Дар'я Рябчун - атака 26.01.2026

26 січня 2026 року в прямому ефірі телеканалу «Київ24» вийшов сюжет авторства журналістки Дар’ї Рябчун, яка розповідає про ситуацію у житловому масиві Троєщина на лівому березі столиці. Через регулярні російські обстріли найбільший район Києва, Деснянський, до якого належить також і Троєщина, певний час був повністю відключений від систем опалення. У багатьох будинках по кілька днів було і відсутнє світло і вода.

Дар’я Рябчун з’явилася у кадрі у касці та бронежилеті, що спричинило появу мемів, жартівливих фотоколажів та різноманітних коментарів на її адресу. Хвиля жартів була пов’язана нібито з певною репутацією Троєщини. В кінці 90-х – на початку 2000-х, житловий масив, що розташований на околиці міста, тільки активно розбудовувався і здобув репутацію маргіналізованої місцевості, у якій проживають «гопники» та процвітає вулична злочинність. Подекуди ці стереотипи, пов’язані з Троєщиною, активно використовують і досі, хоча вони уже давно не відповідають дійсності.

У коментарях також зафіксовано ознаки онлайн-атаки на журналістку Дар’ї Рябчун: мова ворожнечі, гендерна дезінформація, дифамація в онлайні, як-от висловлювання на зразок: «журнашлюха», «ебанута», «цирк шапіто». Також натяки на те, що журналістка ходить в касці, «щоб отримати УБД». Зафіксовано сексизм, зокрема і той, який називають «доброзичливим». Журналістку називають «дитиною», «дівчинкою», «девкой», коментують її зовнішність як «кров з молоком», тощо.

Як пояснила сама Рябчун згодом, вона включилася у ефір у касці та бронежилеті через те, що цього вимагають безпекові правила телеканалу: в той час у місті була оголошена повітряна тривога. Згодом таке ж пояснення опублікували і у соцмережах телеканалу «Київ»: «Насправді журналісти з’являються у касці й бронежилеті лише під час повітряної тривоги 🚨 Це не про «небезпечний район», а про захист під час війни».

А 30 січня канал «Київ» видав сюжет, де детально розібрана реакція аудиторії на ситуацію. Дар’я Рябчун зняла другий сюжет. До нього залучила блогерку з Троєщини Анетту Барсівну: жінка з’явилася, вдягнена у хутряну шубу і шапку, та винесла хутряний одяг для Дар’ї Рябчун.

Загалом цей кейс демонструє, як рутинний елемент журналістської роботи в умовах війни може стати тригером для хвилі онлайн-атак, де знецінюється професійна роль журналістки. Фокус уваги свідомо зміщується з теми обстрілів і гуманітарних наслідків для мешканців району на зовнішній вигляд і особистість репортерки. Це — типовимй механізм гендерно зумовленого онлайн-насильства. Водночас реакція Дар’ї Рябчун і редакції показує альтернативну стратегію відповіді на хейт — не ігнорування чи ескалацію конфлікту, а переосмислення ситуації через самоіронію.