Воєнна кореспондентка, фрілансерка Анна Калюжна, також відома під псевдонімом Ан Жюлак, розповідає «Жінки в медіа», яким чином вплинули на її життя і кар’єру публічні погрози та як вона на них реагує.
Перший кейс: 2024 рік
19 червня 2024 року журналістка Анна Калюжна повідомила у своєму дописі у Facebook про ситуацію на фронті в районі Авдіївки. За її словами, цей пост був реакцією на публікацію ведучої Яніни Соколової, у якій йшлося про необхідність збільшення резервів для Третьої окремої штурмової бригади (зараз — Третій армійський корпус) у зв’язку з активними бойовими діями.
Анна Калюжна пояснює, що вирішила відреагувати, оскільки, на її думку, простежувалася тенденція публічних закликів, спрямованих на вплив на рішення військового командування. У своєму дописі вона також зазначила, що інші підрозділи Збройних сил України тривалий час утримували позиції без подібних публічних звернень, і висловила занепокоєння щодо можливого впливу медійного тиску на кадрові рішення на фронті.
За словами журналістки, після публікації її допису вона отримала підтримку від частини колег та представників, дотичних до військових комунікацій. Водночас цей пост спричинив широкий резонанс у соціальних мережах.
Як розповідає Анна Калюжна, цей допис викликав значний резонанс у соцмережах. В особисті повідомлення на телефон, а також окремими постами на адресу Калюжної почали сипатися погрози та онлайн-цькування. Коментарі від користувачів інтернету містили мову ворожнечі, сексизм на адресу Анни Калюжної, а також прямі погрози на адресу її батьків, такі як: «Твоя мама с папой будут умирать от палки в жопе, а ты будешь смотреть», «Жди нашей встречи, и ты умрешь в муках», тощо.
19 червня 2024-го Анна Калюжна зробила на своїй сторінці у Фейсбук окремий допис про погрози, де вказала зокрема на погрози, що надходили їй.
«Мені погрожують вбивством, а моїх батьків погрожують згвалтували на моїх очах. Ця найжахливіша і найогидніша погроза сталась після “обіцянок”, що я відповім “за мій злочин” віднині командира одного з батальйонів 3 ОШБр Дмитра Кухарчука, який входить в Вищу раду партії “Національний корпус”. А також після того, як він оголосив мене “ворогом на все життя” з свого акаунта на фейсбуці, а з його давнього особистого номера телефону мені прийшло повідомлення в месенджері з питанням “ти ще не здохла”? Реакція Кухарчука на найогиднішу погрозу моїм батькам (від за моїми даними, імовірно, підлеглого Кухарчука) — “А це не тому, що ти знецінила подвиг”?», — йшлося у повідомленні журналістки.
Як розповіла Анна Калюжна ГО «Жінки в медіа», у той період вона також отримувала дзвінки з невідомих номерів. За її словами, один із чоловіків, який телефонував, представився військовослужбовцем і зазначив, що раніше йому допомогла Третя штурмова бригада. Спочатку розмова проходила спокійно, однак згодом, зі слів журналістки, перейшла у погрози. Після того як її допис почали поширювати медіа, такі дзвінки припинилися.
Згодом Анна Калюжна звернулася до правоохоронних органів. 20 червня 2024 року поліція зареєструвала кримінальне провадження за статтями «Перешкоджання журналістській діяльності» та «Погрози близьким журналіста». Водночас, за її словами, вона також помічала ознаки можливого негласного стеження за собою.
«Було дуже багато гучних заяв від різних медійних персон у нас в Україні і відповідальних за свободу слова, що ця справа у них на контролі. Насправді ніхто нічого не контролював — абсолютно нічого. Не було жодних ні запитів у поліцію, нічого. Все дійшло до того, що поліція “злила” цю справу у невеликий населений пункт у Миколаївській області. Там зараз вона і лежить, і по ній нічого не відбувається: експертиза проведена не була, не було проаналізовано, чиї номери телефонів використовувалися для надсилання погроз», — зазначає Анна Калюжна у розмові з «Жінки в медіа». [Прим.редакції — ці твердження наведені зі слів журналістки; “Жінки в медіа” не має можливості їх незалежно перевірити].
Разом із цим, за словами Анни Калюжної, їй та її колегам знадобилося кілька днів, щоб встановити особи військовослужбовців, які погрожували. Водночас вона зазначає, що станом на зараз, за її оцінкою, правоохоронні органи не продемонстрували результатів у розслідуванні цієї справи.
«Держава, я думаю, в повному обсязі показала, наскільки здатна захищати своїх громадян. Так у даному випадку йдеться про мене, журналістку, в певних колах відому. А що тоді говорити про людей, які не мають такої медійності, публічності, підтримки і стикаються з подібними ситуаціями», — підкреслює Анна Калюжна.
Другий кейс: два роки потому
У березні 2026 року, за словами Анни Калюжної, вона вдруге зіткнулася з онлайн-атаками та погрозами на свою адресу. 5 березня на своїй сторінці у Facebook вона опублікувала допис, у якому критично висловилася щодо дій Головнокомандувача Збройних сил України Олександра Сирського. У цьому дописі вона, написала, що на її думку, «злив всієї української армії у свої штурмові НЕ війська під гучне мовчання усіх причетних».
Також у своєму дописі журналістка звернула увагу на діяльність командира 225-го штурмового полку Олег Ширяєв, зазначивши, що, за її оцінкою, він «фактично управляє дивізією».
Водночас, за інформацією, озвученою самим Олегом Ширяєвим в інтерв’ю журналістам ТСН, 225 окремий штурмовий полк під його командуванням зріс до приблизно 15 батальйонів, що за масштабами може відповідати рівню дивізії. При цьому, як зазначає Анна Калюжна, формально підрозділ не був розширений навіть до рівня бригади. За її словами, подібна ситуація спостерігається і з ОШП «Скеля».
Як розповіла Анна Калюжна ГО «Жінки в медіа», раніше вона вже публічно порушувала цю тему. За її словами, вперше написала про ризики масштабування окремих штурмових полків у вересні торік в матеріалі для Texty.org.ua. Вона зазначає, що зазвичай не надає переваги матеріалам, заснованим на анонімних свідченнях, однак у цьому випадку, з її слів, не мала альтернативи, оскільки інформацію про масштабування було оголошено публічно, а від військовослужбовців інших підрозділів їй надходили повідомлення про можливі порушення прав і значні втрати. За словами журналістки, джерела погоджувалися на цитування лише на умовах анонімності.
«На жаль, джерела готові були на цитування лише анонімно через наближеність тих полків до Головкома», — розповіла журналістка «Жінки в медіа».
Вже 6 березня Анна Калюжна у Фейсбуці повідомила, що їй стали надходити погрози.
«За ніч і пів дня понад 150 повідомлень в особисті, здебільшого, від закритих або порожніх профілів. Більшість представляється військовослужбовцями “225”. Деякі “знайомими знайомих”. Коментарі здебільшого мізогінні: “іді варі борщі”, “на кухню”, і т.д. Також багато “ти взагалі знаєш як працюють”? Знаю. “Ти у нас нє била”(смішно, що була). Також є абсолютно однакові скопійовані з розсилки», — описує ситуацію у пості журналістка.
На запитання про те, як ця ситуація вплинула на неї особисто, Анна Калюжна зазначає, що подібні випадки змушують її витрачати значну кількість особистого часу на дії, які, на її переконання, мали б входити до компетенції правоохоронних та інших уповноважених органів.
«Якби я замість того, щоб їздити знімати на фронт репортажі, писати матеріали, які викривають порушення прав людини в певних підрозділах, займалася тим, що я бомбила поліцію постійними клопотаннями, можливо, результати по першій справі про погрози справі були б кращими. Але я потерпіла, тому цим займатись не маю».
Ще пізніше, 17 березня Анна Калюжна у своєму Фейсбуці повідомила, що отримала погрозу від невідомого чоловіка на вулиці, поблизу супермаркета. Вона акцентувала увагу на тому, що чоловік звернувся до неї на ім’я.
«Біля супермаркета до мене, нібито проходячи повз, невідомий чоловік сказав: “Ань, может, ты уже закроешь свой рот?”, і перепитав, чи я “поняла”», — згадує Анна Калюжна.
Після цього інциденту воєнкорка написала заяву до поліції, адже була переконана, що фізичні залякування можуть підпадати під ч.2 ст. 171 ККУ — перешкоджання законній професійній діяльності журналістів.
Згаданий нею пункт сформульований наступним чином: «Вплив у будь-якій формі на журналіста з метою перешкоджання виконанню ним професійних обов’язків або переслідування журналіста у зв’язку з його законною професійною діяльністю — караються штрафом до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або пробаційним наглядом на строк до чотирьох років, або обмеженням волі на той самий строк».
20 березня 2026 року стало відомо, що поліція відкрила кримінальне провадження за ст 129 Кримінального кодексу України – погроза вбивством, яка не пов’язана з професійною журналістською діяльністю. Згодом справу перекваліфікували на ст. 171 ККУ — перешкоджання журналістській діяльності.
У чому особливість таких справ та як досягти правосуддя
Адвокатка Ольга Веретільник визначає основні, на її думку, проблеми із розслідуванням подібних кейсів. По-перше, каже вона, однієї лише «волі» правоохоронців це розслідувати, як правило, недостатньо. Якщо вони просто не хочуть це робити з якихось причин, то змусити їх з наявним в КПК України інструментарієм дуже ресурсозатратно.
Друга проблема — строки притягнення до кримінальної відповідальності у таких випадках. Як показує практика, цього часу для нашої судової системи може виявитися недостатньо для завершення судового розгляду, навіть якщо комусь висунуть обвинувачення.
Ще одна складність — доведення зв’язку з журналістською діяльністю. В судовому реєстрі здебільшого можна знайти вироки по відносно простих кейсах. Наприклад, коли журналіст представився журналістом, щось хотів спитати або зняти, його вдарили або забрали камеру.
«Можна припустити, що менш очевидні й більш складно доказувані випадки, наприклад погрози з анонімних акаунтів, просто не доходять до суду. Проблемою у таких випадках є доведення зв’язку між подією і журналістською діяльністю», — пояснює адвокатка.
Коментуючи перший кейс, а саме перенесення розслідування справи у Миколаївську область, Ольга Веретільник зазначає: за загальним правилом розслідування здійснюється за місцем вчинення злочину. Якщо місце вчинення не відоме, прокурор визначає місце проведення досудового розслідування залежно від того, де проживає більше свідків, виявлено більше ознак вчинення кримінального правопорушення, перебуває підозрюваний, закінчено злочин або де настали його наслідки.
«В нашій ситуації з погрозами місце вчинення злочину невідоме. Очевидно, у прокурора є дуже широкий розсуд визначати, де це розслідувати. Справа цілком може розслідуватися в Києві, й це теж було б достатньо обґрунтовано. Дійсно, є випадки, коли справи направляють у відділення поліції “помирати”. Це цілком могло статися і у випадку зі справою Анни Калюжної, враховуючи відсутність руху і результатів розгляду справи», — підкреслює вона.
За словами голови ГО «Жінки в медіа» Лізи Кузьменко, цей кейс демонструє типову ситуацію, коли журналістка залишається фактично сам на сам із погрозами та необхідністю домагатися реакції від правоохоронних органів.
«Ми бачимо, що після хвилі публічності погрози Анні Калюжній припинилися — і це показує, що розголос може впливати на ситуацію. Тому важливо не замовчувати такі випадки: писати про них публічно, звертатися до медіа, фіксувати кожен інцидент», — зазначає вона.
Водночас, за її словами, сама по собі публічність не вирішує проблему: «Те, що журналістка змушена витрачати свій час на документування погроз і комунікацію з поліцією, замість роботи — це вже частина проблеми. У багатьох таких справах ми не бачимо відчутного прогресу або результату».
У «Жінки в медіа» наголошують, що подібні випадки мають ознаки перешкоджання журналістській діяльності, але на практиці їх розслідування часто затягується або практично не дає результатів.
Нагадаємо, за результатами дослідження «Її голос — мішень для них: гендерно зумовлене онлайн-насильство щодо українських журналісток», проведеного ГО «Жінки в медіа» спільно з ЮНЕСКО у 2025 році, 81% опитаних медійниць повідомили, що зазнавали того чи іншого виду онлайн-насильства. Загалом у дослідженні взяли участь 180 журналісток. Серед тих, хто зазнав онлайн-насильства, 14% зазначили, що загрози з цифрового простору переходили у фізичний вимір. Водночас лише у 19% випадків журналістки зверталися по допомогу до правоохоронних органів.
Якщо ви — журналістка, яка стикнулася з онлайн-насильством, та потребуєте підтримки, напишіть на ngo.womeninmedia@gmail.com. ГО «Жінки в медіа» надають інформаційну підтримку, безкоштовні консультації з кібербезпеки, психологічну підтримку, юридичний захист чи іншу необхідну допомогу за запитом.