7 листопада 2024 року в Києві відбулася панельна дискусія “Там, де лунають постріли і розповідаються історії: жінки на війні”, організована Регіональним офісом Фонду ім. Фрідріха Еберта “Діалог Східна Європа”. У обговоренні взяла участь менеджерка проєктів ГО “Жінки в медіа” Олександра Горчинська.
Під час дискусії обговорили такі питання як особливості репрезентації жінок у медіа, зокрема і в умовах повномасштабної війни, морально-етичні виклики у роботі журналістів і журналісток, а також протидія гендерним стереотипам.
“Дуже часто медіа, які висвітлюють участь жінок у війні, вдаються до стереотипних формулювань та образів. Наприклад, заголовки в стилі: “Тендітна красуня взяла до рук зброю та показала, як дає жару окупантам”. Тобто спроба зіграти на стереотипному уявленні про гендерну роль жінки та нібито протиставленні цієї ролі “суворій” реальності: вона ніжна, тендітна і лагідна, але взяла в руки зброю, що для неї, такої ніжної, не типово і не характерно”, – наголосила Олександра Горчинська.
Вона нагадала, що війна в Україні триває з 2014 року, і за цей час жінки, які служать або служили у війську, напрацювали значну експертизу та досвід у різних галузях. Тож їх можна залучати до надання фахових коментарів для медіа, фокусуючись на їхній експертності, а не на зовнішності або стереотипних характеристиках.
Журналістка також додала, що медійникам і медійницям слід відрізняти надумані, спровоковані гендерними стереотипами “відмінності” між чоловіками та жінками, та ті моменти, у яких жіночий і чоловічий досвіди об’єктивно відрізняються, й це підкріплено фактажем та статистикою.
Про те, що під час створення матеріалів журналісти часто вдаються до шаблонних підходів, зазначив також і ще один учасник дискусії, голова Комісії з журналістської етики Андрій Куликов. Він навів приклад, що чимало матеріалів, присвячених історіям людей у повномасштабній війні, починаються із запитання “Як ви зустріли 24 лютого 2022 року?” та надав поради щодо створення репортажів:
“Ваш репортаж має починатися і закінчуватися так, як не починається і не закінчується жоден інший репортаж”.
Своєю чергою, третя учасниця дискусії, журналістка Наталія Іщенко, син якої загинув на фронті у 2022-му, говорячи про репрезентацію різних груп жінок у медійному контенті, підкреслила, що автори і авторки матеріалів мають відходити від шаблонів та стереотипів, коли працюють з такою категорією як дружини, матері, родички військовослужбовців: “На жаль, у нас побутує стереотип щодо того, що жінки, чиї близькі загинули на фронті, слабкі, вразливі. Мені хотілося б бачити у медіа більше позитивних історій про таких жінок для того, аби це ставало прикладом і мотивацією для інших”.
Інший блок панельної дискусії був присвячений роботі воєнкорок. Своїм досвідом під час цієї панелі поділилася також воєнна репортерка Hromadske Діана Буцко. Вона наголосила, що сьогодні дуже важливо, щоб аудиторія чула голоси українських солдатів — військових, які перебувають безпосередньо на лінії фронту. І доносити ці голоси — одне із завдань воєнних кореспондентів, які працюють в Україні.