Мізогінія, дифамація, кіберсталкінг, погрози фізичною розправою та сексуальним насильством. З такими, а також іншими видами онлайн-насильства стикаються українські жінки, що працюють у медіа. Про це свідчать дані дослідження «Її голос — мішень для них: гендерно зумовлене онлайн-насильство щодо українських журналісток», яке нещодавно презентувала онлайн ГО «Жінки в медіа».
Подія викликала значний інтерес — участь у ній взяли понад 100 медійників, представників органів влади та громадського сектору.
Дослідження було проведено ГО «Жінки в медіа» в межах проєкту у партнерстві з ЮНЕСКО та за підтримки Японії. Автори несуть відповідальність за вибір і подання фактів, наведених у цьому виданні. Висловлені погляди належать виключно авторам, та не обов’язково відображають позицію ЮНЕСКО чи Японії.
Актуальність
Українському дослідженню передувало глобальне. У 2022 році було опубліковане дослідження «The Chilling: Глобальне дослідження онлайн-насильства проти журналісток», яке провели ЮНЕСКО, опитавши 714 журналісток з різних країн. Дані опитування показали, що 73% журналісток у світі стикаються з онлайн-насильством під час виконання професійних обов’язків. У 20% опитаних онлайн-переслідування перейшло в реальне життя.
Керівниця проєктів у сфері свободи слова, доступу до інформації та безпеки журналістів Бюро ЮНЕСКО в Україні Тереза Корбахер наголосила на актуальності дослідження. Вона зазначила, що в Україні журналістика стає здебільшого жіночою професією. До того ж медійниці працюють в умовах війни, що означає постійну небезпеку. Онлайн-насильство збільшує кількість загроз, впливає на психологічний стан, фізичне здоров’я і професійну реалізацію.
«Є велика загроза самоцензури. Журналістки по всьому світу зазначають, що уникають певних тем, або навіть загалом покидають професію внаслідок онлайн насильства. ЮНЕСКО дуже стурбоване цим ризиком в Україні. Тому нам треба враховувати голоси українських журналісток і захищати їх онлайн і офлайн», — сказала Тереза.
Тереза Корбахер згадала матеріал підготовлений Texty.org.ua і ГО “Жінки в медіа” під назвою «Ложка хейту. Онлайн-насильство щодо журналісток у коментарях YouTube». Автори/ки проаналізували коментарі під відео на найпопулярніших медіа-каналах YouTube ме. 9% зі всіх 285 тисяч проаналізованих коментарів містили щонайменше один вид гендерно зумовленого онлайн-насильства. Найчастіше коментарі містили ознаки мови ненависті, погрози фізичним насильством та мізогінії.
Голова ГО «Жінки в медіа» та членкиня Комісії з журналістської етики Ліза Кузьменко відзначила, що тема складна та чутлива і може помилково вважатися недостатньо важливою під час повномасштабної війни. Однак онлайн-насильство є серйозною загрозою для медійниць, яке призводить до реальних наслідків у особистому та професійному житті.
«Онлайн-насильство впливає на стан постраждалих, обмежує можливість працювати, сприяє самоцензурі. Журналістки просто відмовляються від висвітлення певних тем, адже це може призвести до нових випадків онлайн-переслідування», — сказала Ліза.
Вона відмітила, що це загальносвітова тенденція і спільні виклики, саме тому дослідження перекладено англійською мовою.
Урядова уповноважена з питань гендерної політики Катерина Левченко зазначила, що це дослідження стосується питання національної безпеки.
«Права людини — це питання національної безпеки. Насильство, яке може чинитися в інтернет-просторі, дуже часто пов’язано з діями не тільки громадян України, але частіше — це громадяни країни агресора — Російської Федерації. В своїх деструктивних стратегічних комунікаціях, фактично в гібридній війні, Росія активно застосовує гендерну тематику, в тому числі нападаючи на носіїв цієї інформації», — сказала Левченко.
Вона зазначила, що сексистські жарти прикривають досить небезпечні речі, зокрема виправдовують насильство. Тому необхідно вдосконалювати законодавство, яке б враховувало реалії, в яких ми живемо і надавало захист постраждалим від онлайн-насильства.
Цифри
Результатами дослідження поділилась аналітикиня ГО «Жінки в медіа» Зоя Красовська.
В опитуванні взяло участь 180 респонденток віком від 18 до 63 років, які працюють здебільшого в національних та регіональних медіа.
Найчастіше онлайн-переслідування тривало протягом тижня. Бувають випадки, коли насильство триває місяць і навіть рік.
«Онлайн-насильство стає формою негативної реакції аудиторії, коли інформація, яку надає медіа, не відповідає очікуванням людей».
«В нас крадуть особистість, ламають сторінки і паролі, підпалюють двері, кидають у вікна камені з погрозами. Але мене це не зупинить, хоча мама сильно переживає, щоб не було як з Ґонґадзе», — писали респондентки.
Внаслідок атак медійниці найчастіше відзначають погіршення психологічного стану та ментального здоровʼя. На другому місці за частотою наслідків — зниження працездатності, на третьому — самоцензура щодо певних тем.
Ризик самоцензури через гендерно зумовлені атаки може мати особливо серйозні наслідки в Україні, де переважна більшість журналістів – жінки. У цьому контексті гендерна самоцензура спричиняє глибокий охолоджувальний ефект, який ще більше посилюється в умовах війни, коли суспільство критично залежить від достовірної інформації та фактів.
Серед тих, хто фактично стикалися з онлайн-насильством, тільки 64% чітко це визначають.
14% респонденток серед тих, хто зазнавали онлайн-насильства, повідомили, що загрози для них із цифрового простору перенеслися у фізичний вимір. Лише у 19% випадків журналістки зверталися по допомогу правоохоронців.
Найбільш поширеними формами онлайн-насильства проти українських медійниць є мізогінна та сексистська мова (наприклад, «журнашлюха»), а також дифамація, скерована на завдання шкоди професійній репутації (наприклад, хибно сформований образ «проросійської журналістки»).
Респондентки також стикалися з гендерно обумовленими: тролінгом (32%), дезінформацією (27%), кіберсталкінгом (22%), доксингом (18%), погрозами сексуального насильства (16%), імперсонізацією (14%), атаками на членів родини (14%), спотворенням зображення (12%) та секстерингом/порнопомстою (6%), що значно впливало на їхню безпеку та психологічний стан.
Найчастіше медійниці повідомляли про випадки онлайн-насильства своїм колегам. Тож найбільше у таких випадках журналістки та інші працівниці медіа розраховують на солідарність та підтримку спільноти. Наступними за популярністю заходами протидії є юридична, психологічна та освітня підтримка.
До поліції чи інших правоохоронних органів зверталася майже кожна пʼята журналістка, на яку було скероване онлайн-насильство. Проте належного розслідування та покарання винних, за словами респонденток, не відбулося.не життя.
Респондентки вказали на потребу в додаткових ініціативах щодо підвищення обізнаності про онлайн-насильство та способи боротьби з ним.
Зоя Красовська відмітила освітній характер дослідження, адже респондентки могли ознайомитися з термінами та детальними поясненнями.
«Ми давали дисклеймери і детальну інформацію, систематизували різні типи онлайн-насильства. Це опитування мало і певний освітній характер. Нам важливо було пояснити, чим, наприклад, мізогінна мова ворожнечі відрізняється від дифамації, що спрямована проти журналісток», — сказала аналітикиня.
Кейси
Голова наглядової ради «Суспільного» і заступниця шеф-редакторки «Детектор медіа» Світлана Остапа поділилась власним досвідом проживання випадків онлайн-насильства.
Навесні 2024 року Народна депутатка Мар’яна Безугла поширила неправдиву інформацію про розмір зарплати Світлани та про те, що вона забронювала сина від мобілізації. Світлана спростувала слова нардепки, однак публічне поширення подібних нападок мали вплив на її психологічний стан та репутацію.
Журналістка-розслідувачка NGL.media Наталія Онисько та її колеги стикаються з мізогінними коментарями та дифамацією після оприлюднення резонансних матеріалів. Так, наприклад, після публікації розслідування про ГО “Батько має право”, де описувалися випадки, коли у матерів викрадали дітей, журналістки отримували особисті образи та знецінення професійної діяльності.
«За бабло в Україні жінки готові хоч посмоктати, хоч статтю написати»; «жіночі тампакс ресурси», «тампаксоорієнтований медійний ресурс»; «Як завжди, журналюшки, які роблять бабам матеріал за бабло», — писали журналісткам.
Журналістка, воєнна кореспондентка Hromadske Діана Буцко отримувала погрози смертю та мізогінні коментарі. Особливо багато таких було після репортажу з Суджі, коли ЗСУ взяли місто під контроль.
Серед коментарів були такі висловлювання: «Бронелифчик», «Красотка, ты прекрасна и без трусиков» (укр. «Красуне, ти прекрасна й без трусиків»), «Молода, а вже відбита».
Діана Буцко отримувала погрози смертю, зокрема: «Скоро тебя там похоронят», «Оккупанты русских земель вместе с этой репортершей будете все уничтожены, вопрос времени», (укр. «Скоро тебе там поховають», «Окупанти російських земель разом із цією репортеркою — всі будете знищені, це лише питання часу»).
Журналістка розповіла, що часто є знецінення її експертності. Пишуть, що краще б чоловіка запросили, ніж “цю дівчинку”.
Журналістка-фрилансерка видання «Закарпаття онлайн» Олена Мудра зіткнулася з тим, що після публікації розслідувань, зловмисники вдавалися до розповсюдження інформації про її рідних, а також намагалися дискредитувати її через те, що вона працювала з психологом. Олена зверталась до правоохоронних органів, однак результатів поки немає.
Екс-журналістка запорізького телеканалу TV5 Анна Редько зазнала переслідувань, які з онлайну перейшли в реальне життя. Чоловік спочатку писав повідомлення і дзвонив Анні, шукав з нею зустрічі, говорив, що між ними є зв’язок. Коли журналістка переїхала до Ужгорода, знайшов її робочу адресу і чатував її біля офісу, говорив колегам, що вона після зустрічі захоче продовження. У 2024 році Анна звернулася до поліції Ужгорода та представника омбудсмана, проте не отримала належного захисту. Представник омбудсмана в Закарпатській області, за словами Анни, під час неформальної розмови сказав: «Ну де тут насильство? Він просто закохався, що ви починаєте?».
Що робити?
«Якщо хтось переслідує журналіста, він переслідує правду», — сказав начальник відділу щодо протидії протиправному контенту Департаменту кіберполіції Національної поліції України Віктор Байов.
Правоохоронець пообіцяв донести проблематику до керівництва і сприяти в боротьбі проти правопорушників. Зокрема він закликав звертатися до нього особисто за консультаціями про те, як зібрати докази, визначити склад злочину тощо.
Прокурор відділу Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю Антон Абаджян відзначив, що дуже важливо, що в дослідженні є конкретні пропозиції для правоохоронних органів. Адже за його словами слідчі та оперативники потребують вдосконалення навичок боротьби з онлайн-насильством. Прокурор розповів, що в Офісі генпрокурора утворюється міжвідомча робоча група, щодо забезпечення протидії даної категорії кримінальних правопорушень. Регулярно відбуваються засідання, проводяться навчання
«Розвиток демократії потребує незалежної відповідальної журналістики. Однак вільна журналістика можливо лише тоді, коли журналіст вільний від протиправних посягань, зокрема, від різного роду насилля», — сказав Антон Абаджян.
Про важливість підвищення рівня знань та побудови якісних, довірливих стосунків в онлайн-світі говорила керівниця експертної групи директорату розвитку цифрових навичок та цифровізації освіти Міністерства цифрової
трансформації України Ярослава Дьо. Тому створюються різноманітні інформаційні матеріали, запускаються онлайн-курси.
Голова Комітету Верховної Ради з питань свободи слова Ярослав Юрчишин сказав, що важливо вдосконалювати кримінальне законодавство, пообіцяв сприяти в організації комітетських слухань.
«Потрібна співпраця з ініціаторами дослідження, щоби ініціювати комітетські слухання з цієї проблематики на базі правоохоронного комітету і напрацювати зміни до Кримінального кодексу, які би актуалізували і були більш ефективні в протидії кібернасиллю, зокрема, гендерно зорієнтованому кібернасиллю», — зазначив Юрчишин.
Про те, що будь-яке насильство має бути забороненим і мати ефективне реагування з боку державних органів чи інших уповноважених осіб говорив член Нацради України з питань телебачення і радіомовлення Олександр Бурмагін.
«Будь-яке зло або насильство має бути покараним. У нас є повноваження звертатись до платформ з приводу насильницького контенту, але, на жаль, на цей момент досвід свідчить, що наші звернення ігнорують. На мою думку, вже як юриста, в темі насильства провідну роль мають відігравати правоохоронні органи», – зазначив Олександр.
Максим Дворовий — медіаюрист, голова напряму «Цифрові права» громадської організації «Лабораторія цифрової безпеки» — зазначив, що в Україні поки що немає законодавства, яке б зобов’язувало видаляти контент, який містить ознаки онлайн-насильства проти жінок.
«Продумати однакову і дієву систему для різних типів шкідливого контенту, пов’язаного з національною безпекою чи з гендерно зумовленим насильством є досить проблематичним. Це питання, яке потребуватиме опрацювання, про нього вже потроху починають говорити, але це те поле, за яким варто буде слідкувати, де робота буде досить довгою і важкою», – сказав Дворовий.
Тереза Корбахер зазначила, що важливо не просто оперувати цифрами, а й розробити механізми реагування.
«Уряд, медіа, громадянське суспільство мають сформувати методи реагування на онлайн-насильство щодо журналісток і у дослідженні «Жінок в медіа» є дуже комплексний розділ про правову базу. Ми маємо забезпечувати механізми підтримки, зокрема психологічної, навчання із цифрової безпеки для журналісток. І ми прагнемо, щоб журналісток не змушували мовчати страхи, насильство і побоювання за життя своє та близьких», — зазначила вона.
Голова ГО «Жінки в медіа» Ліза Кузьменко нагадала, що на сайті організації запустили карту онлайн-атак, яка фіксує погрози та переслідування журналісток через їхню професійну діяльність. Медійниці можуть заповнити гугл-форму і повідомити про випадки кібератак. За необхідності анонімність може бути збережена.
До того ж варто скористатися рекомендаціями ЮНЕСКО щодо заходів реагування на онлайн-насильство проти журналісток.
«Жінки в медіа» можуть посприяти в наданні консультацій медіаюристів, надавали фінансову підтримку на оплату послуг психолога та проходження медичних обстежень.
Також спільнота організовує регулярні групи самопідтримки.
«Найбільше випадків онлайн-насильства з’являється після того, як журналістки публікують матеріали на такі суспільно значущі теми, як війна, корупція, гендерна рівність, фемінізм, права ЛГБТ-людей. Найчастіше вдаються до мізогінної та сексистської риторики, або ж намагаються підірвати репутацію, публікуючи дані про родину, чи дітей. Ми наголошуємо, що тут важлива підтримка спільноти. Важливо розуміти, що журналістки не залишаються сам на сам з цією проблемою», — підсумувала Ліза Кузьменко.
Завантажити повний текст дослідження можна за посиланням.