Зверніть увагу: чутливий контент! У цьому кейсі, як і в багатьох зафіксованих нами прикладах, присутній чутливий контент: сексуалізовані образи та мова ворожнечі. Його публікація є необхідною для ілюстрації серйозності онлайн-насильства, з яким щоденно стикаються жінки в журналістиці.
Журналістка Hromadske Мар’яна П’єцух регулярно стикається з онлайн-атаками зі сторони користувачів YouTube. Найчастіше у коментарях, що містять ознаки сексизму, мови ворожнечі, мізогінії, гендерної дезінформації та дифамації, її критикують через зовнішність та звинувачують у “продажності” разом з виданням.
Вперше Мар’яна П’єцух помітила певні тенденції у коментарях після того, як напередодні повномасштабної війни, 8 лютого 2022 року вийшов її сюжет під назвою “В партизани піду — москаль в мене здохне!”. Чи надійний проукраїнський тил у Харкові?”.
Для цього репортажу журналісти Hromadske пройшлися “Маршем єдності” у Харкові, відвідали символічні для проукраїнських активістів місця боротьби у місті та розпитали людей, чи відчувають вони міцний проукраїнський тил. Під цим відео збереглося багато коментарів, де авторів сюжету називають “продажними”, “убогими”, “фейковими”, “кумедними чудиками”, “єбанутими журналістами” тощо.
Як розповіла Мар’яна П’єцух, після виходу цього репортажу окремий сюжет присвятив їй проросійський блогер Анатолій Шарій, що привабило увагу його прихильників до її особи.
“Шарій тоді мобілізував навколо мого репортажу своїх прихильників, і там неслося: корова, бомжара тощо. Тобто їх обурив месседж, що в матеріалі ми говоримо про українізацію Харкова, і Шарій закидав, що я взагалі зі Львова і тут комусь за Харків розказую неправду”, – згадує медійниця.
Користувачі приділили особливу увагу її зовнішньому вигляду, зокрема звернули увагу на шапку, в яку була одягнена Мар’яна П’єцух. Пізніше цю саму шапку критикуватимуть і під іншими репортажами журналістки.
“Загалом після повномасштабної війни хейт щодо зовнішності припинився — до цього це завжди було, писали, що страшна журналістка, алкоголічка тощо. На будь-яку тему — просто людям нудно. З найбільш смішного я пригадую коментар під репортажем про Горішні плавні від прихильниці назви Комсомольск, що я без поваги приїхала в таке славне місто, бо якось негарно одягнулася. Після повномасштабної це відновилося десь за рік, коли я почала брати в роботу теми УПЦ і декомунізації”, – підкреслює Мар’яна П’єцух.
Так, наприклад, велику кількість таких коментарів можна знайти під репортажем під назвою “Ви — служитель диявола”. Коли з Почаївської лаври виселять УПЦ МП” за 23 квітня 2023 року. Зокрема у коментарях пишуть таке:
- “Внутренне содержание ведущей соответствует её внешнему виду”
- “Журналистка страшна як “атомная война”, бабушки на ее фоне просто красавицы!… и умницы!”
- “Журналистка ни одной книги не прочитала, бешенный взгляд. Знания истории – ноль. Одно и тоже толдычит. Бабулички- исповедницы!”
Схожа історія і зі свіжим репортажем Мар’яни П’єцух “Із сокирами та гранатою. Як гуцули Буковини за церкву воюють”, який вийшов 16 червня 2025 року. В цьому сюжеті репортерка розповідає про протистояння між прихильниками УПЦ (МП) та ПЦУ в селі Усть-Путила Чернівецької області. Під час зйомок цього репортажу Мар’яну П’єцух вигнали з подвір’я церкви та сипали прокльонами на її адресу.
“Найчастіше звинувачують в тому, що я нібито провокаторша — це під кожним репортажем про УПЦ, і кару божу обіцяють. Наприклад, за репортаж з Закарпаття нас парафіянка обіцяла записати на спомин — тобто це туди, куди пишуть список мертвих на молитву, і після того “у нас будуть проблеми”, – додає репортерка.
В одному з коментарів також пропонують засудити Hromadske “за статтею 161 (як мінімум) — мається на увазі ст. 161 Кримінального кодексу України “Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками”, та “подарувати довічне”, звинувачуючи у “відпрацюванні” інтересів “злочинної влади”.
Ліза Кузьменко, голова ГО “Жінки в медіа” зазначає, що журналістка Мар’яна П’єцух вже кілька років є мішенню хвиль онлайн-атак, які мають ознаки гендерно зумовленого насильства. Її критикують не за суть матеріалів, а за зовнішність, емоційність, місце походження — усе те, що традиційно використовується для дискредитації жінок у публічному просторі.
“Ми бачимо, що ці напади посилюються щоразу, коли журналістка береться за чутливі або конфліктні теми — зокрема, УПЦ, декомунізацію, питання національної ідентичності. Онлайн-коментарі переростають у психологічне насильство, публічні прокльони, заклики до розправи, а іноді — у втручання в роботу журналістки під час зйомок. Ми вважаємо, що такі випадки не можна ігнорувати — вони мають бути чітко ідентифіковані як онлайн-насильство, а не як «хейтерство» чи «суб’єктивна критика»”, — підкреслює Ліза Кузьменко.
Нагадаємо, ГО «Жінки в медіа» підтримує журналісток, які зазнають онлайн-атак, і закликає редакції, колег та платформи не мовчати. Повага до гідності журналісток і безпечні умови для їхньої роботи — це питання не лише етики, а й захисту свободи слова в Україні.
У квітні 2025 року наша організація здійснила офіційний переклад українською мовою ключового міжнародного документа — «The Chilling: Рекомендації щодо заходів реагування на онлайн-насильство проти журналісток». Відтепер ці рекомендації доступні на сайті ЮНЕСКО нарівні з іншими мовними версіями — англійською, французькою, іспанською, арабською та китайською.
Документ містить конкретні поради для держав, цифрових платформ, редакцій та громадських організацій щодо протидії онлайн-насильству. Серед ключових принципів — визнання реальності онлайн-атак, недопущення перекладання відповідальності на постраждалих, урахування інтерсекційних загроз і необхідність впровадження системних змін.
Український переклад — це крок до посилення захисту жінок у медіа. І ми закликаємо всі зацікавлені сторони — від редакцій до державних інституцій — використовувати ці рекомендації у своїй щоденній роботі.
Цей випадок зафіксовано в рамках ініціативи “Зміцнення стійкості жінок-журналісток в Україні: протидія онлайн-насильству та гендерованій дезінформації”, яку реалізує ГО «Жінки в медіа» за підтримки Міністерства закордонних справ Нідерландів.