40 українських медійниць — воєнкорок та керівниць медіа з різних куточків України — скористалися програмою “Дбаємо про своє здоров’я” від ГО “Жінки в медіа” восени 2024 року. Реалізація цього раунду програми стала можливою завдяки підтримці Urgent Action Fund for Feminist Activism.
Мета програми “Дбаємо про своє здоров’я” — мотивувати українських медійниць вчасно піклуватися про власне здоров’я, а також закликати редакції розробляти та впроваджувати програми соціальної підтримки для своїх працівників, включно з фрілансерами. Адже це — надзвичайно важливо у важкі часи війни та періоди сильних стресів.
В рамках такої програми ГО “Жінки в медіа” компенсує відібраним учасницям витрати, пов’язані з медичними обстеженнями, консультаціями лікарів, аналізи, візити до психологів або психіатрів, масажі, реабілітаційні процедури та інші послуги відповідно до індивідуальних потреб кожної медійниці. Особливий акцент робився на перевірці жіночого здоров’я, зокрема: менструального здоров’я, питань менопаузи, онкологічної та гормональної панелей, профілактики раку молочної залози, а також обстеження у гінеколога. На актуальні медичні обстеження для учасниць виділяється до 7000 грн на одну особу.
Цьогоріч учасницями програми стали воєнні кореспондентки, які працюють безпосередньо “в полі” та мають регулярні відрядження на фронт, а також жінки, які займають керівні посади у медіа.
Історії керівниць медіа
“Специфіка тем, графік, стрес — це все, що охоплює таку важливу діяльність Frontliner. Але приємно бути не самій, приємно відчувати себе жінкою, з потребами якої можуть допомогти у такий важливий час для неї”, – розповідає про свою участь у програмі керівниця медіа Frontliner Єлизавета Ковтун. Це інтерактивне медіа висвітлює війну Росії проти України через текстові репортажі, фото та відео.
На момент проходження програми “Дбаємо про своє здоров’я” Єлизавета Ковтун перебувала на останніх термінах вагітності. Вона зізналася, що весь цей час продовжувала працювати:
“39 тижнів і три дні — ні на день я не покидала працювати, як і всі дні з початку повномасштабного вторгнення. За все є плата, і хоча робота для мене — солодше будь-якого десерту на світі, вона сильно далася мені взнаки, у прямому сенсі цього слова”.
Саме на цьому етапі Єлизаветі Ковтун трапилася програма, яка стала поштовхом для того, аби звернути увагу на себе та перепочити.
“Дякую що піклуєтесь, дякую що підтримуєте. Дякую вам за вас таких сильних, класних та потрібних!”, – зазначила журналістка.
“Я не скажу, що не дбаю про своє здоров’я, але темп життя/роботи такий, що ти постійно прокрастинуєш і відкладаєш візит до лікаря, “поки не припече”. Хоча й знаєш, що це — потрібно. Отримання ж місця у цій програмі зобов’язує. До того ж, є жорсткий дедлайн на реалізацію — лише місяць, що спонукало мене нарешті знайти час на піклування про власне здоров’я”, – так відгукується про програму “Дбаємо про своє здоров’я” Марина Сингаївська, заступниця головного редактора LB.ua.
Перебільшити значення програми “Дбаємо про своє здоров’я” важко, підкреслює медійниця:
“Вона не просто корисна, вона, крім фінансової підтримки, надає тобі відчуття спільноти, якій не байдуже. Спільноти, яка підтримує тебе в багатьох аспектах”.
Ще одна учасниця, директорка ТОВ “Медіацентр “Білопільщина”, що на Сумщині, Наталія Калініченко, вирішила скористатися програмою на користь і собі, і своїм колегам по редакції, та придбала апарат для вимірювання тиску.
“Здавалось би, я дожила до шостого десятка і мала б розуміти елементарні речі, що стосуються власного самопочуття. Але шалений ритм життя, стреси, життя на прикордонні наздогнали мене і вклали на лікарняне ліжко. Часто вживане у співчуттях іншим слово “інсульт” стало реальністю”, – розповіла свою історію Наталія Калініченко.
Лікування та реабілітація – справа довга і коштовна, додала вона. До того ж, як би не було тяжко, роботу ніхто не скасував. Для того, аби уникнути повторення таких ситуацій, необхідно регулярно слідкувати за показниками свого організму. Чи не найперше, на що необхідно звертати увагу — це артеріальний тиск, а також — хоча б найпростіше обстеження раз на рік.
“Немов би підслухали мої думки і підглянули мій стан у громадській організації “Жінки в медіа». Ще повністю не відновила стан, аж тут побачила, що продовжується програма “Дбаємо про своє здоров’я”. З думкою “не подбала раніше, подбаю зараз”, написала заявку й отримала підтримку. За виділені кошти придбала собі якісний апарат для вимірювання тиску, який тепер можна носити з собою і не простити когось, щоб “поміряли”. Апаратом можемо користуватися і у редакції, бо вік і стани здоров’я колег вимагають постійного контролю за тиском”, – поділилася Наталія Калініченко.
Крім того, в рамках програми вона перевірила свій зір та придбала правильно підібрані окуляри — цю покупку відкладала тривалий час через брак часу, коштів або інші причини.
“Дорогі та шановні колежанки, не чекайте, поки найдорожчий і невідновлювальний ресурс – власне здоров’я — буде втрачено. Нам ще багато доведеться зробити та дочекатися перемоги. Бережіть себе, не нехтуйте своїм здоров’ям і долучайтесь до корисних програм наших колег і партнерів, які допомагають нам триматися та продовжувати працювати”, – наголосила Наталія Калініченко.
Психічне здоров’я у фокусі
Візити до психологів, психотерапевтів та психіатрів стали однією з найпоширеніших послуг, які обирали учасниці “Дбаємо про своє здоров’я” цього разу. Цей аспект дуже важливий у період постійних тривог та стресів, а також — під час великого робочого навантаження. Однією з тих, хто обрали цей напрямок для себе в рамках програми, стала воєнна репортерка, дописувачка Wall Street Journal Оксана Гриценко.
“Я вирішила трохи пригальмувати і подумати про себе. Добре, що я знала, куди йти. Йти в таких випадках треба до психіатра. Бо лише розмовою мою тривожність не зняти, тут потрібні ще й ліки та медична освіта”, – розповіла Оксана Гриценко у відгуку про програму. Медійниця каже: завдяки ініціативі “Дбаємо про своє здоров’я” стала почуватися значно впевненіше та спокійніше.
На необхідності вчасно дбати про психічне здоров’я наголосила також і воєнна кореспондентка Юлія Суркова. Як фрілансерка співпрацює з AFP, UNICEF та Reporters. Вона нагадала, що журналістська робота, зокрема безпосередньо “в полі”, на війні може бути дуже травматичною:
“Для журналістів зараз є купа тренінгів про те, як спілкуватися з людьми, що пережили травматичний досвід. Точаться суперечки, як коректно і чи взагалі коректно брати інтерв’ю у людей відразу після обстрілу. І часто десь за дужками цих дискусій лишається те, що водночас журналісти й самі – це ті, хто переживає травматичний досвід, – говорить Юлія Суркова, – Коли ти знімаєш обстріл сусіднього з тобою дому, чи евакуацію з твого ж регіону, чи коли від твого регіону залишилося не окупованими лише 5%, наскільки ти в цей час професіонал, а наскільки людина? А коли ти це все знімаєш з 2014-го, і герої кожного другого твого інтерв’ю плачуть, на скільки років війни тебе ще вистачить?”
Витримати цей марафон, додала вона, і залишатися при цьому ефективною їй особисто допомагають регулярні заняття з психотерапевтом та вчасні чекапи здоров’я.
Психологічні консультації обрала воєнкорка The Kyiv Independent Олена Зашко:
“Я чую від вас, що ви завжди поспішаєте. Ви навіть говорите у такому темпі, у якому складно встигнути звернути увагу на щось навколо. Іноді нам треба сповільнитися, аби відчути, що у нас всередині”. Це фраза психологині, яку вона сказала мені під час останньої нашої сесії. Цієї б розмови не було, аби не “Жінки в медіа” та Urgent Action Fund for Feminist Activism. Я не знаю, скільки б я ще відкладала похід до психолога чи різні аналізи. Бо турбота про себе — це те, що у мене завжди на останньому місці. Ну бо яке УЗД щитовидної, коли у тебе дедлайн? Дякую, що попри все, що несеться навколо, є хтось, хто здатен стимулювати потурбуватися про себе і трохи у цьому допомогти”, – зазначила журналістка у відгуку про програму.
Розповідають воєнкорки
Воєнна кореспондентка Hromadske Оксана Савоскіна розповідає, що за майже три роки, доки в Україні триває повномасштабна війна, вона нарахувала близько чотирьох десятків, більшість з яких — ближче до лінії фронту. Десь двадцять таких поїздок випало на перший рік вторгнення.
“Я ніколи раніше так добре не знала карту і села півдня України, Донеччини і Харківщини. Мені від того було легше — часто бути в дорозі, мати багато роботи і рідко довго перебувати на одному місці”, – зазначає журналістка.
Зараз, додає, все одно думає, що історій зняли замало, десь не встигли, а щось було не актуальним. Серед цієї постійної біганини у журналістиці часто забувається найголовніше — піклування про себе. Цієї осені вона стала однією з учасниць програми та отримала можливість подбати про своє здоров’я:
“Перед черговим відрядженням я встигла почати поступовий чекап організму. Це прекрасна ініціатива від “Жінок в медіа”, яка нагадує: твій організм у тебе один і про нього треба дбати. Дякую, “Жінки в медіа” за турботу, це дуже цінно”.
Ірина Сампан, воєнкорка “Бутусов+”, наголошує на тому, що дуже часто жінки не навчені дбати про своє жіноче здоров’я. Та називає себе “яскравим тому прикладом”:
“«Нічого не болить — значить здорова, а якщо болить, так ще ж не сильно, ще можна потерпіти». Такий приклад турботи про себе ми отримали в спадок від своїх батьків, які так само не вміють дбати про себе, яких ми правдами-неправдами змушуємо звертатися до лікарів. «Та ще ж можна потерпіти» звучить навіть тоді, коли терпіти вже не можна і навіть коли це вже небезпечно”.
Журналістка цитує книгу блогерки та письменниці Каті Бльостки “Так тобі і треба”, зокрема — епізод у лікарні, де старші жінки вчать героїню, нібито своєму чоловікові не можна розповідати про жіночі хвороби, адже жінка завжди має бути здоровою та усміхненою — мовляв, “кому ти нужна зі своїми хворями”. Це дійсно транслюється сторіччями і дотепер, підкреслює Ірина Сампан. Та додає: сама ж не хоче продовжувати цей ланцюг “забивання” на себе і власне здоров’я.
“Я дуже вдячна долі, що потрапила в спільноту жінок, які спонукають тебе дбати про себе і про свій морально-психологічний та фізичний стан. “Жінки в медіа” регулярно організовують для медійниць групи підтримки, гранти на чекапи, на психотерапію, проводять опитування щодо необхідності такої допомоги”, – зазначила Ірина Сампан.
На те, що турбота про власне здоров’я часто відкладається з тих чи інших причин, вказує і Євгенія Гончарук, воєнна кореспондентка, яка працює з “Громадським радіо” та “Радіо NV”. Про себе розмірковує, що звичка відкладати турботу про себе найімовірніше дісталася їй від мами, а їй — від її мами.
“На жаль, це був не їхній вибір. Але мені було важливо змінити цю парадигму, насамперед у своїй голові. Останні роки, у разі, здавалося б, незначних проблем зі здоровʼям вмовляю себе піти до лікаря. А профілактичні огляди у лікарів — е правило, яке намагаюся зробити частиною свого життя. Бо це відповідальність”, – підкреслила Євгенія Гончарук.
Любити і дбати про себе, вважає вона — це не егоїзм і не марнотратство, це — норма: “Пам’ятайте про це, навіть у такі складні часи”.