Книгарня «Сенс» на Хрещатику стала справжнім культовим місцем. Коли не зайди, тут завжди людно. В закладі проходять презентації книг, зустрічі з письменниками й письменницями, лекції, дискусії. А нещодавно пройшла і презентація документального фільму «Будь її голосом» від Суспільного, який став можливим завдяки співпраці з ГО «Жінки в медіа» за підтримки Українського Жіночого Фонду.
На першому поверсі, в кав’ярні всі столики зайняті, охочими випити кави, чи скуштувати десерт, людно біля книжкових полиць, і на касі. А на другому — повна зала глядачів, які прийшли на допрем’єрний показ документального проєкту. Учасникам та учасницям пропонують обрати собі пам’ятний браслет, зроблений жінками з глини, видобутої у Слов’янську. «Сила жінок», «Світло в тобі», «Сестринство» та інші написи є на браслетах. Обираю собі «Силу жінок», це відгукується мені особисто. Та й про що свідчить сам фільм, як не про силу жінок?
Історії лідерок
Героїнями фільму стали п’ятеро жінок різного віку, з різним досвідом, з різних регіонів: голова громадської організації «Жінки Лебединщини» Олена Солоненко, спеціалістка з підвищення обізнаності в ромській мобільній бригаді у благодійному фонді «Вітри змін» Зінаїда Прокопенко, активістка громадської організації «Жінки Лебединщини» Людмила Іщенко, волонтерка, керівниця медичного напрямку благодійного фонду «Коло» Ірина Солошенко, активістка групи самодопомоги «Мальви» Катерина Бабарикіна. Проєкт має на меті показати участь жінок у прийнятті рішень, лідерство у місцевому самоврядуванні, підприємництві, громадській діяльності.
«Жіноче лідерство буває різним. Воно буває тихим, буває голосним. Буває лідерство у великих містах, буває у маленьких містечках, селах, невеликих громадах. Фільм не пояснює, що таке жіноче лідерство, а розповідає історії різного жіночого лідерства», — сказала керівниця департаменту з питань розмаїття, інклюзії та рівних можливостей «Суспільного» і ведуча заходу Анастасія Гудима.
Креативна продюсерка і режисерка Олена Кривенко зазначила, що була здивована наскільки в Україні багато жінок-активісток.
«Нам було дуже складно зробити вибір, чию історію варто знімати. І ми вирішили взяти жінок з різних регіонів, які займаються різною діяльністю. Показати від маленького села до великого міста, від маленьких проєктів до масштабних ініціатив, як це працює, як жінки між собою комунікують, як підтримують одна одну», — поділилась режисерка.
На презентації присутні троє героїнь: Зінаїда Прокопенко, Ірина Солошенко, Олена Солоненко. Вони абсолютно різні, але зі спільною суперсилою — небайдужістю. Вони не очікують, що хтось прийде і зробить. Вони беруть ініціативу в свої руки і просто діють. Лідерки поділилися з присутніми історіями жінок, які підтримали їх, чи кого підтримали вони.
Зінаїда — ромська активістка, блогерка. Її місія полягає в тому, щоб якомога більше ромських дівчат отримали освіту, і аби якомога менше було малолітніх шлюбів без згоди самих дівчат.
Зінаїда розповіла присутнім історію дівчини Ангеліни, яка дуже хотіла навчатися, отримати не тільки шкільну, а й вищу освіту. Але батьки боялися відпускати її. Зінаїда підтримала дівчину, дивилася на неї і впізнавала себе. Вона довго пояснювала батькам Ангеліни, що в навчанні й кар’єрі немає нічого поганого, розказувала свою історію про те, що батько спочатку не відпускав, а згодом сам прийшов до того, що доньці треба навчатися.
«В цьому році Ангеліна вступає в університет на юридичний факультет.
Вона зрозуміла, що також хоче захищати права жінок і робити це в ромській громаді. Для мене це стало невеличкою перемогою, що вони надихнулися моїм прикладом. І мені буде дуже сильно гріти душу, якщо цих історій буде дуже багато», — сказала Зінаїда Прокопенко.
Олена Солоненко — активістка, змінотворчиня, мобілізаторка УЖФ. Рятуючись від війни, ще у 2014 році опинилась на Сумщині. До 2022 року була домогосподаркою. А потім почалась її громадська діяльність: зробили безбар’єрний гінекологічний кабінет, відкрили ательє.
Олена говорить, що початок її активної діяльності розпочався завдяки підтримці сумської координаторки УЖФ Юлії Смірнової, яка запропонувала стати мобілізаторкою УЖФ у Лебединській громаді. До того Олена не знала нічого про проєктну діяльність.
«Я перестала бути домогосподаркою. Я почала працювати із задоволенням. Кожен проєкт — мов моя дитина, яку треба виносити», — каже жінка.
Ірина Солошенко — волонтерка, медикиня, учасниця Революції Гідності. Завдяки її ініціативі змінилася система евакуації поранених. Вагони «Укрзалізниці» перетворилися на пересувні реанімації та обладнані палати.
Ірина надихається прикладом мами, яка у 76 років продовжує працювати. І дивлячись на неї, Ірина розуміє, що є на кого рівнятися. Великим натхненням є також донька, яка пройшла непростий шлях лікування важкої хвороби. І триматися в моменти перебування доньки в лікарні Ірині допомагала діяльність. Вони з чоловіком Сергієм робили ремонти в палатах Національного інституту раку власними руками.
«Я щаслива, що можу допомагати», — наголосила вона.
Сила у підтримці
Організаторки заходу і авторки проєкту підкреслювали, наскільки важливо говорити про підтримку жінок, бути голосами одна одної. Саме з підтримки почалась історія ГО «Жінки в медіа». Голова організації Ліза Кузьменко нагадала випадок, після якого зародилася ГО. У 2018 році президент Петро Порошенко під час пресконференції сказав на журналістку Марину Баранівську: «Дорогенька моя». Тоді це викликало суспільний осуд. Якось Ліза на зустрічі з журналісткою Іриною Земляною на звернення: “Ну що ти, дорогенька”, відповіла: “Я тобі не дорогенька”. І виникла ідея зробити футболки з надписом “Я тобі не дорогенька”.
«Тоді була шалена підтримка від колег. Всі сходилися на думці, що це абсолютно не ок, щоб наші політики звертались до журналісток в такому сексистському і зневажливому тоні. Це було початком зародження спільноти. Потім ми почали зустрічатися і робити групи самопідтримки, коли журналістки сідали в коло і говорили про наболіле. Наприклад, про те, як поєднувати материнство і роботу, про синдром самозванки, про те, як боротися з вигоранням, як просити більше грошей за ту ж саму роботу, за яку чоловікам платять більше і так далі. І от зараз це перетворилося на громадську організацію, яка робить потужні проєкти», — розповіла Ліза Кузьменко.
Першою організацією, яка підтримала ГО “Жінки в медіа”, був Український Жіночий Фонд.
Співзасновниця і директорка зі стратегічного розвитку Українського Жіночого Фонду Наталія Карбовська поділилась власною історією. Коли її донька була школяркою, то на уроках праці дівчата вчилися куховарити та шити, а у хлопців був додатковий урок інформатики. Така несправедливість обурювала, однак на той час змінити ситуацію не вдалося. А тепер уже доросла донька Наталії, сама мама, захистила дівчат. Коли в школі хотіли вітали хлопців з Днем Захисника, то вона не змовчала і сказала: “А дівчата хіба не захисниці?”.
«Зараз я вже можу з впевненістю сказати, що я принесла голос моєї дочки, тоді десятирічної, в жіночий рух. Я хочу всіх вас закликати бути голосами саме тих, хто близькі вам по цінностях, тих, кому ви вірите і кому хочете допомогти, тому що чим більше наших голосів об’єднається, тим краще нас почують», — сказала Наталія.
Поділилась своєю історією і голова наглядової ради Суспільного мовлення Світлана Остапа. Якось сусідки попросили Світлану сходити до жінки Елі, що жила в їхньому будинку і останнім часом сильно змінилась і дуже схудла. Мешканці зібрали трохи грошей і хотіли допомогти. Світлана завітала до Елі. Виявилося, що в неї хворий син, вони страшенно бідували, мали проблеми з документами. А згодом з’ясувалося, що й сама Еля хвора на рак. І матір, і сина за сприяння Світлани вдалося поселити до притулку.
«Еля в тому притулку прожила всього три місяці, але вона написала мені листа, що ці три місяці були найщасливішими місяцями за останні роки. Мене це страшенно розчулило», — поділилась Світлана.
Радниця-уповноважена президента з питань безбар’єрності Тетяна Ломакіна згадала історію про дівчину з ДЦП, яка пішла до магазину, а охоронець її вигнав. Тетяна спілкувалась з дівчиною та її мамою. Охоронця того звільнили, але посадовиця наголошує, що цього не достатньо, адже він може піти на іншу роботу і повториться така ситуація. Тому варто проводити більше освітньої роботи з людьми. А також розповіла про подругу, яка воювала у чоловічій військовій формі і як це переросло у зміни на рівні держави. Тетяна посприяла тому, щоб подруга Аврора потрапила до Міністерства оборони і почалась робота над тим, щоб жінки в армії мали зручну форму.
«Аврора придумувала той одяг, ми його тестували з жінками, вони давали зворотній зв’язок. Але результат — неймовірний. Сьогодні вже відшито 60 000 комплектів літньої польової форми. І це величезна робота, волонтерська робота Аврори і команди над тим, щоб це стало реальністю. Сьогодні це вже стандарт Міністерства оборони забезпечувати військовослужбовиць саме жіночою формою», — розповіла Тетяна.
Проєктна менеджерка Ради Європи Зола Кондур поділилась історією, коли в 2010 році до неї звернулась ромська жінка і попросила допомоги для іншої жінки, яка мала звільнитися з місць позбавлення волі, адже якщо їй не допомогти, вона знову повернеться до в’язниці.
«Я не думала жодної секунди, в мене не було якихось побоювань. Ми відразу взяли її на роботу, вона вчилася. І для неї це було щось дуже нове, абсолютно інше життя. Два роки потому, коли я приїхала в Донецьк з моніторингом, я пішла до її родини. Її мама, її сестра сказали, що вони не вірили, що ромська жінка може працювати і отримувати кошти. І я дуже щаслива від того, що нам вдалося показати людям інші можливості і що є зовсім інше життя», — поділилась Зола Кондур.
В час війни, на жаль, кожна успішна історія межує з болем і втратами. Голова ГО «Жінки в медіа» Ліза Кузьменко нагадала про те, що росія вбила журналістку Вікторію Рощину, яку незаконно утримувала в полоні. Саме в день презентації стало відомо, що тіло повернули в Україну. Його умисно утримували довгий час, щоб неможливо було визначити причину смерті. Однак все ж на тілі виявили сліди катувань.
У пам’ять про Вікторію та всіх загиблих під час війни присутні вшанували хвилиною мовчання.
В такі моменти поруч із сумом і відчуттям втрати з’являється і відчуття гордості, адже жінки — це ті, хто підтримує одна одну, хто після втрат не зупиняється, а робить ще більше: за себе і за ту, що вже не зможе долучитися.
Керівниця департаменту з питань розмаїття, інклюзії та рівних можливостей «Суспільного» Анастасія Гудима наголосила, що нам залишається жити і підтримувати одна одну.
«Ми не вибираємо час, в якому живемо, і на превеликий жаль, живемо в час тривоги і втрат. Нехай жінки і чоловіки знають, що ми можемо і маємо підтримувати один одного, одна одну, тому що ця підтримка дуже необхідна в цей непростий час», — підсумувала Анастасія Гудима.
Переглянути фільм можна на YouTube-каналі Суспільного мовлення.
Підготувала: Олена Кущенко, журналістка “Жінки в медіа”
Цей матеріал є частиною медіапросвітницького проєкту «Будь її голосом», що реалізується громадською організацією «Жінки в медіа» у співпраці з АТ «НСТУ» за експертної підтримки Українського Жіночого Фонду (УЖФ). Відповідальність за зміст інформації несе громадська організація «Жінки в медіа». Інформація, що представлена у фільмі, не завжди відображає погляди УЖФ.
