Розслідування може завершитися публікацією, але тиск на журналістку після цього нерідко лише починається. Погрози, сексуалізовані образи, атаки на близьких, судові позови й переслідування поза соцмережами — такою буває ціна професійної сміливості. Щоб відверто поговорити про цей досвід і разом шукати способи захисту, ГО «Жінки в медіа» та Європейський центр свободи преси та медіа (ECPMF) зібрали журналісток у колі довіри під час конференції журналістів-розслідувачів. Про загрози, їхні реальні наслідки та силу професійної солідарності — у матеріалі.
З 10 до 12 вересня у Києві проходила щорічна конференція журналістів-розслідувачів, яку організовує Інститут розвитку регіональної преси (ІРРП). Подія традиційно об’єднала медійників і медійниць із різних регіонів України та з-за кордону.
У перший день конференції ГО «Жінки в медіа» спільно з ECPMF провели дискусію, присвячену викликам, із якими стикаються журналістки-розслідувачки, зокрема онлайн-загрозам, гендерно зумовленим атакам і тиску, що супроводжує їхню професійну роботу.
Організаторки вирішили відійти від традиційного формату, у якому спікерки виступають зі сцени, а аудиторія залишається в ролі слухачів. В окремій залі стільці розставили колом, щоб усі присутні перебували на одному рівні, могли відкрито ділитися власним досвідом і повноцінно долучатися до розмови. Так виникло своєрідне коло довіри — простір для чесної розмови про загрози, страхи, солідарність і можливі рішення.
Модерували дискусію голова ГО «Жінки в медіа» Ліза Кузьменко та координаторка ECPMF Ольга Сиротюк.
Загрози
Розслідувальна журналістика часто пов’язана з ризиками та небезпекою. Однак, як зазначила Ліза Кузьменко, атаки на журналістів і журналісток нерідко відрізняються за своїм характером. Чоловіків найчастіше звинувачують в «ухиленні від мобілізації», тоді як напади на жінок здебільшого мають сексуалізований підтекст і супроводжуються гендерно зумовленими образами. Журналісток звинувачують у наданні ескортних послуг або називають проросійськими шпигунками та «журнашлюхами». Вони отримують сексуалізовані погрози, а нападники часто втягують у конфлікт їхніх дітей і батьків, щоб посилити тиск і змусити відмовитися від професійної роботи.
Про це свідчить і досвід самих медійниць. Зокрема, у випадку журналістки-розслідувачки, а нині головної редакторки «Суспільне Ужгород» Олени Мудрої, яка розслідувала забудову Карпат вітряками, зловмисники згенерували відео за участю її сина, а потім таргетували цей ролик на батька журналістки. У такий спосіб вони намагалися посилити тиск на Олену та зупинити її професійну діяльність.
Журналістка Bihus.Info Світлана Стеценко розповіла, що після розслідування, у якому йшлося про народного депутата Олексія Гончаренка, на роботу до її матері прийшла директорка одного із центрів, названих його іменем. Вона намагалася переконати матір вплинути на доньку, щоб та більше не проводила подібних розслідувань.
Наслідки
Онлайн-атаки на журналісток мають цілком реальні наслідки. Вони завдають моральних страждань, забирають багато часу, виснажують і можуть переходити з онлайн-простору в реальне життя.
Журналістка-розслідувачка Суспільного Катерина Саєнко зіткнулася із хвилею хейту після розслідування шахрайської схеми незаконного переправлення чоловіків за кордон. Особливо болісно сприймати такі напади з огляду на те, що Катерина сама служила у війську.
Світлана Стеценко розповіла, що через погрози змушена озиратися на вулиці, постійно залишатися зібраною і не дозволяти собі розслабитися. Готуючись до дискусії та перечитуючи коментарі з погрозами, вона раптом усвідомила, що її мозок намагався забути й витіснити ці неприємні спогади.
Любов Величко, яка займається розслідуваннями з 2014 року, зіткнулася з погрозами, спробою вербування, судовими процесами і навіть замахом на її життя. Вціліти їй вдалося лише дивом.
«Якщо журналістка виявляється занадто сміливою і продовжує займатися розслідуванням, то онлайн-погрози тривають, а потім переходять в офлайн», — каже вона.
Наразі проти Олени Мудрої подано два SLAPP-позови, ще один позов відкликали. Журналістка змушена витрачати багато часу на судові процеси. Усе це виснажує, впливає на фізичне та психологічне здоров’я, а також перешкоджає професійній діяльності.
«У мене не вийшло два розслідування. У мене дотепер є купа зібраного матеріалу. І його дуже шкода», — каже Олена.
Як протистояти атакам?
Попри всі загрози, журналістки-розслідувачки продовжують свою роботу. Протистояти тиску їм допомагають розголос, підтримка колег і професійна солідарність.
Важливою частиною протидії є фіксація погроз. ГО «Жінки в медіа» документує історії постраждалих журналісток, пояснює різні види онлайн-атак і позначає зафіксовані випадки на спеціальній карті онлайн-атак.
«Ми не маємо знецінювати онлайн-атаки. Маємо називати їх своїми іменами. Коли знаєш, як назвати те, що з тобою відбувається, легше зрозуміти, як реагувати», — каже Ліза Кузьменко.
Координаторка ECPMF Ольга Сиротюк наголосила на важливості безпечних просторів, у яких жінки можуть відкрито говорити про виклики, знаходити спільні проблеми та ділитися досвідом. Саме для цього проводять програми для журналісток та організовують подібні зустрічі. Разом протистояти загрозам легше.
«Спільнота мене підтримала. Я повірила в себе. Ми працюємо чесно, добросовісно, на свою репутацію. Видимість здорожчує проєкти з дискредитації», — вважає Олена Мудра.
Про необхідність публічно говорити про погрози наголошує й Любов Величко. На її думку, варто фіксувати кожен напад, зазначаючи імена, дати та подробиці.
«Треба бути дуже обережною й обов’язково робити історію публічною. Якщо зі мною щось станеться, правоохоронці принаймні матимуть якісь ниточки. Поліція реагує на розголос», — каже вона.
Якщо журналістка зазнає атаки, редакція не повинна залишати її наодинці з проблемою. Вона має своєчасно відреагувати, подбати про безпеку працівниці та надати їй необхідну юридичну, психологічну й організаційну підтримку. ГО «Жінки в медіа» підготувала гайд «Що треба зробити редакції в перші 24 години після онлайн-атаки на журналістку», який допомагає зорієнтуватися та визначити першочергові кроки.
Ліза Кузьменко наголосила, що захист журналісток, зокрема від онлайн-атак, має бути закріплений у редакційних політиках і безпекових протоколах. Ці гарантії повинні поширюватися не лише на штатних працівниць, а й на фрілансерок, стажерок та інших медійниць, які співпрацюють із редакцією.
Сесію організували ГО «Жінки в медіа» та Європейський центр свободи преси та медіа (ECPMF) за підтримки програми #CivilSocietyCooperation Федерального міністерства закордонних справ Німеччини.
Текст: Олена Кущенко, Жінки в медіа. Фото: ІРРП.