У межах Міжнародної інформаційної акції “16 днів проти насильства” громадська організація “Жінки в медіа” спільно з Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення провели вебінар “Розірвати коло: як висвітлювати тему домашнього насильства без стереотипів”.
До онлайн-навчання долучилися близько 150 учасниць та учасників із різних регіонів України та медіа різних типів. Експерти під час заходу обговорили актуальність проблеми домашнього насильства та поділилися рекомендаціями щодо етичного висвітлення цієї теми. Особливу увагу приділили тому, як уникати завдання шкоди постраждалим через публікації в медіа.
Актуальність теми
Заступниця Міністра внутрішніх справ України Катерина Павліченко озвучила цифри, які переконливо вказують на актуальність проблеми.
Дані за 10 місяців 2024 року щодо домашнього насильства в Україні:
- 5% усіх звернень до Національної поліції стосуються домашнього насильства. Для порівняння, звернення через ДТП без постраждалих складають лише 3%.
- Складено 130 000 протоколів про адміністративні правопорушення, пов’язані з домашнім насильством.
- Винесено 98 000 термінових заборонних приписів поліцією.
- На обліку Національної поліції перебувають 112 000 осіб, які вчинили домашнє насильство.
- В Україні діють 61 мобільна спеціалізована поліцейська група, яка працює над попередженням та протидією домашньому насильству.
Катерина Павліченко нагадала, що 19 грудня цього року набуває чинності закон України, який посилює відповідальність за вчинення домашнього насильства. Зокрема збільшується строк можливого адміністративного затримання кривдника з 3 до 12 годин. А також визначено, що дитина обов’язково визнається потерпілою, якщо насильство вчинене в її присутності.
Віцепрезидентка ГО “Ла Страда-Україна” Катерина Бороздіна зазначила, що випадки домашнього насильства, які стають відомими — це лише верхівка айсберга. Тотальна більшість залишається не озвученою. Причинами можуть бути невдала комунікація, невдале реагування, віктимізація, стереотипи тощо. Стереотипи з часом стають упередженнями, згодом переходять у дискримінацію і врешті призводять до насильства.
Експертка нагадала про види насильства: фізичне, економічне, психологічне і сексуальне. Дуже часто вони поєднуються. Лиш психологічне насильство може існувати саме по собі. Катерина Бороздіна наголосила, що за будь-яку насильницьку дію відповідальність несе кривдник, і не може бути жодного виправдання насильницьким діям, зокрема й служба у війську та захист батьківщини.
32,5 тис. звернень на гарячу лінію “Ла Страда-Україна” за 9 місяців 2024 року; 90-92% звернень стосуються домашнього насильства.
Катерина Бороздіна наголосила, що насильство циклічне. Якщо кривдник один раз вчинив насильство і відчув безкарність, то в більшості випадків це повториться.
Як писати
Голова ГО “Жінки в медіа”, членкиня Комісії з журналістської етики Ліза Кузьменко дала декілька порад, які допоможуть висвітлювати тему домашнього насильства етично:
- не називати постраждалих жертвами (жертви лиш ті, кого немає вже в живих) коректно використовувати слова: постраждала, потерпіла, вціліла, та що пережила насильство;
- використовувати неосудливу мову (“сама напросилася”, “не так одягнулася”, “сама пішла в ліс — неприйнятно”);
- не називати кривдника “монстром” чи іншими фантастичними назвами. Так створюється хибне враження, що це не умовний сусід вчинив насильство, а якась нереалістична істота;
- не вдаватися в надмірні деталі злочину та емоції постраждалої;
- наприкінці матеріалу давати контакти гарячих ліній, притулків, куди можна звернутися за допомогою;
- користуватися кодексом Наді Мурад;
- бачити в людях, які переживають домашнє насильство, особистість;
- погоджувати тексти та фотографії й бути готовими до відмови в публікації;
- шукати нові кути подачі матеріалу.
Журналістка “Суспільного” Настя Іванців поділилася власним досвідом висвітлення чутливих тем. Вона наголосила, що важливо не засуджувати, не робити оціночних суджень, обережно ставитися до кожної історії. Дуже важливо зберігати анонімність героїв та героїнь. Це стосується не тільки імені, а й описів населеного пункту, чи подробиць родинного життя. Настя Іванців зазначила, що не варто наголошувати на тому, чи є агресор військовим, представником поліції, чи прокуратури, хіба що він використовує службове становище для тиску на постраждалих. До того ж експерти не мають коментувати саму історію, а радше глибше пояснювати проблему. Крім того, варто слідкувати за лексикою і пояснювати терміни читачам, адже те, що очевидно журналісту, може не бути таким для аудиторії.
Хто контролює
Член Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення Олександр Бурмагін нагадав, що медійна реформа запровадила три рівні регулювання:
- регулювання, тобто дія закону (у разі серйозних порушень, зокрема дискримінації);
- співрегулювання (стереотипізація, віктимізація, мова ворожнечі);
- саморегулювання.
Зараз Нацрада працює фактично після звернень щодо порушень. Але вже розробляються механізми, які допомагатимуть моніторити онлайн-простір і відстежувати випадки дискримінації та мови ворожнечі.
Для саморегулювання варто прийняти гендерну політику на рівні редакції і керуватися нею під час висвітлення чутливих тем та й контенту загалом. Про це нагадала Ліза Кузьменко. Керівниця медіапроєкту Програми підтримки ОБСЄ України Ольга Прокопенко також наголосила на важливості цього документу, типовий варіант якого розроблявся у співпраці з ОБСЄ.
Користь
Після про ведення вебінару учасники та учасниці поділилися враженнями. Журналістка “Суспільне.Рівне” Ірина Киричук зазначила, що вебінар вразив своєю глибиною та професійним підходом до складної і чутливої теми. Спікери надали чіткі й доступні інструменти для коректного висвітлення теми, зосередившись на етиці, емпатії та боротьбі зі стереотипами.
«Особливо корисними були поради щодо використання мови, яка не стигматизує постраждалих, а також акцент на важливості розкриття системних причин насильства, а не індивідуалізації проблеми. Спікери пояснили, як уникати кліше та романтизації ситуацій насильства у медіа. Вебінар надихнув і став цінним ресурсом як для журналістів, так і для всіх, хто прагне говорити про тему домашнього насильства чітко, відповідально й конструктивно. Це важливий крок до формування суспільної свідомості, вільної від упереджень», — поділилась журналістка.
Редактор “Української правди” Іван Дʼяконов відзначив, що тема домашнього насильства — це той біль, який, здається, завжди поруч, але про який так часто мовчать або говорять невірно. Цей захід допоміг побачити глибину проблеми і зрозуміти, наскільки важливу роль відіграють журналісти у формуванні правильного сприйняття суспільством цієї теми.
«Вебінар вразив своєю чутливістю до теми. Це не була суха лекція — це був діалог, у якому кожен глядач міг знайти відповіді на свої запитання. Зі мною залишилися не лише нові знання, а й відчуття відповідальності. Як журналіст, я тепер усвідомлюю, що навіть одна стаття чи сюжет можуть стати кроком до змін — до підтримки, до порятунку. Цей вебінар не просто дав знання та інструменти для роботи з чутливими темами, він дав натхнення працювати з душею, боротися за правду й людяність. Дякую організаторам за цей безцінний досвід», — сказав Іван.
Керівниця проєкту у сфері свободи слова, доступу до інформації та безпеки журналістів Бюро ЮНЕСКО в Україні Тереза Хорбахер відмітила, що медіа мають значний вплив на суспільне сприйняття та соціальні норми. І надаючи гендерночутливій та етичній журналістиці пріоритет, ми не тільки підвищуємо якість контенту, а й робимо вагомий внесок до більш рівного та справедливого суспільства.
Нагадаємо, що 25 листопада розпочалась міжнародна акція «16 днів проти насильства», яка проводиться щороку в Україні і триватиме до 10 грудня включно. Основною її метою є привернення уваги суспільства до проблем подолання домашнього насильства, насильства за ознакою статі, жорстокого поводження з дітьми та протидії торгівлі людьми.
Більше про саморегулювання можна почитати тут. Про досвід втілення гендерної політики ось тут.
Цей вебінар було проведено ГО “Жінки в медіа” в межах проєкту у партнерстві з ЮНЕСКО та за підтримки Японії. Авторки несуть відповідальність за вибір і подання фактів, наведених у цьому вебінарі. Висловлені погляди належать виключно авторкам, та не обов’язково відображають позицію ЮНЕСКО чи Японії.