», особливо на корпоративах у великих компаніях.
Але я теж на той час не розуміла певних речей. Наприклад, на початку двохтисячних на пресконференції якогось принца я сама ставила йому питання типу «як вам українські дівчата?». Я була юна і вважала, що це нормально. Тоді ніхто мені не казав про сексизм або дискримінацію жінок, у моїй професійній освіті про це не говорили.
Чи зазнавала ти дискримінації чи домагань на роботі?
Ні, з цим не стикалася. Можливо, я не знаю з погляду оплати, бо на всіх моїх роботах були закриті дані про зарплати, це не те, про що можна говорити з колегами. З домаганнями також не стикалася, думаю, що мені пощастило з місцями роботи.
Медіа — сфера, у якій рідко кажуть «не вагітній і не йди в декрет», бо працювати можна і вдома з ноутбуком. Мені такого також не говорили.
Але я могла забути, бо в мене пам’ять самоочищується з приводу травматичних досвідів.
Які способи протидії дискримінації ти вважаєш ефективними?
Думаю, треба починати зі школи. Я скептично ставлюся до того, що можна змінити дорослих. Але знаю, що можна працювати з дітьми та ростити нове покоління толерантнішим і з розумінням того, що таке сексизм, що таке дискримінація, що таке згода, і як це все працює. Про це потрібно говорити.
З дорослими можна працювати через медіа та лідерів думок, через зрозумілі івенти в компаніях, але щоби вони були цікаві. Бо умовна лекція про булінг з 10 до 17 в більшості компанії буде сприйнята для галочки. Нудний освітній процес може викликати відторгнення. Думаю, що це робота ейчарів — знаходити прикольні та цікаві нативні способи донесення такої інформації до команди.
Колись я читала лекцію про стереотипи для великої міжнародної компанії й там були дуже дивні питання — мене питали «а ви знаєте, що в Європі дитині не кажуть її стать, поки вона сама її не обере». Це питала жінка, і я розумію, що вона взяла цю інформацію з якихось «жовтих» вайбер-каналів чи медіа. На жаль, саме вони формують ставлення багатьох людей до різних подій.
Думаю, також добре в цьому плані працює Netflix та HBO, у нових серіалах є нативне пояснення, чому сексизм — це погано. І це працює для дорослої аудиторії.
А ще вважаю, що в медійній спільноті потрібні дискусії. Загалом я вірю в дискусії та розмови, це допомагає змінювати ситуацію. Наприклад, думаю, саме це публічне обговорення допомогло ратифікувати Стамбульську конвенцію.
Але мені здається, що загалом за останні років 15 в плані гендерної рівності дуже багато що змінилося в позитивну сторону.
Що ти вважаєш ключовою проблемою для жінок у медіа до вторгнення й зараз?
До вторгнення — це те, що в медіа мало репрезентують жіночий досвід. Друга проблема — те, що жінок не так багато на керівних позиціях у медіа. І на професійних медіаподіях жінки часто в меншості.
Є проблема «третьої зміни». У жінок є діти, яким потрібно приділяти увагу, а ще домашня праця. Часто роботодавці не дуже раді тому, що жінці потрібно розподіляти між цим всім свій час. До повномасштабного вторгнення, під час пандемії, жінки були головними піклувальницями про дітей під час їхньої онлайн-освіти. Жінкам доводилося ставати не лише мамами, а й вчительками і витрачати на цей час, поєднуючи це з роботою.
Також здебільшого жінки стереотипно вважаються тими, хто доглядає за хворими родичами. І це проблема була дуже великою, при цьому вона не репрезентована в медіа, бо не вважається важливою. Але через це жінки страждали й економічно, бо здебільшого вони втрачали роботу, або йшли з роботи, не маючи змогу приділяти їй достатньо часу, обираючи між сім’єю та роботою.
Якщо казати про період після 24 лютого, то всі ми поза гендером маємо проблеми з безпекою через вторгнення Росії в Україну. Це перша проблема, яка стосується всіх. Але жінки мають свої виклики. Багато з них із дітьми евакуювалися за кордон і їм доводиться налагоджувати роботу віддалено. Багато медійниць залишилося без роботи. Інші — стикнулися з тим, що працюють понаднормово, але при тому не мають більшої оплати.
Чи потрібні медійні жіночі організації, які би допомагали вирішувати специфічні проблеми, з якими стикаються журналістки та інші працівниці медіа, а також боролися з гендерною нерівністю в медіа?
Мені здається, що об’єднання жінок дуже важливі в різних сферах. «Жінки в медіа», «Юрфем», «Жінки зі сталі», спільнота фотографинь тощо. І жіночі об’єднання реально працюють.
Я вважаю дуже важливою ідею жіночої солідарності й сестринства. Підтримка працює навіть на рівні того, що ти можеш із кимось поділитися своїми специфічними проблемами у сфері.
Якщо говорити про той же сексизм, я думаю, що організація може з цим справлятися, бо організація може мати більшу вагу для вирішення питань, більший вплив і ресурс. Саме існування організації впливає на видимість жінок, а будь-яке підсвічування важливих питань — це добре.
Мені також подобається, що «Жінки в медіа» дають невеликі гранти на те, щоби більше говорили про жінок. Це коло допомоги, коли ми всі одна за одну й можемо співпрацювати. Це підтримуюче середовище. Думаю, що для медійниць було б добре мати навіть декілька організацій, у різній тематиці, наприклад, для медійниць, які працюють у спортивній тематиці, або медійниць-розслідувальниць тощо.
Це інтерв’ю було записане влітку 2022 року в рамках дослідження «Становище журналісток та інших працівниць медіа в Україні з урахуванням досвіду після 24 лютого 2022 року»
