22 січня 2024 року виповнюється 100 років із дня народження Божени Коваленко (справжнє прізвище – Радзієвська), яка здобула визнання як письменниця, літературознавиця, журналістка, критикиня, педагогиня та громадська діячка в Австралії.
Цей день внесений до списку пам’ятних дат, які відзначаються на державному рівні у 2024 році, відповідно до постанови Верховної Ради України «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2024–2025 роках». В українському сегменті Інтернету, на жаль, існує обмежена кількість інформації про життя Божени Коваленко, відомої також як Олена Рябченко – її літературний псевдонім.
«Жінки в медіа» вирішили звернутися до української діаспори в Мельбурні, де й досі зберігають пам’ять про діяльність письменниці.
«Вона була моєю вчителькою, потім ми разом працювали в українській суботній школі, в Союзі Українок і в Українській Громаді. Пані Божена навчала нас любити Україну, цінувати її культуру, пишатися, що ми українці. І на кожному кроці, при кожній можливості, давала нам приклад, як обстоювати нашу Батьківщину. Дуже любила і поважала Лесю Українку і не раз казала, що маємо бути такі ж сильні, незламні, маємо працювати для добра України й гордо йти вперед», – згадує Орися Стефин.
Україна
Божена Радзієвська народилася 22 січня 1924 року у Києві, у сім’ї службовця Полікарпа Григоровича Радзієвського та гувернантки Елени Микитівни Бородавко. Пращури по батьківській лінії походять з козаків села Чорногородка на Київщині, по материнській лінії далеким пращуром був гетьман реєстрового козацтва Яцик Бородавка.
Разом із сім’ю вони проживали у Києві, спочатку на вулиці Жилянській, потім на Саксаганського. Божена вчилась у чотирьох різних школах, оскільки батько наполягав на україномовній освіті, а школи масово ставали російськими.
Закінчивши середню освіту, вона провчилася лише рік на фізико-математичному факультеті Київського університету. Початок Другої світової війни призвів до зупинки навчальних закладів.
У 1942 році, переглядаючи фільм “Перша любов” в кінотеатрі на Саксаганського, Божена познайомилася з Олександром Коваленком, студентом Київського ветеринарного інституту.
В 1943 році пара вирішила переїхати з Києва на Волинь, у містечко Олика, місце народження чоловіка. «Тяжко було розлучатися з батьками і рідними, залишати рідне місто, та здавалося що це лише на короткий час, поки кінчиться війна, і ми повернемося до Києва», – написала Божена Коваленко в своїй книзі споминів «На межі двох світів».
Однак тривало лишатися в Олиці ставало небезпечно. Німецькі війська посилили репресії проти місцевого населення, скасували українську поліцію, замінивши її власною, яка грабувала українські села.
Зрештою Божена Коваленко та її чоловік приєдналися до підпілля Української Повстанської Армії (УПА). У підпіллі, вона використовувала псевдоніми “Марина” та пізніше – “Чайка”. «Український червоний хрест постачав одягом, бандажами і ліками наших вояків. Ми днями й часом ночами різали бандажі, пакували наплечники й дівчата, законспіровано, в лахмітті старих бабусь несли їх до певного призначеного місця», – згадує вона у споминах.
Час еміграції: Німеччина – Австралія
У 1944 році лінія фронту швидко просувалася на захід, російська армія окупувала Київ, пошта не працювала, і сім’я Коваленків не мала жодних новин щодо долі своїх рідних. Чоловік повернувся з підпілля, хворий на запалення нирок, тоді як Божена Коваленко чекала на народження дитини. Зустрівшись із невизначеністю майбутнього в розгорнутій воєнній ситуації, вони прийняли рішення залишити Україну, як це робили ті, хто не бажав залишатися під окупацією російської комуністичної влади.
У 1945 році сім’я емігрувала в місто Ерлянген у Баварії, Німеччина. Це був табір для біженців, який ліквідували наприкінці 40-х років. Почалася нова хвиля масової еміграції, цього разу до Америки, Канади та Австралії. Сім’я Коваленків обрала Австралію. «Нас приваблювала екзотична Австралія, ще можливо й тому, що вона була далеко від червоної Росії, яка відмежувалася від зовнішнього світу «залізною заслоною», щоб поневолені народи в СССР не мали контактів з вільним демократичним світом, щоби у країнах Заходу не знали правди про чорні діла Сталіна, і вірили брехливій совєтській пропаганді», – пише Божена Коваленко в книзі «На межі двох світів».
В Австралії Божена Коваленко працювала кухаркою спочатку в місцевій лікарні містечка Рашфорд, потім в місті Пакенгайм, що біля Мельборну. «Наші невеликі заощадження дозволи нам стати власниками посілості. Купили ми нашу першу хатину в Пакегамі на Джон стріт від голяндців, що привезли її з Голандії і спорудили на гектарі землі. Придбали необхідні меблі та навчились доїти корову», – згадує Божена Коваленко.
Звістка про прибуття нової родини швидко облетіло Пакенгам. До Коваленків почали приходити сусіди із солодощами для дітей, родина натомість готувала українські страви й молочні вироби, які австралійці ніколи не куштували.
«Як уміли, розповідали їм про життя народів в російській імперії, про Україну й український народ й змагання за свою незалежність, за право жити вільно на своїй власній землі. Перед українською політичною еміграцією стояло велике завдання: донести до відома австралійського уряду та населення правдиву історію України, понад трьохсотлітнє злочинне поневолення українського народу, грабування і нищення його культури, церкви, винищення насильним голодомором понад семи мільйонів населення царською, а пізніше червоною комуністичною Росією»,- напише письменниця у 2011 році.
Перебуваючи в еміграції в Австралії, Божена Коваленко успішно завершила річний курс англійської мови та журналістики в Мельбурнському центрі дорослої освіти. Також вона працювала в “Рідній школі ім. Лесі Українки”, де викладала мову, літературу і географію. Божена стала членкою Асоціації журналісток при Світовій Федерації Українських Жіночих Організацій (СФУЖО).
У 1973 році вона прийняла посаду голови відділу Союзу Українок Австралії у Мельбурні. Починаючи з 1974 року, Божена виконувала обов’язки секретарки Української Центральної Шкільної Ради Австралії, а від 1986 року приєдналася до управління Союзу Українських Організацій в Австралії. Також вона була членкинею редакційної колегії “Інформаційно-методичного листка”.
Божена Коваленко була співзасновницею українських радіопередач і секретаркою першого українського Радіокомітету в Мельборні в період з 1975 по 1978 роки. Її репортаж “Візу одержано” отримав першу нагороду на літературному конкурсі СФУЖО в Америці.
Божена Коваленко також виявилася талановитою літераторкою, пишучи вірші та оповідання. Вона випустила власну збірку обраних поезій під назвою “Гомін Дніпра” у 1983 році. Її твори були опубліковані в Україні, зокрема в журналі “Київ” (1991), у збірці “Рідні голоси з далекого континенту” та в журналі “Веселка” (1994). Божена була членкинею об’єднання українських письменників “Слово” та літературно-мистецького клубу ім. Василя Симоненка.
Енциклопедичний Довідник “Українці Австралії” зазначає, що Божена Коваленко була знавчинею писанкарського мистецтва й традиційної української вишивки, виставляла свої праці на різноманітних виставках і фестивалях. Крім того, понад 20 музичних композицій до її віршів написали композитори в Австралії, Україні й Ізраїлі.
«Я вдячна долі, що мала можливість служити своїй Батьківщині й народу, співпрацюючи з відданими українській справі справжніми патріотами, які беззастережно віддали свій час і кошти в організацію громадського життя української спільноти та поширення знань про Україну серед чужого оточення», – напише вона наприкінці своєї книги споминів.
Померла Божена Коваленко 6 лютого 2016 року у віці 92 років у Мельбурні.
