“Жінки в медіа” розпочинають серію інтерв’ю з українськими воєнкорками. Перша героїня — воєнна репортерка, співзасновниця онлайн-видання “Кордон.Медіа” з Сумщини Альона Яцина. Вона розповідає про те, чому події в її регіоні, попри постійні обстріли, недостатньо висвітлюються журналістами, розмірковує про свої соціальні ролі та згадує, чи доводилося стикатися з гендерними упередженнями під час роботи.
Вибір без вибору, свої ролі та журналістика війни
Журналістка, воєнкорка Альона Яцина до початку повномасштабної війни займалася журналістськими розслідуваннями. Згодом працювала в Сумській облдержадміністрації, яка після вторгнення стала ОВА. Про той етап, коли стала висвітлювати війну, говорить так — це був вибір без вибору:
“Насправді, зараз перед українками відкритий весь світ. Вся моя сім’я, тобто жіноча її частина, розкидана по світу внаслідок війни. Я — мама двох дітей, і зараз вони живуть в Польщі. Я не знаю, чому лишилася тут — не можу пояснити це якось логічно. Я намагалася виїжджати — до родичів, до мами, їжджу до дітей в Польщу. Але сиджу там кілька днів, а потім мені все одно треба додому”ʼ.
На питання про те, чи складно поєднувати материнство та професію з підвищеними ризиками для життя та здоров’я, Альона Яцина відповідає: разом з батьком її дітей вони несуть однакову відповідальність за них — 50/50. І наголошує, що материнство — лише одна з її ролей, й відмовлятися від інших на його користь вона не готова.
“Я народила своїх дітей, я їх люблю і віддаю їм усе, що можу, як мама. Але це не стирає мене як особистість. Я хочу жити своє життя: у мене є хобі, різні вподобання, друзі, робота. І своїм дітям я теж це показую: я їх народила, щоб вони жили своє життя — в любові, максимально щасливі, самореалізовані. Не можу сказати, що це простий вибір, але я пообіцяла собі вибирати себе”, – пояснює Альона Яцина.
Протягом першого року роботи в адміністрації вона виконувала обов’язки пресофіцерки Сумської ОВА. Зокрема працювала з іноземними та місцевими журналістами, які приїздили на Сумщину: “Я і до того її добре знала, а зараз взагалі в кожному селі кожну собаку знаю. Прикордоння стало мені дуже рідним. Розуміла, що нікому вона [Сумщина] не треба в плані медіависвітлення. А я не могла її покинути”.
Згодом разом з трьома колегами вона заснувала “Кордон.Медіа”, яке повністю сфокусоване на житті Сумщини як прикордонного регіону. На сайті публікуються локальні новини, розслідування, репортажі та спецпроєкти. Практично усе стосується війни та її прямих наслідків. Співрозмовниця переконана: зараз в Україні неможливо робити журналістику, яка не стосувалася б війни. У якій сфері не працювали б журналісти, чи-то економіка, чи культура, лайфстайл або фінанси, все одно доведеться працювати з війною.
“Насправді особисто я рідко споживаю контент такого плану, який роблю сама. Я, мабуть, забагато цього бачу в житті, й тому не хочу цього бачити ще додатково на екрані. Але робити щось лайтове, відірване від війни, від реальності я не можу — фізично не можу цього робити, – ділиться думками Альона Яцина. – Якщо приходиш в журналістику зараз, будучи студентом, або переходячи з іншої професії, треба розуміти: ти обираєш журналістику війни на все життя. З нашим поколінням і ще з наступним, як мінімум — війна з нами на все життя”.
“Ми ризикуємо втратити нас як сферу”
Робота журналіста на війні пов’язана з величезними ризиками для життя і здоров’я. Нерідко наслідки ці можуть мати довготривалу перспективу: вони не відчуваються відразу, але це не означає, що їх не існує.
Альона Яцина згадує, як одного разу під час роботи на бойових позиціях вони з колегами потрапили під хімічну атаку росіян та надихалися газом. Жодна з доступних медичних страховок не покриває такі випадки, навіть страховка для воєнкорів на час робочих виїздів.
“Я за місяць відновила свої бронхи і дихальні шляхи, які були попечені, але виявилося, що це має супер пролонговані результати. Є вплив на моє здоров’я через зміну у формулі крові. Зараз я на довготривалому лікуванні, мінімум на два роки. І жодна зі страховок мені цього не покриє. Це впливає на всі сфери організму і, звичайно, на все моє життя”, – говорить про свій досвід Альона Яцина.
“Бомбою уповільненої дії” вона називає також і психологічні аспекти: постійні стреси зачіпають всі функції організму, і потім аналізи показують це як збої в тій чи іншій системі. Тому надважливим є регулярне медичне обстеження — профілактичні огляди. Проте дуже часто медійники нехтують цим і не доходять до лікаря через брак часу:
“Війна у нас щодня, і ти постійно відкладаєш, думаєш: так, зроблю. Або записуєшся до лікарів на сьогоднішній ранок, а вночі прилітає мільярд шахедів, і ти їдеш на роботу, збивається графік, і вже десятий раз переносиш цього лікаря. А потім взагалі думаєш: а, якось іншим разом”.
Цього року Альона Яцина стала однією з учасниць програми “Дбаємо про своє здоров’я” від “Жінки в медіа”, в рамках якої отримала кошти на профілактичні огляди та медичну перевірку організму. Наявність чіткого дедлайну в тому, коли потрібно відзвітувати про витрачені кошти, підкреслює журналістка, стала для неї плюсом — відкладати більше не вдавалося. Так в рамках програми медійниця встигла не лише обстежитися, а і зробити операцію.
“Лікарі кажуть, що я побачила проблему вчасно. Якби затягнула на кілька місяців, вони б не гарантували мені тієї картини, яка є зараз”, – зазначає Альона Яцина.
Турбота про ментальне здоров’я працівників і працівниць — один із основних принципів роботи “Кордон.Медіа”. Редакція намагається по-максимуму оплачувати не лише психологів, а і ретрити, командні або персональні виїзди. Співрозмовниця додає: хотілося би, щоб іноземні донори розуміли всю важливість таких витрат, а редакції медіа закладали частину своєї уваги та фінансів на аспекти, пов’язані зі здоров’ям своїх колег:
“У нас не те, щоб криза кадрів, у нас п****ц повний — я не можу підібрати інших слів, бо оце воно. Ми ризикуємо втратити залишки тих, кого ще не втратили: багато хто вже вигоріли, багато хто рухається “на таблетках”. Чимало людей говорять, що як тільки війна закінчиться, вони це все покинуть — просто зараз не можуть, бо це ж як армія. Виснаження — супермаксимальні. І якщо ми зараз всі разом — донори, редакції, громадські організації, які опікуються медіа — не будемо бити в набат і зважати на цей аспект, то ризикуємо втратити нас як сферу”, – зазначає Альона Яцина.
Чому події на Сумщині залишаються на задньому плані
За час, поки триває повномасштабна війна, російська армія регулярно атакує Сумську область ракетами, КАБами, шахедами та далекобійною артилерією. Проте і масштаби цих обстрілів, і їхні наслідки для місцевого населення та інфраструктури висвітлюються у медіа недостатньо — особливо у порівнянні з Донеччиною, Луганщиною та південними регіонами країни. Одна з причин, чому так відбувається, це закритість місцевої влади, говорить Альона Яцина:
“За два з половиною роки взагалі не напрацьований алгоритм висвітлення подій. Зараз Сумську ОВА очолює військовий пенсіонер 1958 року народження. [Володимир Артюх], який отримав звання генерала від міністра оборони часів Януковича — Павла Лебедєва, пішов на пенсію у 2012 році. І його ставлення до інформування таке, що ніхто нічого не має знати. І немає жодних якихось регламентів, прописаних законодавчо, які б змусили його як представника ОВА, загалом ОВА, або владу на місцях якось висвітлювати те, що відбувається, надавати офіційні коментарі, дані та зведення”.
Натомість інформація, яку надає ОВА зараз, не містить повних даних про реальні наслідки російських атак, адже, на думку представників місцевої влади, “якщо росіяни знатимуть, то битимуть ще більше”.
“Це — неправда. Сумщина має 563 км спільного кордону з Росією. На дуже велику глибину залітають російські спостережні безпілотники. Вони бачать, що у нас відбувається і куди вони б’ють, фактично, в прямому ефірі. І ми все це бачимо в російських телеграм-каналах через 15 хв після ураження будь-якого удару. Приховування інформації офіційними органами є прямим шкідництвом загалом з усім, що відбувається”, – додає Альона Яцина.
Саме тому велика відповідальність у тому, що стосується поширення інформації про події в Сумській області, лягає і на місцеві медіа. Так, до прикладу, “Кордон.Медіа” взяли у штат комунікаційницю, обов’язки якої — дистрибуція матеріалів, які виготовляють журналісти видання. Адже максимальний розголос — це важливо.
“Ви маєте бути вдома, готувати вечерю”
З Альоною Яциною говоримо також про те, чи часто журналісткам її видання доводиться стикатися з негативними коментарями, хейтом та критикою на свою адресу. Про себе співрозмовниця каже так: коли бачить щось не конструктивне, як-от особисті образи, то найчастіше відразу блокує таких користувачів. Усіх коментарів до своїх матеріалів зазвичай не читає.
Журналістка розповідає про випадки, які траплялися з її колежанками. Наприклад, співзасновниця та головна редакторка “Кордон.Медіа” Олеся Боровик стала фігуранткою розшуку російської ФСБ через свої репортажі з Суджі, що на Курщині. А Олеся Прокопенко, яка обіймає посаду воєнкорки та сммниці в редакції й також безпосередньо виїжджає працювати зі знімальною групою в бойових умовах, стикнулася з хвилею хейту через свою зовнішність.
“Від природи вона має досить пухлі губи, але якось ще вирішила їх трохи “підкачати”. 80% коментарів під відео, які вона випускала, стосувалися її губ. Люди в коментарях уже навіть розділилися на два табори: хтось казав, що яка вам різниця, які губи, взагалі вони красиві, а хтось продовжував хейтити її за це. Врешті через півроку вона зробила косметичну процедуру зі зменшення губ — це такий наслідок булінгу в мережі”, – згадує Альона Яцина.
З гендерними упередженнями доводиться стикатися і безпосередньо під час роботи в полі. Наприклад, доводиться чути фрази на зразок: “Ви — дівчата. Нащо ви сюди їдете, сидіть вдома”. При тому, що серед воєнкорів у “Кордон.Медіа” переважно саме жінки.
“Тривалий час служба зв’язків Цивільно-військового співробітництва в Сумах мала дуже жахливого очільника. Казав: “Ви ж дівчата, маєте вже вечерю готувати чоловікам вдома, а не їхати знімати наслідки [обстрілів]”. І реально не пускав, – ділиться Альона Яцина. – Ми на нього навіть заяву в поліцію писали, але це не скасовувало такого ставлення. Згодом ми поговорили з командиром, і його прибрали з відділу комунікації з журналістами”.
Разом з тим, воєнкорка зазначає, що досвід співпраці з військовими показує і велику кількість зворотних прикладів — таких, де під час роботи на бойових позиціях немає жодних знижок на те, що вони — дівчата. Проте навпаки є повага, розуміння, співпраця і побратимство. Може відчуватися турбота і захист, проте прямо про це не кажуть.
У “Кордон.Медіа” практично немає чоловіків, зокрема й через мобілізацію. А ті, що залишилися, мають бронь від центральних телеканалів, з якими співпрацює редакція, та займаються фізично важкою роботою. Альона Яцина пояснює: є задачі, найчастіше пов’язані з фізичним навантаженням, які краще виконують саме чоловіки. Це не означає, що жінка з цим не впорається, проте якщо є вибір, краще попросити допомогу чоловіка. Приклад, який вона наводить — ладнання автівки та заміна колеса, що працівниці редакції також вміють робити і самостійно.
Після закінчення війни Альона Яцина хоче найпершим чином відновити гендерний баланс у редакції — за її спостереженнями, його порушення, яке існує сьогодні, негативно впливає на психоемоційний стан співробітників і співробітниць загалом.
Цей матеріал став можливим завдяки New Democracy Fund (NDF) та International Media Support (IMS) в рамках проєкту «Руйнуємо бар’єри разом: об’єднуючи громадські організації, медіа та державні органи для досягнення гендерної рівності в медійному просторі України», що реалізується ГО «Жінки в медіа». Будь-які висловлені тут погляди належать авторам і не обов’язково відображають погляди NDF або IMS.
