Як виглядає відповідальність під час війни? Як змінюється розуміння влади? Чи зникають стереотипи про жінок? Про це говорили під час дискусії в книгарні “Сенс” 2 березня. Подія “Хто насправді ухвалює рішення під час війни” була організована “Громадським радіо” спільно з ГО “Жінки в медіа”. Цей захід став публічним продовженням запису двох сезонів подкасту “1325”, який вийшов завдяки підтримці Українського Жіночого Фонду.
Ведучі, співавторки подкасту Ліза Кузьменко та Анастасія Багаліка запрошували на інтерв’ю жінок з різних сфер, аби обговорити про що ж насправді йдеться у резолюції Ради Безпеки ООН 1325 “Жінки, мир, безпека”, як вона імплементується в Україні, та що входить до Національного плану дій з виконання резолюції.
З першого погляду, коли чуєш слова “резолюція”, “національний план дій” може здатися, що це про складні речі. Але насправді — це про наше щоденне життя. Про це говорила директорка зі стратегічного розвитку Українського Жіночого Фонду Наталія Карбовська. Вона розповіла історію про те, як під час аудиту безпеки в одній з громад дізналася про таку історію: мешканки села добиралися на роботу до обласного центру електричкою. Потяг ставав в громаді на технічну зупинку. Там не було ні вокзалу, ані перону. Щоб зайти і вийти з електрички, жінки використовували перевернуте відро.
«Жінки заходять по цьому відру в поїзд зранку і так само ввечері по відру спускаються. І вони думають, що це нормально. Вони ніколи не думали, що це неправильно. І от для мене порядок денний — це про небезпеки, які ми не бачимо. Ми думаємо, що це — норма, а насправді – це не норма. Коли ми будемо усвідомлювати ці проблеми, то зможемо їх вирішувати або самі, або адвокувати, щоб їх могли вирішити люди, від яких це залежить», — говорить Карбовська.
«Мрію про те, що в нас буде плеяда молодих генералок»
В умовах повномасштабної війни на першому місці стоїть безпека. Жінки беруть до рук зброю, очолюють підрозділи, приймають рішення. Але так було не завжди. Радниця з гендерних питань Генерального штабу Збройних Сил України Оксана Григор’єва відмітила, що на початку повномасштабного вторгнення жінок в офіцерському складі було 4%, а тепер — 21%. Жінки, які прийшли в армію в 2014 році вже мають високі ранги на службі. Серед них є капітанки, майорки, полковниці. Однак і надалі працювати є над чим.
«Мрію про те, що в нас буде плеяда молодих генералок», – сказала Оксана Григор’єва.
Керівниця Шульгинської сільської військової адміністрації Луганської області Наталія Петренко говорила про те, наскільки багато невизначеності для тих, хто виїхав з окупації, залишивши свої будинки, звичний спосіб життя. Вони прийняли рішення показати всьому світу, що вони дійсно українки, які підтримують свою країну, своїх людей і не мають права здаватися.
«Ну не можу я бути слабкою», – каже Наталія.
«Така молода жінка, а розслідуєте воєнні злочини?»
Історії про зміни і виклики стають видимими завдяки журналістській роботі. Тут є свої виклики. Медіасфера стає все більш жіночою. Про це свідчать дані дослідження “Гендерний профіль українських медіа”. Але чим вища посада, тим менше там жінок. Є приклади успішних редакцій, де рішення приймають жінки. Як от “Громадське радіо”, де головною редакторкою є Вікторія Єрмолаєва, а виконавчою директоркою – Руслана Брянська. Або “Kyiv Independent”, де головною редакторкою є Ольга Руденко, а виконавчою директоркою — Дарина Шевченко. Відділ розслідувань воєнних злочинів очолює Євгенія Моторевська. Саме вона на заході говорила про те, що скільки б зусиль не докладали жінки, скільки б рішень не приймали, у суспільстві все ще є стереотипи. Це стосується не тільки України, а й інших країн світу. Євгенія пригадує випадки, коли на міжнародних подіях високопосадовці дивувалися: «Ви така молода жінка, а розслідуєте воєнні злочини?»
«Для мене важливо, що ми щоденною роботою доводимо, що ми не якісь тендітні створіння. Що українська жінка — це не просто краса, як нам нав’язували багато років, а та, що може приймати рішення, розслідувати воєнні злочини, захищати Україну, бути долученою до виробництва зброї», — зазначила Євгенія.
Поряд з цим журналістки і редакторки щоденно приймають рішення про побутові речі, тримають в голові списки продуктів і неоплачених рахунків. Вони мають подбати про добробут залежних від них людей: будь-то діти, чи батьки старшого віку.
«Коли день народження доньчиної подружки збігається із заходом на “Громадському радіо”, я ловлю себе думці, що маю обирати: я сьогодні хороша мама, чи хороша головна редакторка. Це щоденний вибір», — каже головна редакторка “Громадського радіо” Вікторія Єрмолаєва.
У багатьох жінок рідні на фронті і не можуть фізично бути присутніми і розділяти навантаження. Журналістка та співведуча подкасту “1325”, дружина військовослужбовця і мама чотирьох дітей Анастасія Багаліка каже, що не вважає, що робить щось екстраординарне.
«Я просто беру і роблю, тому що мені треба. Якщо є можливість делегувати, я делегую, якщо нема, то придумаю чудеса еквілібристики, як поїхати з дитиною на захід, чи десь її залишити. Коли я була молодою мамою і молодою журналісткою, то чула багато хейту. Було багато занижених очікувань від того, на що я здатна. За ці 15 років риторика трохи змінилася. Жінок, які менеджерять паралельно дітей і кар’єру, визнають, як таких, що вміють грати в якісний операційний та тайм-менеджмент», — каже Анастасія.
Голова ГО “Жінки в медіа” Ліза Кузьменко, підсумовуючи, говорила, що скільки б не робили жінки, на яких посадах не перебували їм все ще важко присвоювати досягнення, їм все ще притаманний “синдром самозванки”. Це наслідок виховання, навчання в школах, університетах, де часто казали, що “хвастатись не гарно”, чи “не висовуйся” чи іншими варіаціями з подібним змістом.
«Жінки-журналістки виконують важливу місію. Вони фіксують, документують те, що відбувається, розслідують воєнні злочини. І це надзвичайно важливо. Це варто визнавати», — наголосила Ліза.
Вона вкотре відмітила, що зміни в суспільстві відбуваються завдяки спільним зусиллям: об’єднанню державної влади, громадських організацій та міжнародних партнерів.
Авторка: Олена Кущенко, журналістка “Жінки в медіа”