У час, коли українська журналістика працює під тиском війни, дезінформації та зростаючих безпекових загроз, саме жінки дедалі частіше опиняються на передовій професії — і водночас серед головних мішеней атак. Саме про їхню роль, виклики та внесок у стійкість українських медіа говорили під час заходу «Жінки, які творять журналістику в Україні» / Women Shaping Journalism in Ukraine, що відбувся 30 квітня 2026 року в Києві з нагоди Всесвітнього дня свободи преси.
Подію організували UNESCO Ukraine у партнерстві з ГО «Жінки в медіа» та за підтримки Посольства Японії в України, а також за участі Громадського радіо.
Сучасні ризики та виклики війни
Всесвітній день свободи преси (World Press Freedom Day) був започаткований рішенням Генеральної Асамблеї ООН у 1993 році як нагадування про фундаментальне значення свободи слова, незалежності медіа та безпеки журналістів у всьому світі.
Подія «Жінки, які творять журналістику в Україні», що складалася з двох панельних дискусій, була присвячена ролі жінок в українській журналістиці та викликам, з якими вони стикаються в умовах війни.
Захід розпочався з хвилини мовчання у пам’ять про загиблих журналістів та журналісток. Як зазначила у вступному слові заступниця Міністерки культури з питань європейської інтеграції Наталія Мовшович, від початку повномасштабного вторгнення в Україні загинули понад 120 журналістів.
«Журналістика в Україні сьогодні переживає складний період. Це не просто професія, вона відіграє критично важливу роль у захисті демократичних цінностей та свободи слова. Робота, яку виконують ЗМІ, є частиною української стійкості. І це важливо не лише для України. Саме медіа формують те, як ми бачимо реальність, як передаємо історії, які також впливають на бачення України світом. Під час війни, це дуже важливо», – зазначила Наталія Мовшович.
Вона додала, що журналістки попри усі наявні ризики — від онлайн атак, зокрема з використанням технологій ШІ, до офлайн загроз — продовжують виконувати свої професійні обов’язки, часто у дуже ризикованих обставинах. Саме тому, на думку заступниці міністерки культури, зараз важливо фокусуватися не лише безпосередньо на самій роботі жінок-журналісток, а і на умовах, у яких вони цю роботу виконують.
Той факт, що під час повномасштабної війни та всіх труднощів, які вона спричиняє, Всесвітній день свободи преси відзначається в Україні з такою увагою, свідчить, що свобода слова зараз є надзвичайно важливою темою, підкреслила, у свою чергу, голова Представництва ЮНЕСКО в Україні К’яра Децці Бардескі.
У своєму виступі вона зацитувала дослідження World Trends in Freedom of Expression and Media Development, проведене ЮНЕСКО у 2025 році. Воно демонструє, що показник свободи преси у світі з 2012 року знизився приблизно на 10%. Що ж стосується самоцензури, то 63% та 72% населення світу живуть в умовах обмеженого або відсутнього демократичного простору.
Українські ж дослідження, зокрема проведені ГО «Жінки в медіа»,свідчать, що саме жінки становлять більшість працівників українських медіа та представлені на різних позиціях й у різних ролях. Загрози, з якими стикаються медійниці у своїй роботі, мають також і гендернозабарвлений характер — як онлайн, так і офлайн атаки. Це, у свою чергу може спричиняти так званий chilling effect — «охолоджувальний ефект»: самоцензурування, відмова від роботи над складними темами, від публічних проявів абощо.
«У журналістиці цей ефект часто пов’язаний зі зростаючим страхом стати мішенню переслідування або скоординованого онлайн-насильства. Цей страх не є абстрактним. Він призводить до дуже реальних наслідків, — наголосила К’яра Децці Бардескі, – потрібно визнати, що онлайн-насильство реальне. Те, що щось було сказано у віртуальній реальності, означає, що це щось також може мати наслідки для людини і у площині реальній».
В Україні лінія фронту пролягає не лише на карті. Вона — будь-де, де знаходиться журналіст з камерою або ноутбуком, зазначила у своєму виступі Наталка Цмоць, посолка Канади в Україні. Вона відзначила роботу Глобального фонду захисту медіа (Global Media Defence Fund – GMDF), який адмініструється ЮНЕСКО. Канада, як підкреслила Наталка Цмоць, активно працює у цьому напрямку з моменту створення фонду в 2019 році.
Жінки зараз становлять майже 80% медійної сфери та обіймають понад половину всіх керівних посад у медіа, що вражає, додала пані посол. Журналістки часто стикаються також із загрозами у цифровому вимірі, як-от поширення дифамації, та попри це продовжують працювати, і це — вражає.
«Захищаючи журналістів, ми захищаємо також і демократію», – резюмувала Наталка Цмоць.
Як нова реальність формує нові потреби у захисті
Панельна дискусія «Захист жінок-журналісток: безпекові виклики та шляхи їх подолання» стала другою частиною Всесвітнього дня свободи преси 2026 у Києві. Під час цієї панелі учасники та учасниці обговорили актуальні виклики, з якими стикаються українські медійниці сьогодні, а також шляхи протидії та реагування на них у різних площинах.
На важливості такого різнобічного захисту наголосила голова ГО «Жінки в медіа» Ліза Кузьменко. Вона згадала, що організація зі свого боку впроваджує різноманітні програми допомоги і підтримки для медійниць, як-от фіксація випадків технологічно зумовленого гендерного насильства (TFGBV) на карті онлайн-атак, компенсація витрат на профілактичні огляди «Дбаємо про своє здоров’я», програма підтримки медійниць, які здійснюють доглядову працю — «Ми дбаємо про тебе, поки ти дбаєш про інших».
Ті 80% жінок, які формують український сектор сьогодні, це, переважно, польові посади, як-от журналістки, репортерки, воєнкорки, пояснила Ліза Кузьменко. Це жінки, які працюють щоденно та підпадають під різні ризики. Та коли йдеться про керівний рівень — такий, де приймаються рішення, співвідношення там становить уже 50/50.
Ще одне важливе спостереження стосується невеликих редакцій, де один колектив може складатися з двох-трьох жінок, де одна жінка виконує відразу кілька ролей, від водійки до головної редакторки. Саме тому сьогодні необхідно говорити про специфічні загрози, з якими стикаються журналістки: цифрові й фізичні загрози, подвійне навантаження, вигорання та інше. І вчасно реагувати на ці загрози.
«Насправді, мені би дуже хотілося, щоб коли трапляються критичні моменти, журналісти все ж зверталися не лише до “Жінки в медіа”, а були захищені на різних рівнях: починаючи від рівня держави до роботи поліції, на рівні своїх редакцій. Але, звичайно, велику роль у цьому відіграють громадські організації, в тому числі, “Жінки в медіа”, які власне для цього працюють», – зазначила Ліза Кузьменко.
Співзасновниця, виконавча директорка, воєнна кореспондентка «Кордон Медіа» з міста Суми Альона Яцина у своєму виступі сфокусувалася на фізичній безпеці журналістів і журналісток, які працюють безпосередньо на лінії зіткнення й у прифронтових населених пунктах. Суми розташовані за 19 км від лінії фронту, тож вся редакція, фактично, щодня працює безпосередньо у зоні бойових дій, зазначила Альона Яцина:
«19 км — це нічого. Це фактично killzone для дронів. Минулого місяця невеликі дрони у нас почали залітати прямо у вікна до людей. Спочатку це таргетувалося на військових, але вчора у Шостці дрон прилетів у квартиру очільника великого благодійного фонду — загинуло троє людей».
Воєнкорка також додала, що дані всієї редакції, як-от місця їхнього проживання та робочі локації, є відомими усім, що також становить додаткову небезпеку для їхньої роботи. Проте жодних рекомендацій щодо того, як захиститися від таких загроз, немає.
Альона Яцина також розповіла, що одним із актуальних запитів для її команди сьогодні є придбання броньованого авто. І цей запит — приклад того, як потреби журналістів змінюються відповідно до безпекових викликів сьогодення. Проте цей запит складно закрити через те, що такий автомобіль може вважатися товаром подвійного призначення.
«Якщо питання захисту, питання безпеки, питання життя журналістів можна вирішити грошима, це треба зробити, поки ще є кого рятувати.Мені би хотілося розказувати про свою редакцію, говорити про своїх журналістів, як про живих людей, а не вшановувати їх пам’ять, як би це не звучало зараз», – підкреслила Альона Яцина.
Онлайн-насильство: протидія і реагування
Під час панелі також заслухали відеозвернення від Євгенії Кравчук, народної депутатки України, заступниці голови комітету Верховної Ради з гуманітарної та інформаційної політики. Цього дня вона разом із колегами з Тимчасової слідчої комісії, яка розслідує злочини Росії проти медіа і журналістів, перебувала на виїзному засіданні у Дніпрі. Це перша Тимчасова слідча комісія, яка розслідує злочини, скоєні проти представників і представниць конкретної професії.
Народна депутатка згадала про різнобічні виклики для медійників і медійниць сьогодні, пов’язані зокрема безпосередньо із російською агресією. Та виокремила гендерно зумовлені атаки як окремий напрямок.
«Ми провели вже сім засідань ТСК і бачимо, що є також специфічні злочини і проти журналісток жінок, тобто є гендерно-розумовлене онлайн-насильство, є харасмент, і за тим стоять спецслужби Російської Федерації, які просто хочуть закрити рота журналісткам», – сказала Євгенія Кравчук.
Ще одна учасниця панелі, Оксана Максименюк, керівниця юридичного відділу Інституту розвитку регіональної преси, у своєму виступі сфокусувалася на юридичних, правових викликах у роботі з атаками на журналістів і журналісток, зокрема у тому, що стосується атак, здійснених у онлайні. Такі атаки, за спостереженнями Оксани Максименюк, можуть стосуватися абсолютно різних журналісток — як воєнкорок, так і тих, хто працює у «глибокому тилу». Як приклад вона навела історію журналістки-розслідувачки з Ужгорода Олени Мудрої: проти журналістки було зафіксовано дискредитаційну кампанію з використанням технологій штучного інтелекту через її активну публічну позицію та матеріали, спрямовані проти забудови Карпат вітряками.
«Як вона припускає, організатором таких нападів є компанія, яка займається вирубкою лісу на Закарпатті. І ця компанія подала за останніх півтора роки до Олени Мудрої вже три позови. Кожен з цих позовів є необґрунтований, – розповіла Оксана Максименюк. – Що важливо, додатково, крім того, що журналістці потрібна юридична підтримка, самі позовні вимоги містять необхідність і вимоги про сплату витрат на адвоката у кожній справі, це 50,000 грн. Моральна шкода — теж 50,000 грн. І, якщо ми порахуємо три позови, кожен із них без витрат на судовий збір складає 100,000».
Той аспект, що фінансові витрати тут намагаються покласти на саму журналістку, є одним із елементів цілеспрямованої атаки, додає юристка. Адже це також додатковий тиск.
Як класифікують атаки на журналісток, скоєні онлайн, у правоохоронних органах, під час панелі розповів Віктор Байов, керівник відділу з протидії протиправному контенту Департаменту кіберполіції Національної поліції України. У першу чергу він згадав про ст. 171 Кримінального кодексу України, яка встановлює відповідальність за перешкоджання законній професійній діяльності журналістів.
«Друга частина цієї статті прямо вказує на те, що вплив у будь-якій формі або переслідування журналістів карається законом. І цей вплив та переслідування можуть бути у різних формах. Звісно, зараз це 99% у онлайні. Це прямі атаки технічного характеру, такі як намагання зламати акаунт, відправити шкідливе програмне забезпечення, використати методи фішингу. Також є атаки на персональні дані. У мережі дуже багато баз, які зливають дані, й, відповідно, шахраї, особи, зацікавлені у певних кампаніях проти журналістів, журналісток, використовують це, купляючи такі дані», – зазначив Віктор Байов.
Серед інших видів атак він також згадав погрози, зокрема у коментарях, смс-повідомленнях, як-от погрози вбивством, фізичною розправою. Це може переходити у переслідування як в онлайні, так і офлайн — у реальному житті, коли потенційний правопорушник встановлює адресу помешкання, місця роботи. Серед гендерно зумовлених атак — сексизм, сексуалізовані погрози, створення і поширення фейків з використанням ШІ, репутаційні атаки та інше.
«Кожна ситуація вона індивідуальна і щоб її розібрати, треба комплексний використовувати комплексно слідчо-оперативний аналітичний підхід», – додав Віктор Байов.
Член Національної ради з питань телебачення і радіомовлення Максим Онопрієнко зі свого боку також розповів про механізми і можливості реагування на такі загрози на рівні державного регулятора. За його словами, ключове завдання медіарегулятора сьогодні — перевести атаки на журналістів з індивідуальної відповідальності чи зі сфери відповідальності редакції у чітку, зрозумілу державну політику або державну програму.
«Наше завдання як медіарегулятора бути платформою для діалогу між медіа, державою, громадянським суспільством, для того, щоб напрацювати рішення для тих проблем, про які ми сьогодні говоримо, і які, можливо, не до кінця мають правову оцінку. Та зробити їх більш видимими», – наголосив Максим Онопрієнко.
Разом з тим, Ліза Кузьменко під час панелі також згадала приклади успішного реагування правоохоронців на атаки проти журналісток. Зокрема про випадок, який стався з ведучою Громадського радіо Мар’яною Чорнієвич у травні 2025 року. Тоді під час прямого ефіру на її особисту пошту стали надходити погрози від невідомого відправника, електронна адреса якого була прикріплена до російського домена mail.ru. Після звернення до правоохоронців кіберполіції вдалося встановити, що особа, яка надсилала ці погрози, перебуває на окупованій території, а саме — у Криму.
Попри те, що його місцезнаходження унеможливлює подальші дії української поліції у фізичній площині, сам факт того, що правоохоронці оперативно реагують на подібні випадки, уже дає журналісткам відчуття підтримки, наголошують учасники і учасниці дискусії. А це саме те, що найбільш необхідно медійницям, які опиняються у подібних ситуаціях — відчуття захищеності і розуміння того, що вони — не одні.
Якщо ви — медійниця, яка зазнала онлайн-атаки та потребуєте підтримки, ГО «Жінки в медіа» готова надати безкоштовні консультації з кібербезпеки, психологічну підтримку, юридичний захист, адвокаційну підтримку або іншу допомогу за запитом. Для цього зв’яжіться з нами електронною поштою: ngo.womeninmedia@gmail.com
Більше фото STASKARTASHOV PHOTO
Спеціальне відео до WPFD-2026