25-26 квітня відбулась Міжнародна конференція з медіаграмотності та саморегулювання медіа. Як відмітили спікери конференції, якщо медіа не зроблять кроків у напрямку саморегулювання та співрегулювання, то прийде держава і насильно зробить так, як їй заманеться. Саморегулювання — це про правила та зобов’язання, які беруть на себе представники й представниці медіа. Серед ключових пунктів має бути й питання рівності й недискримінації. Одна з панелей конференції «Набагато більше, ніж гендерне питання» була присвячена гендерній політиці в медіа. Її модерувала голова ГО “Жінки в медіа”, членкиня Комісії з журналістської етики Ліза Кузьменко. Ми записали важливі тези.
Відкриваючи другий день Міжнародної конференції з медіаграмотності та саморегулювання медіа, голова Комісії з журналістської етики Андрій Куликов зазначив, що гендерна проблематика одна із засадничих. Саме тому гендерна політика обговорюється на заході присвяченому саморегулюванню в медіа. Адже від того, як подаються матеріали, які теми висвітлюються, як відбувається взаємодія з аудиторією залежить сприйняття в суспільстві.
Урядова уповноважена з гендерної політики Катерина Левченко подякувала за те, що під час проведення конференції з питань медіаграмотності та саморегулювання медіа порушується й гендерна проблематика.
«Для мене, як Урядової уповноваженої з гендерної політики, сам факт участі у цій панелі є яскравим підтвердженням того, що політика не зводиться сьогодні в Україні виключно до соціальних питань, як це було раніше. Гендерний мейнстримінг — основний принцип реалізації державної політики із забезпечення рівних прав і можливостей для жінок і чоловіків. Без забезпечення рівних прав і можливостей ми не можемо говорити про повноцінну демократичну систему, про верховенство права, про ефективну економічну систему, систему управління, справедливість і розвиток. Гендерна рівність є передумовою ефективного відновлення та системного розвитку України. Це не просто красивий вислів і не порожні слова, це та реальність, яку потрібно впроваджувати і яка має допомогти нам рухатися далі», — сказала Левченко.
Учасниці й учасник панелі зійшлися на думці, що гендерна рівність — це про людиноцентричність і можливість реалізуватися всім незалежно від статі, гендеру, сексуальної орієнтації, віку, чи національності.
«Ми прагнемо, щоб в Україні кожна людина могла максимально себе реалізувати. Тоді суспільство отримує додану вартість. Ми розуміємо, що якщо якійсь частині суспільства це буде зробити складно, тоді вона буде пригноблена, нереалізована. І ми, як суспільство, програємо, не матимемо отої доданої вартості», — вважає директор з маркетингу телеканалу «Еспресо» Микола Типусяк.
«Досвід «Вільного радіо», поки тільки 6-річний, показав: якщо орієнтуватися на людину, тоді все виходить і дає гарні результати. Гендерна рівність — це про права людей і про ті комфортні умови для роботи і для життя, які ми намагаємося забезпечити, як керівництво медіа», — говорить співзасновниця та директорка «Вільного радіо» Анастасія Шибіко.
«Гендерна рівність — це більше ніж питання просто прав жінок або посилення участі жінок в тих чи інших процесах. Це той важливий принцип на якому будується і наш євроінтеграційний рух сьогодні і наше наближення до Європейського Союзу. І я бажаю нам всім, щоб ці питання знаходили об’єктивне і неупереджене і дуже сучасне висвітлення в засобах масової інформації», — сказала Урядова уповноважена Катерина Левченко.
«Гендерна рівність — пріоритет для ЮНЕСКО. Це те в що ми віримо, і що вимагаємо від наших партнерів», — зазначила проєктна менеджерка Бюро ЮНЕСКО в Україні Тереза Хорбахер
Про гендерні політики
Медіа в своїй роботі керуються не тільки стандартами журналістики, а й редакційним статутом, рядом політик та норм.
Членкиня правління Суспільного мовлення Марія Фрей поділилась тим, як працює гендерна політика на Суспільному. За словами Марії гендерна політика створювалась у співпраці із запрошеними експертами та експертками. Вона стосується як роботи колективу, так і створення контенту.
«Це дійсно дуже хороший документ. Але якщо ви будете реалізовувати його, але не будете моніторити його ефективність, або не матимете людини, яка цим займатиметься і робитиме оцінку цієї політики, чого ви досягли завдяки їй, то ваша політика — це просто чергова хороша ідея, яка буде лежати на полиці», — зазначила Фрей.
Для впровадження нових правил потрібен час. Марія говорить, що аби рахувати експертне представництво у гендерному вимірі і досягти показника 50 на 50, у них пішло 6 місяців лиш на те, щоб призвичаїти колег, вносити дані до таблиці. Але зараз 80% контенту обліковується завдяки цій ініціативі.
Анастасія Шибіко співзасновниця та директорка «Вільного радіо» говорила про важливість політик в редакціях, коли до колективу приєднуються нові люди.
«Коли ми почали рости і брали на роботу різних людей, то побачили дуже різні думки і ставлення до певних речей. Те, що очевидно для нас, може не бути таким для інших. Ми почали створювати загальну політику, яка регламентує діяльність нашого колективу, починаючи від того, як ми спілкуємося на робочі й неробочі теми, до того, як ми працюємо загалом. А друга політика стосується безпосередньо контенту».
Анастасія Шибіко говорить, що для них важливою є повага до працівників та працівниць, збереження їх життя і здоров’я в умовах війни.
«Якщо наші журналісти в Одесі три дні ночують у підвалі через постійні вибухи, то ми говоримо: “Візьми вихідний, виспись, відпочинь. Все зачекає”. Так у нас є KPI, звіти перед донорами, певні зобов’язання, але піклуватися треба перш за все про людей. І повірте, вони не вилізуть на голову. Вони будуть працювати ефективніше. Ну, а якщо вилізуть, то ви одразу це відчуєте» — говорить Анастасія.
Очільниця «Вільного радіо» також говорить про те, що у них заведено в колективі захищати працівників та працівниць від хамської поведінки та агресії.
«Були випадки, коли я дзвонила директорам підприємств і розповідала, що так говорити з нашими журналістками не можна. Якщо хамили й мені, тоді ми публічно про це писали і невдовзі вони перепрошували. Ми кожен кейс проговорюємо в колективі і розбираємося».
Виміряти той чи інший показник допомагають інструменти. Наприклад, гендерно-чутливі індикатори показують наскільки медіа дотримується вимог стосовно гендерної рівності. Такі індикатори для медіа розроблені ЮНЕСКО. Про їх використання розповіла проєктна менеджерка Бюро ЮНЕСКО в Україні Тереза Хорбахер.
«Це набір індикаторів, які допомагають виміряти рівень гендерної рівності у виданнях. Ми звертаємо увагу не лише на те, як подається контент, а й на те, як працівники й працівниці всередині організації ставляться до цих питань. Важливим є гендерний баланс серед тих, хто ухвалює рішення. Ми знаємо, що серед журналістів — більшість жінки, а серед тих хто ухвалює рішення — чоловіки».
Також Тереза Хорбахер зазначила, що серед індикаторів гендерної рівності є дані про те, як ставляться до жінок на робочому місці, чи однакову платять зарплату жінкам і чоловікам за виконану роботу. Досліджують і те, чи є гендерна рівність у профспілках, якщо вони існують, чи є етичний кодекс і чи є там частина, присвячена гендерній рівності, чи враховуються гендерні аспекти в навчанні, наприклад під час тренінгів.
«Ми б хотіли, щоб медіаорганізації використовували ці гендерні індикатори навіть для самих себе», — зазначила Тереза Хорбахер.
Модераторка Ліза Кузьменко поділилася, що гендерні індикатори частково переклали і адаптували під українські реалії. «Ми повністю опиралися на досвід ЮНЕСКО. Він був надзвичайно для нас корисний. Національні індикатори гендерної рівності в медіа, які опираються на індикатори ЮНЕСКО затверджені наказом Міністерства культури й інформаційної політики 333 від 16 червня 23-го року», — повідомила модераторка.
Про гендерний баланс у колективі
ГО “Жінки в медіа” спільно з Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення у 2023 році провели дослідження і створили гендерний профіль українських медіа. Вдалося проаналізували 206 медіа, де сумарно працює близько 5 тисяч працівників та працівниць.
«Ми побачили, що жінок дуже багато серед творчих професій: це журналістки, піарниці, ведучі тощо. Якщо говорити цифрами, то 77% жінок, а чоловіків лише 23%. Але при цьому в керівництві медіа їх майже порівну — 52% жінок, чоловіків — 48%. Тобто ми бачимо, що жінок дуже багато на таких посадах, які не приймають рішення», — говорить Ліза Кузьменко.
В іншому дослідженні «Жінок у медіа» про гендерний баланс у процесі прийняття рішень в якому взяли участь 168 українських медіа йдеться про те, що з війною збільшилося навантаження на жінок. Керівниці в регіональних медіа змушені виконувати обов’язки на кількох посадах. Так відбувається і через мобілізацію чоловіків, і через брак ресурсів.
«Ми також запитували редакції, чи є в них політики рівності. Вони відповідали, що є, але на питання, чи є у них посадова особа, яка відповідає за реалізацію цієї політики нам відповідали — ні. Схожа ситуація була із запитанням щодо навчання. Коли ми запитували, чи проходили ви за останній рік будь-який тренінг, який би стосувався гендерної рівності, інклюзивності, чи різноманіття, теж відповіді були — ні. Тому з цим ще працювати і працювати», — розповіла Ліза Кузьменко.
Марія Фрей відмітила, що на Суспільному нині жінки опановують ті професії, які традиційно вважалися чоловічими: інженери, відеографи тощо. Однак виник ще один нюанс. «Наші зарплати та гонорари втрачають привабливість для представників чоловічого світу. І мені здається, що якщо ми будемо залишати ті самі індикатори, які у нас зараз Україні, то в нашій компанії скоро буде 80% жінок», — поділилась Марія Фрей.
Про контент
Урядова уповноважена з гендерної політики Катерина Левченко відзначила, що медіа можуть як допомагати у здійсненні важливих змін та реалізації гендерної політики, але можуть і певною мірою перешкоджати.
«Це залежить від того, які погляди у керівників медіа та журналістів. А також від того, чи базуються матеріали на певних гендерних стереотипах та інших стереотипах, чи застосовуються дискримінаційні вислови».
Катерина Левченко відмітила, попри те, що є чимало проблем, медійна сфера рухається в бік посилення розуміння важливості гендерної рівності. Дослідження, які проводять в тому числі й «Жінки в медіа» показали проблеми, які існують. Тепер треба шукати шляхи до їхнього вирішення. «Нам би хотілось, щоб жінки були більше представлені в медіапросторі. Фемінізованість сфер не означає фемінізації у висвітленні проблематики, яка до них відноситься. Навіть в таких сферах, як соціальна сфера, освіта або охорона здоров’я, серед експертів більше чоловіків. Дуже важливим є те, щоб у нас були не стереотипні зображення жінок. В контексті повномасштабного вторгнення важливо, щоб жінок не зображували, як постійних жертв, постраждалих від війни. Ми розуміємо, що страждає все суспільство і для того, щоб вирішувати ефективно проблеми, потрібно і відображати їх ефективно».
Тереза Хорбахер дає рекомендації, на що звертати увагу при аналізі контенту: «Якщо аналізувати контент, то варто звертати увагу на те, чи є рівна присутність тем, які стосуються жінок і чоловіків? Чи є баланс серед чоловіків і жінок, які надають експертні коментарі? Чи жінки зображуються чесно і справедливо, без стереотипізації? Чи дійсно медіаорганізації розуміють, що таке гендернозумовлене насильство?», — пояснює вона.
Марія Фрей говорить, що важливим є і зображення чоловіків не в стереотипних ролях, а наприклад, як відповідальних татусів. «Ми маємо робити такий контент, щоб чоловікам хотілося бути такими ж. Варто показувати, як класно дитині мати хорошого тата, який має час і проводить його з нею».
Ліза Кузьменко згадала, що цьогоріч у конкурсі “Честь професії” в спецномінації про гендерну рівність, яку ініціювали “Жінки в медіа”, один з матеріалів має назву «Не допомагає мамі, а відповідальний тато», який подало видання “Гречка” з Кропивницького. Це хороший приклад висвітлення ролі чоловіка в родині.
«Важливо показувати чоловіків, які не допомагають дружині по господарству, а є партнерами і беруть на себе рівну відповідальність», — відзначила модераторка.
Стосовно залучення жінок-експерток до матеріалів Анастасія Шибіко говорить про те, що інколи буває неможливо залучити більше жінок, бо їх просто немає у цій сфері.
«Одного разу нам прилетіло в якомусь моніторингу за те, що у нас менше жінок-експерток. Ми почали розбиратися і виявилося, що основні наші спікери на той момент були — керівники громад. На місцях там не було жінок, які б могли прокоментувати, що відбувається».
Микола Типусяк вважає, що менша кількість жінок-експерток у медіа потребує додаткового вивчення. «Ми не показуємо жінок, тому, що дискримінуємо, чи тому, що у нас в експертному середовищі жінці складно себе реалізувати? Тоді питання: Чому? Як цьому допомогти? Стереотипи як правило ґрунтуються на світоглядних питаннях. Якщо знайдемо відповідь, як медіа можуть допомогти його подолати, тоді з’явиться багато жінок в політиці, та експерток у різних сферах», — міркує Типусяк.
Для того, аби покращити роботу редакцій, запобігти проявам сексизму та гендерної дискримінації, «Жінки в медіа» розробили методичні рекомендації для медіа.
Ліза Кузьменко бачить одним з викликів для досягнення гендерної рівності — сексуальні домагання до представниць медіа.
«Домагання можуть бути не тільки в редакції, а також під час виконання редакційних завдань. В Україні ратифікована Стамбульська конвенція. Зараз у нас прийнятий в першому читанні законопроєкт 8329 “Про внесення змін до кодексу про адміністративні правопорушення у зв’язку з ратифікацією Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок i домашньому насильству та боротьбу із цими явищами (Стамбульська конвенція)”, який вводить адміністративну відповідальність за сексуальні домагання. До цього законопроєкт було подано 167 поправок, 32 правки були подані від члена колишньої забороненої проросійської політичної партії ОПЗЖ від народного депутата Григорія Мамки», — говорить голова «Жінки в медіа»
Така кількість правок гальмує прийняття закону. Ліза Кузьменко говорить, що навіть хороші політики на рівні редакції не будуть достатніми, якщо немає адміністративної чи кримінальної відповідальності за сексуальні домагання.
Також голова «Жінок в медіа» наголосила, що справжнім викликом є гендерна дезінформація проти українських журналісток, яка розповсюджується росією.
«Ми робили дослідження “Недооцінена загроза. Гендерна дезінформація проти українських журналісток”. Ми розуміємо, що мета росії дуже чітка: змусити журналісток замовчати і підірвати роль жінок в українському суспільстві».
Українським журналісткам погрожують опублікувати інтимні фотографії, росія поширює наративи, що кар’єру українські журналістки можуть зробити лише через стосунки з чоловіками, що воєнні кореспондентки всі є агентками СБУ, феміністками, проститутками, лесбійками і ескортницями.
Про те, як потерпають журналістки від кібернасильства є й дослідження ЮНЕСКО.
«ЮНЕСКО робить одне з найбільших досліджень про онлайн насилля проти жінок. Ми отримуємо дуже вражаючі дані. Це дослідження почалося у 2020 році, воно стосується не тільки України, а й інших країн. 73% опитаних отримали досвід насилля онлайн. 20% постраждали від фізичного насилля. Коли жінки пишуть на гендерні теми, то потерпають від нападок, часто глузуванню піддаються у зв’язку з гендерною ідентичністю. Гендерні стереотипи діють і проти жінок, і проти чоловіків. Гендерна рівність — це про боротьбу проти стереотипів, гомофобії, сексизму», — розповіла Тереза Хорбахер.
Микола Типусяк вважає викликом об’єктивацію та замовчування домагань.
«Зараз, можливо, менше бачимо такої реклами. Але ще до повномасштабного вторгнення було багато реклами, де тіло жінки використовувалось як об’єкт. І це світоглядна проблема. Те, що жінки бояться говорити, очевидно теж через суспільну думку. Бо якщо вона скаже про домагання, їй відкажуть: “Дурочка, то він проявляє увагу, а не домагається”. І це треба змінювати. Змінити це, просто сказавши в лоб, не вдасться. Це довгий шлях. Ми не знаємо, який треба пройти шлях, щоб змінився світогляд. Це один з викликів і можливостей. Можливо треба зібрати науковців, соціологів, медіа, щоб кожен зрозумів свою роль».
Марія Фрей вважає викликами зростання агресивності і закритість спільнот.
«Я думаю що один із наших великих викликів — це зростання агресивності суспільства. Через напругу та стреси зростає кількість агресивної поведінки. Щоб уникнути такої агресії створюються закриті спільноти, інформаційні бульбашки. А це ще один виклик. Моя семирічна україномовна дитина спокійно говорить, що хоче бути винахідницею. Для не існує слова фемінітив, для неї існують звичайні норми української мови. Але коли я виходжу за бульбашку одразу ж отримую цілу палітру інших досвідів. Виснажені емоційно, ми допускаємо до себе людей лише з подібним досвідом. А це зменшує можливість створювати нові зв’язки і я боюсь, що нам просто не буде куди поширювати свої хороші ідеї і якісний контент».
Використання фемінітивів рекомендовано чинним правописом. І все ж час від часу виникають скандали, адже якась із героїнь чи експерток просить називати її “традиційно”, чи так, як у посадовій інструкції написано. Спочатку навіть Урядова уповноважена з гендерної політики була “Урядовий уповноважений”. Учасниці панелі сходяться в думці, що використовувати фемінітиви треба, навіть, якщо знаєш, що буде критика.
«Коли ми тільки почали використовувати фемінітиви, то нам на голову полилося багато лайна, особливо від нашої дуже лояльної аудиторії, — ділиться Анастасія Шибіко. — За місяць-два аудиторія звикла. Вони зрозуміли, що по-іншому не буде».
Учасниця конференції керівниця інноваційних проєктів CID MEDIA GROUP Наталія Пахайчук додала репліку, що варто було б і представницям Нацради підписуватися представницями, а не представниками. «Дуже кумедно виглядає, коли жінка, яка підписана скрізь як “представник” пише висновки про гендерний моніторинг якогось каналу».
Урядова уповноважена з гендерної політики Катерина Левченко також побажала, щоб медіа більше використовували фемінітиви.
«Потрібно розвивати гендерно чутливу мову. Нещодавно Рада Європи видала спеціальний посібник про гендерно чутливу мову, яка допомагає краще візуалізувати гендерну політику. Ми будемо перекладати його українською мовою для того, щоб можна було б користуватися ще одним практичним матеріалом», — сказала Катерина Левченко.
Попри проблеми і виклики, які стоять перед медіа у напрямку досягнення гендерної рівності варто розглядати й перспективи: як медіа можуть впливати на ситуацію.
Микола Типусяк говорить, що медіа має відповідальність перед суспільством за світогляд, за культуру, за те, куди суспільство рухається. «Медіа має бути таким, якою Україна має бути завтра», — сказав Микола Типусяк.
Марія Фрей вважає, що варто фокусуватися не тільки на висвітленні проблем, а й висвітлювати те, що ми хочемо змінити, що влада має зробити. «Якщо жінка продає дитину, а чоловік навіть не знає, що в нього є дитина, то це проблема освіти. Проблема медицини, що про жінку не попіклувалися в період післяпологової депресії. І медіа мають звертати на це увагу».
Анастасія Шибіко говорить, що не варто очікувати швидких результатів і розчаровуватися, що суспільство не так швидко росте, як би ми того хотіли. «Нам треба просто марудно, довго, рутинно добре робити свою роботу. От і все. Більше від нас напевне не треба вимагати. І нам не треба очікувати від себе якихось дуже швидких класних результатів», — підсумувала вона.
Співорганізаторами міжнародної конференції виступили: Міністерство культури та інформаційної політики України, Програма підтримки ОБСЄ для України, Представництво Ради Європи в Україні, International Media Support, Програма розвитку ООН (UNDP) в Україні, ЮНЕСКО в Україні та Представництво Європейського Союзу в Україні.
Крім того, нагадаємо, що в лютому 2024 року було створено Коаліцію “Гендерна рівність в українських медіа”, яку ініціювали ГО “Жінки в медіа” за підтримки International Media Support (IMS) та New Democracy Fund. Мета цього об’єднання медіа, громадських організацій та держави — сприяння діалогу та координації для просування гендерної рівності та інклюзивності в українських медіа, зокрема під час відновлення та відбудови України, а також посилення гендерного мейнстримінгу як принципу належного врядування.
Авторка: Олена Кущенко