Висвітлення загибелі українських військових – одна з тем, які часто присутні в медіа і які водночас є складними з професійного і морального боку. Маючи справу з людським горем, журналісти потребують порад щодо етичного підходу до висвітлення смерті. До розробки цих рекомендацій спонукали звернення до Комісії з журналістської етики з проханням роз’яснити, зокрема, етичність висвітлення церемонії поховання військовиків.
ГО «Жінки в медіа» надали свої пропозиції до рекомендацій Комісії з журналістської етики, зокрема п.6 щодо гендерночутливої оптики та інклюзивності щодо висвітлення ЛГБТІК+.
Церемонія прощання з українськими військовими – це з одного боку, горе й біль рідних, побратимів, посестр і друзів загиблого, а з іншого – резонансна для суспільства подія, яку мають висвітлювати журналісти. Наведені нижче рекомендації допоможуть зберегти баланс між приватним життям і суспільно важливою новиною, подбати про почуття рідних і близьких, а також глядачів, читачів і слухачів.
1. Виявляйте людяність і не поглиблюйте горе рідних. Подавайте лише перевірені факти про загиблих, не підсилюйте емоції («він переживав нелюдські муки»), не переповідайте чутки.
2. Поважайте право на приватність. Заздалегідь зв’яжіться з рідним загиблого або загиблої і спитайте дозволу висвітлювати церемонію. З розумінням поставтеся до того, якщо родина буде проти фото- чи відеозйомки: в такому разі знайдіть інший спосіб розповісти про прощання. У випадках, коли поховання є подією, яка становить значний суспільний інтерес, формальна згода рідних може бути необов’язковою.
3. Ознакою сенсаціоналізму і гри на почуттях аудиторії є невиправдана увага на трагічних деталях: наприклад, коли більшу частину часу глядачам показують труну з тілом, моменти опускання труни до могили, крупним планом – рідних у хвилину прощання. Етичним буде показувати не шокуючі деталі, а передати загальну атмосферу церемонії.
4. Іншою поширеною помилкою є акцент на зовнішніх атрибутах церемонії поховання замість уваги до заслуг загиблого чи загиблої. Робіть акцент не на скорботі, а на пам’яті, на ролі загиблих у захисті нашої країни.
5. Часто журналісти будують матеріал на виступах на церемонії поховання. Такі промови здебільшого містять загальні фрази, не дають можливості розкрити особистість загиблого чи загиблої. Використання пресрелізів від влади доречне як інформаційний привід для створення власної історії. Надавайте перевагу особистим інтерв’ю з людьми, які знали бійця або бійчиню, які могли би розповісти про їхні вчинки, погляди. Ставте запитання, шукайте нову інформацію, а не обмежуйтеся пресрелізом.
6. При висвітленні загибелі військових варто приділяти однакову увагу як чоловікам, так і жінкам, уникаючи стереотипного акцентування на сімейному статусі чи особистих мріях. Не використовуйте кліше, що підкреслюють гендерні ролі: “мріяла про весілля” для жінок чи “героїчно загинув” – для чоловіків. Розповідайте історії рівноправно, підкреслюючи професійні досягнення та особисті якості без гендерних упереджень. Пам’ятайте, що загиблі можуть належати до ЛГБТІК-спільноти. Подавайте інформацію чутливо, без гомофобних висловлювань. При описі партнерів загиблих військових не зосереджуйтесь на гетеронормативних стандартах. Використовуйте інклюзивну мову та визнавайте різноманітність сімейних та особистих стосунків.
7. Вдягайтеся відповідно до ситуації, будьте стримані, не використовуйте смартфон, не розмовляйте голосно під час поховання. Не заважайте проведенню церемонії прощання, не розштовхуйте присутніх заради вдалого кадра. Працюйте якомога непомітніше, використовуйте апаратуру, яка дозволяє знімати і записувати на відстані.
8. Той факт, що загиблий або загибла були публічною особою, не означає, що і рідні також обирають публічність. Неетично записувати інтерв’ю з неповнолітніми дітьми загиблих просто на цвинтарі, але доречно відвідати родину за деякий час після поховання. Виявляйте увагу до рідних загиблого не лише в день його похорону.
9. Журналісти зустрічаються з труднощами, коли пишуть про тих, хто за життя мав проблеми з законом або сімейний конфлікт. Розділяйте військову службу, рід занять до мобілізації і сімейні стосунки. Відомості про рідних і стосунки з ними є приватною інформацією, оприлюднювати яку можна лише зі згоди людини – навіть якщо вам здається, що розповідь про конфлікт усередині родини підсилить історію. Можна згадати про проблеми, з якими загиблий / загибла зустрічалися за життя, але подавайте лише факти, які допомагають розкрити тему матеріалу.
10. Журналістам, які висвітлюють травматичні події, як-то поховання загиблих, спілкування з родинами загиблих і зниклих безвісти, варто дбати про власне ментальне здоров’я, а керівникам редакцій і медіаорганізаціям – розробляти заходи для психологічної допомоги журналістам. Це запобігає професійному вигоранню та іншим психологічним проблемам, яких зазнають медійники під час війни.
Цей матеріал став можливим завдяки New Democracy Fund (NDF) та International Media Support (IMS) в рамках проєкту «Руйнуємо бар’єри разом: об’єднуючи громадські організації, медіа та державні органи для досягнення гендерної рівності в медійному просторі України», що реалізується ГО «Жінки в медіа». Будь-які висловлені тут погляди належать авторам і не обов’язково відображають погляди NDF або IMS.