16 червня Суспільне мовлення провело в Києві індустрійну подію «Розмаїття, інклюзія, рівність — стандарти в медіа». Захід відбувався на двох локаціях: сцена, де виступали експерти та експертки з промовами у форматі TED-Talks. А також зона активностей, де громадські організації проводили інтерактиви та ділилися інформацією про свою діяльність.
Серед організацій були: Суспільне Мовлення, ГО “Жінки в медіа”, ГО «ТИТАНОВІ», ГО «Видимі» та Олена Пшенична, ГО «Бачити серцем» та Олеся Яскевич, Good Bread from Good People, ВБО «Даун Синдром», ГО «Група активної реабілітації», Unbroken, Музей у темряві “Третя після опівночі”.Фундація 03.00, Собаки-поводирі України та Helping Dogs Network, УТОГ, Кримськотатарський ресурсний центр, ГО «Молодіжна рада національних спільнот України».
Гендерна рівність — це про щоденні рішення
«Жінки в медіа» організували роботу дитячого куточка з нянею. Батьки, які прийшли на подію з дітьми мали нагоду залишити їх і спокійно послухати виступи промовців.
«Це може здатися дрібницею, але насправді це про створення можливостей працівникам і працівницям взяти участь у заході. Часто саме жінки беруть на себе піклувальну працю, зокрема, й тому що є соло-мамами, або, наприклад, їхні чоловіки або партнери знаходяться у війську», — сказала голова ГО «Жінки в медіа» Ліза Кузьменко.
Вона пригадала дослідження «Становище журналісток та інших працівниць медіа в Україні» , яке провела організація. Воно свідчить, що більше половини опитаних респонденток витрачають значну частину часу на доглядову працю. Навіть до 5–8 годин щодня.
«Гендерна рівність — це не про ідеальні політики, а про наші щоденні рішення, які ми ухвалюємо в редакціях, в студіях, на нарадах і в наших командах. Це не якийсь окремий проєкт, не модний тренд, не вимога донора, але й вимога донора, звичайно. Це питання якості інституції, питання того, наскільки ми здатні бачити людей, чути їхні потреби і створювати умови, щоб кожна і кожний працювали на повну силу», — наголосила вона.
Ліза Кузьменко говорила також про те, що гендерна рівність — це процес. Не може бути якогось місця призначення, куди ми прийдемо одного дня і скажемо, що впорались.
«Рівність більше схожа на свободу. Якщо про неї не дбати щодня, вона починає зникати. І для нас, для українців, це дуже зрозуміло, бо ми щодня виборюємо нашу свободу. Гендерна рівність — це процес. І він триває», — наголосила Кузьменко.
Лейтенантка начальниця Третього пункту управління артилерійської розвідки дивізіону артилерійської розвідки Олена Апчел сказала про те, що суспільство не готове до того, що жінка може бути не лише символом життя, а і суб’єктом політичної волі. Військо — це концентрат суспільства. Те, що ми бачимо в армії майже завжди є підсиленою версією того, що є загалом в суспільстві.
«Досвід жінок, які воюють, змінює суспільство не тому, що це якийсь особливий жіночий досвід, а тому, що він руйнує багато звичних уявлень про те, як влаштовано світ. Різниця у ставленні до жінок існує на всіх етапах. І це не просто різниця, це глибинна стигматизація, гігантський слон мізогінії, якого ми намагаємося не побачити, бо він займає досі всю кімнату. Тобі скажуть: “Ми не бачимо гендеру”, але потім обов’язково нагадають, що ти жінка і перепитають — з ким твої діти. Скажуть: “У нас всі рівні” і дадуть тобі форму, пошиту на тіло, якого ніби не існує. Скажуть: “Тебе поважають як бійця” і назвуть дівчинкою на нараді, на якій, скоріше за все, у тебе у єдиної є бойовий досвід», — сказала Апчел.
Вона також наголосила на важливості вживання фемінітивів. І що давно пора вже відповідати на «Слава Україні» — «Героям і геройкам слава!»
«Ми потребуємо інклюзії з моменту народження»
Медіаменеджерка, членкиня правління Суспільного Мовлення Марія Фрей говорила про інклюзію. Ми часто думаємо, що вона потрібна комусь іншому: людям з інвалідністю, меншинам, якимось окремим групам. Але це проблема глобальна.
«Ти можеш змінити декорації міста, можеш стати успішною, впливовою та сильною, але достатньо одного моменту в житті — і весь світ може стати для тебе недоступним», — сказала Марія.
Медіаменеджерка підкреслила, що кожен і кожна з нас з самого народження в якийсь момент потребує підтримки та включення. Ми втрачаємо мобільність. Наші будинки руйнуються. Ми старішаємо. Наші родичі отримують травми. Ми опиняємось в новому середовищі, не розуміючи мови.
«І нам треба змінити те, як ми ставимось до розмаїття, рівності і інклюзії. Бо це не просто правильні слова. І не бантік наприкінці успішної реформи. Це не спеціальна програма для окремих людей. Ми потребуємо розмаїття рівності і інклюзії з моменту нашого народження. І для мене ключове питання в тому, чи зможемо ми перестати відтворювати старі практики і почати будувати суспільство, в якому не треба долати зайвих бар’єрів, в якому можна жити, працювати, любити і розвиватися. Для мене питання розмаїття, рівності і інклюзії — це давно не про проблему, це про розвиток людини, організації і країни», — наголосила Фрей.
Повага до різноманітності зшиє внутрішні розриви в суспільстві
Член Наглядової Ради Суспільного мовлення Євген Глібовицький розповів, що несприйняття інакшості в українському суспільстві — наслідок тоталітарного минулого. Протягом трьох поколінь радянський режим системно знищував довіру до будь-яких інституцій чи державних інструментів. Система навчила людей, що відкритість, чи взаємодія з незнайомцем несуть у собі смертельну небезпеку. Щоб вижити, українське суспільство закрилося у вузьких колах безпеки, в межах родини, родичів, найближчих друзів.
«Так сформувалася наша культура короткої довіри. Вона має колосальну мобілізаційну силу, саме завдяки їй ми миттєво об’єднуємося під час майданів, чи в перші дні повномасштабного вторгнення, демонструючи дива горизонтальної самоорганізації. Проте коротка довіра працює лише в режимі гасіння пожеж», — сказав Глібовицький.
Але українці мають навчитися будувати довгу довіру. За словами Євгена лише повага до різноманітності досвідів, відкритість інституцій та рівність є єдиним інструментом, який здатний зшити наші внутрішні розриви, не давши їм перетворитися на прірви.
«Побудова довгої довіри — це наш шанс здійснити цивілізаційний і модернізаційний стрибок. Шанс перейти від суспільства травмованих, закритих індивідів до великої, складної, антикрихкої нації суб’єктів, які вміють грати в довгу, говорять із Заходом на рівних і творять власне майбутнє», — сказав експерт.
І у формуванні і просуванні зазначених вище цінностей ключову роль грають медіа. Національний радник IMS в Україні Роман Кіфлюк наголосив, що медіа сьогодні мають бути такими, яким суспільство має бути завтра.
«І щоб це майбутнє відбулося, медіа має бути рушієм прогресу — до кращого суспільства, до кращого майбутнього. І майбутнє не може бути кращим без рівності, рівноманіття та інклюзії», — підкреслив Кіфлюк.
Авторка матеріалу: Олена Кущенко, Жінки в медіа. Фотографки: Валерія Мезенцева, Анастасія Мантач, Суспільне Мовлення.