У мережі місцевих медіа «Громада. Груп» впроваджено практику створення окремих редакційних просторів для авторів із ветеранським досвідом. Зокрема, редакція відкрила спеціальну рубрику для ветерана російсько-української війни, письменника Михайла Філоненка, який зазнав важкого поранення під час бойових дій на Харківщині та втратив кисті рук і частково зір. Автор отримав власний інформаційний майданчик, де реалізує творчі задуми, публікуючи матеріали про український фольклор, пам’ять і зв’язок поколінь через традиційні образи.
Паралельно «Громада. Груп» системно працює з майбутніми журналістами та студентською молоддю. Мережа медіа виступає платформою для здобуття практичного професійного досвіду студентами медійних спеціальностей закладів вищої освіти, зокрема Харківського національного економічного університету імені Семена Кузнеця та Харківської академії культури.
У редакції зазначають, що зацікавлені у подальшому залученні журналістської молоді до роботи, однак через втрату фінансування від USAID частину молодих фахівців було змушено втратити. Водночас команда має плани з розширення мережі та створення нових редакцій у громадах за умови відновлення або залучення нового фінансування.
Важливою складовою діяльності редакції є протидія дезінформації та спробам вербування молоді спецслужбами російської федерації. Це реалізується як через аналітичні журналістські матеріали, так і через участь редакторів у тематичних тренінгах.
У липні та серпні 2025 року представники «Громада. Груп» долучилися як спікери до спільних україно-литовських тренінгів, присвячених протидії вербуванню молоді спецслужбами РФ. Заходи були спрямовані на українську та литовську молодь і проходили за участі журналістів, громадських організацій та освітян Краснокутської громади Харківської області. У Литві, як і в Україні, фіксуються спроби вербування молодих людей — зокрема представників української діаспори та місцевої молоді — для диверсійної діяльності.
В умовах повномасштабної війни кількість людей з інвалідністю в Україні зростає, зокрема внаслідок поранень, травм і погіршення стану здоров’я. Водночас медійне висвітлення цієї теми часто обмежується емоційними сюжетами або зосереджується на інвалідності як на «проблемі», а не на правах, можливостях і системних рішеннях.
Для регіональних медіа особливо важливо говорити про інклюзію в прикладному вимірі — показувати, які сервіси існують на місцевому рівні, як працює реабілітація, які можливості мають люди з інвалідністю для повноцінної участі в житті громади.
Що було зроблено
Інформаційно-телевізійне агентство «ВІТА» підготувало випуск ток-шоу «На часі», присвячений темі інклюзії людей з інвалідністю у Вінниці.
У програмі:
обговорено ключові аспекти соціальної інтеграції людей з інвалідністю — реабілітацію, професійне навчання, працевлаштування та підтримку родини;
акцентовано на тому, що люди з інвалідністю мають право не лише на базову допомогу, а на повноцінне життя та участь у суспільних процесах;
тема подана не через співчуття чи драматизацію, а через розмову про можливості, сервіси й відповідальність громади.
Як реалізували
Ток-шоу побудовано у форматі студійної експертної дискусії з ведучим Олексієм Літвіновим. До розмови залучено фахових спікерів, зокрема директора центру комплексної реабілітації «Поділля» Романа Штогрина, що дозволило:
говорити про реабілітацію на основі практичного досвіду;
представити конкретні приклади доступних сервісів і програм підтримки;
пояснити важливість комплексного підходу — поєднання психологічної, професійної та соціальної допомоги.
Формат ток-шоу дав змогу поєднати інформаційний і просвітницький підхід, зробивши складну тему зрозумілою для широкої регіональної аудиторії.
Вплив
Матеріал сприяв посиленню суспільної дискусії про доступність міських послуг і необхідність системної підтримки людей з інвалідністю на рівні громади.
Програма:
демонструє позитивні приклади взаємодії громадських і державних структур;
зміщує фокус із обмежень на можливості та права;
підвищує обізнаність аудиторії щодо реабілітаційних і соціальних сервісів у регіоні.
Що можуть наслідувати інші медіа
Говорити про інвалідність у правозахисній рамці, підкреслюючи права, гідність і можливості людей з інвалідністю, а не зводячи тему до співчуття чи благодійності.
Залучати фахових експертів і практиків, які працюють у сфері реабілітації, освіти чи працевлаштування, щоб розмова ґрунтувалася на реальних рішеннях, а не абстрактних тезах.
Показувати локальні сервіси та інструменти підтримки, корисні для конкретної громади, замість узагальнених міркувань про «проблему інвалідності».
Використовувати студійні формати для спокійного й неконфліктного обговорення складних соціальних тем із можливістю пояснення та уточнення.
Уникати мови, що підсилює стигматизацію, зокрема формулювань, які фіксують людину лише через її інвалідність, а не через ролі, досвід і участь у суспільстві.
Підкреслювати комплексність підтримки, показуючи, що реабілітація — це не лише медичний процес, а також психологічна, соціальна й професійна інтеграція.
Розглядати інклюзію як спільну відповідальність громади, а не виключно як проблему окремих людей чи сімей.
Після початку повномасштабної війни кількість ветеранів і ветеранок в Україні стрімко зростає, водночас суспільний дискурс про їхній досвід часто залишається обмеженим двома крайнощами — героїзацією або стигматизацією. Ветеранські досвіди нерідко зводяться до образу травми, втрати чи «інакшості», що ускладнює повернення до цивільного життя, сприяє соціальній ізоляції та відтворює дискримінаційні уявлення.
У такому контексті медіа відіграють ключову роль у формуванні відповідального, неупередженого й людяного погляду на ветеранів — як на різних людей із власними історіями, досвідом і потенціалом для активної участі в суспільному житті.
Що було зроблено
Медіаплатформа «Накипіло» створила серію подкастів «Пліч-о-пліч», у центрі яких — розмови з воїнами та ветеранами визвольної війни.
У подкастах:
порушуються теми повернення з фронту до цивільного життя, адаптації та реабілітації;
ветерани говорять про власний досвід без нав’язаних рамок героїзації чи жалю.
Окремий епізод присвячено Дмитру Козацькому (позивний Орест) — ветерану, громадському спікеру та проєктному менеджеру із залучення ветеранів до оборонної галузі, що дозволяє показати ветеранський досвід також у вимірі професійної реалізації та громадської участі.
Як реалізували
Формат подкастів побудовано як відверті, неконфронтаційні розмови, у яких герої мають можливість говорити від першої особи — у власному темпі та власною мовою.
Редакція свідомо обрала:
аудіоформат, який створює відчуття безпечного простору для складних тем;
фокус на особистому досвіді без узагальнень і стереотипів;
підхід, що дозволяє говорити не лише про травматичні події, а й про відновлення, пошук нових ролей і форм участі в суспільстві.
Наталя Некипіла, випускова редакторка Радіо «Накипіло», пояснює, що редакція працює з темами ментального здоров’я, тілесних змін і вразливих ветеранських досвідів, спираючись на принципи, закладені в редакційній політиці медіа. Йдеться, зокрема, про пріоритет гідності людини над сенсаційністю, використання мови без стигматизації та повагу до особистих меж героїв і героїнь. У матеріалах ветерани не подаються як «кейси» чи узагальнені образи — у центрі завжди залишається їхній власний голос і право контролювати свою історію.
За її словами, редакція свідомо уникає драматизації, надмірної героїзації або патологізації досвіду, не чинить тиску на співрозмовників і враховує психологічну безпеку аудиторії, особливо під час роботи з темами ПТСР, втрат і адаптації до цивільного життя. Це дозволяє мінімізувати ризики повторної травматизації та тригерування слухачів.
Вона також наголошує на важливості контекстуалізації: особисті переживання ветеранів не подаються як індивідуальна проблема окремої людини, а вписуються у ширший воєнний і соціальний контекст — зокрема доступ до реабілітації, роль громади та відповідальність держави.
«Такий підхід відгукнувся аудиторії: слухачі та ветерани відзначали спокійний тон, відчуття безпечного простору, де складні теми можна проговорювати без ретравматизації. Критичні відгуки звісно траплялися теж. Ми їх врахували. Локальний контекст Харкова для нас принциповий: місто живе у близькості до бойових дій, і це визначає тон розмов — уважний, стриманий, спрямований на підтримку громади. Радіо говорить не лише про ветеранів, а розмовляє із ними, як з частиною спільноти, для якої досвід війни щоденна реальність», — додає Наталя Некипіла.
Вплив
Серія подкастів сприяє зміні сприйняття ветеранів — від образу виключно носіїв травматичного досвіду до повноцінних і різних учасників суспільного життя.
Матеріали:
допомагають руйнувати стереотипи, зокрема пов’язані зі змінами тіла, психічним здоров’ям або очікуванням «ідеального героя»;
підсилюють суспільну дискусію про рівність, гідність, повагу та довіру;
створюють приклад відповідальної медійної роботи з вразливими досвідами у воєнному й післявоєнному контексті.
Що можуть наслідувати інші медіа
Будувати розмову з ветеранами на засадах рівності, а не через позицію «інтерв’ю з особливою категорією». Ветерани й ветеранки — повноцінні співрозмовники, експерти власного досвіду, а не лише носії травми.
Давати героям можливість говорити від першої особи й у власному темпі, без тиску на емоції, драматизації або нав’язування очікуваних наративів про «героїзм» чи «страждання».
Уникати узагальнень і стигматизуючої мови, зокрема формулювань, що автоматично пов’язують ветеранський досвід із психічними розладами, небезпекою чи соціальною ізоляцією.
Працювати з темами ментального здоров’я відповідально, не замінюючи фахову інформацію сенсаційністю, і чітко розрізняючи особистий досвід героя та загальні медичні чи психологічні твердження.
Обирати формати, які знижують конфронтаційність, зокрема подкасти або довгі розмови, де можливе уважне слухання й пояснення складних тем без спрощень.
Показувати різноманіття ветеранських досвідів, зокрема жінок-ветеранок, ветеранів з інвалідністю, людей різного віку, професій і життєвих шляхів, уникаючи одноманітних образів.
Зміщувати фокус із війни як події на життя після неї, розповідаючи про адаптацію, роботу, громадську участь, професійний розвиток і повсякденні виклики.
Погоджувати чутливі моменти з героями, особливо коли йдеться про тілесні зміни, травматичні досвіди або приватні деталі, і залишати за ними право відмовитися від певних тем.
Уникати експлуатації візуальних або аудіоефектів, які підсилюють драму за рахунок людської гідності, особливо в матеріалах про поранення чи втрати.
Рефлексувати власну редакційну позицію, визнаючи, що медіа формують суспільне уявлення про ветеранів і несуть відповідальність за те, чи сприятиме цей образ включенню, а не виключенню.
