Розмова зі спортивною журналісткою АТ «Національної суспільної телерадіокомпанії України» Катериною Макаревською — про висвітлення Олімпіади-2026, табуйовані питання спорту та гендерні стереотипи.
Катерина Макаревська — журналістка Суспільного, яка спеціалізується на висвітленні новин та подій у світі спорту. У спортивній журналістиці — з 2016 року. Тоді після XXXI літніх Олімпійських ігор у Ріо-де-Жанейро в Бразилії прийшла працювати у спортивний відділ газети «Сегодня» на посаду молодшої редакторки. Під час роботи у виданні глибоко занурилася у спортивну тематику, спробувала себе у різних форматах та підходах.
Згодом деякий час працювала на фрілансі, зацікавилася гендерними аспектами і темами соціального спрямування у спорті. А у 2021-му, якраз коли у японському Токіо проходили XXXII літні Олімпійські ігри, влаштувалася на Суспільне — на той час ще молоде медіа, команда в якому лише почала формуватися.
Зараз Катерина — одна з тих, хто професійно висвітлює спортивні події у ефірі Суспільного, зокрема цьогорічні XXV зимові Олімпійські ігри, які відбуваються в Італії прямо зараз.
«На жаль, мені поки що не довелося попрацювати “у полі” на самих Олімпійських іграх. Поки я висвітлюю їх лише з Києва. Але у 2024 році я вперше поїхала на Паралімпіаду. Також планується, що поїду і на Паралімпіаду, яка відбудеться у березні цього року в Мілані-Кортіні, так само як Олімпіада», – говорить Катерина.
У розмові з «Жінки в медіа» вона розповідає про те, як поєднує у роботі теми спорту та соціальні питання, та розмірковує про роль жінок у спортивній журналістиці в Україні.
Універсальність і навчання на практиці
Мати окрему спеціалізацію, працюю спортивною журналісткою в Україні — великий привілей, говорить Катерина Макаревська. В основному, так можуть дозволити собі працювати ті, хто висвітлює чоловічий футбол. Решті спортивних журналістів доводиться бути універсальними. Так само — і їй самій.
«Я працюю з різними темами. Так, звісно, ми між собою знаємо, що якщо це отакий інфопривід, його більше зможу пропрацювати я, такий — інша людина. Тобто намагаємося, щоб у нас все ж були певні спеціалізації. Але все одно виходить, що працюємо з усім потихеньку».
Спортивна журналістика як окрема спеціалізація пропонується до навчання кількома українськими вишами. Наприклад, цей напрямок можна вивчати на магістратурі в КНУ імені Тараса Шевченка, а також у Київському столичному університеті імені Бориса Грінченка. Проте не академічні можливості для навчання або вдосконалення знань у такій сфері журналістики в Україні зовсім не поширені, пояснює Катерина Макаревська. Тож вчитися всьому їй доводилося уже на практиці в самій редакції. Допомагало те, що вона цікавилася спортом ще з дитинства.
«Мені стало легше розібратися у деяких речах, бо я і так ними цікавилася — лише потрібно було навчитися, як це правильно подавати у матеріалах. Тож я навчилася окремо писати, і я окремо — розумітися у спорті. Потім воно якось між собою поєдналося», – пригадує журналістка про те, як починала у професії.
Найголовніший секрет, каже вона: це просто любити те, що робиш. І це стосується будь-якої сфери.
Соціальний аспект і табуйовані теми в спорті
«Зараз мені навіть важко сказати, як саме це відбулося. Я прийшла до цього якось поступово, органічно», – так Катерина Макаревська відповідає на питання щодо того, чому вирішила сфокусуватися саме на соціальних питаннях у спорті. Вона каже: завжди дивувалася, чому в Україні в контексті спорту не говорять про такі теми, як гендерна рівність, ЛГБТ+, фемінізм — так, як за кордоном про це заявляють, наприклад, темношкірі спортсменки.
«Мені завжди здавалося, що спорт не може існувати у вакуумі — там теж є свої соціальні проблеми, які не можна ігнорувати, – додає журналістка. – І мабуть тільки з повномасштабною війною в Україні нарешті з’явилися, скажімо так, позаспортивні висловлювання від спортсменів. Зокрема на цій Олімпіаді ми побачили таку заяву від Гераскевича».
Нагадаємо, що під час Олімпійських ігор-2026 український спортсмен-скелетоніст Владислав Гараскевич з’явився на публіці у «шоломі пам’яті» із зображеннями загиблих під час війни в Україні атлетів. Міжнародний олімпійський комітет дискваліфікував Гараскевича через те, що шолом нібито порушує правила Олімпіади.
Сьогодні Катерині Макаревській цікаво досліджувати незручні, часом навіть табуйовані теми у спорті, про які мало говорять. Так, наприклад, до початку війни повномасштабної такою темою була так звана аполітичність, коли чимало спортсменів продовжували їздити до Росії на тренування та змагання.
Проблема, яка, за словами журналістки, найбільше замовчується зараз — насильство у спорті, зокрема і сексуальне. В Україні — й досі замало прикладів, коли про таке заявляли б публічно. Це і досі не набуло масштабу — навіть попри те, що саме насильство є «всюдисущою проблемою»:
«Я дуже довго намагаюся цю тему висвітлити, але важко знайти людей, які готові розповісти. Якби у нас більше людей починали говорити, можливо, далі пішов би такий “ланцюжок”. Знову ж таки, як той самий Гараскевич зараз говорить про війну, й завдяки йому все більше людей також починають це підтримувати, тому що бачать приклад — хтось вже так робить», – розмірковує Катерина Макаревська.
Вона додає, що особисто їй відомі кілька випадків насильства у спорті, проте вона не може їх висвітлити, адже самі фігуранти цих історій публічно про це не заявляли. Разом з цим, боляче дивитися на те, що ці люди й досі залишаються у спорті та навіть роблять кар’єру, підкреслює медійниця: «При цьому я знаю, що там ховається дуже багато темного, неприємного і руйнівного для спорту».
Ще одне питання, яке, на її думку, залишається мало висвітленим в українському спорті сьогодні, це зросійщення, вплив радянізації на Україну та радянська система, яка досі не викорінена.
Висвітлення Олімпійських ігор та жінки у спортивній журналістиці
Серед основних якостей, якими необхідно володіти для висвітлення спортивних подій такого масштабу, як Олімпійські ігри, Катерина Макаревська називає стресостійкість:
«Робиш все те саме, тільки твоя інтенсивність помножена на десять. Працювати потрібно більше, контенту створювати — більше. Також треба бути універсальною в плані форматів: не лише писати, а й уміти працювати на камеру, співпрацювати з діджиталом, бути готовою включитися в будь-який момент».
Журналістка зізнається: спершу для неї це здавалося чимось дуже складним, на зразок «краш-тесту» — перевірки на міцність, адже себе вона називає інтроверткою. Проте зараз працювати у такому ритмі вдається більш впевнено.
«Рада, що є така можливість. Насправді для себе я зрозуміла, що як для жінки для мене важливо бути присутньою, видимою у спортивній журналістиці, працювати на таких подіях, показувати, що ми — є. Проявляти себе, не бути жертвою «синдром самозванки» та розвиватися», – наголошує Катерина Макаревська. Жінок в українській спортивній журналістиці, за її словами, зараз стало набагато більше у порівнянні 2016-м, коли вона починала свій шлях у цій сфері. І ці журналістки — дуже фахові:
«Так, я перебуваю у певній бульбашці Суспільного. Проте навіть у нас розрослася команда, і мене тішить, що в цій команді є чимало жінок — і журналісток, і ведучих, за кадром також працюють жінки. Хотілось би, щоб нас було більше також саме у керівному складі. Але думаю, ми ще до цього дійдемо».
Зокрема проходити практику на Суспільному приходять студентки, і чимало з них цікавляться саме спортивною редакцією. Деякі з них потім залишаються працювати.
Розмірковуючи, як сприймають жінок у спортивній журналістиці чоловіки, Катерина Макаревська каже: деякі її колеги стикалися зі скептичним ставленням чоловіків щодо себе. Особливо це стосувалося жінок, які намагалися писати про футбол або бокс — стереотипно чоловічі види спорту. Головні редактори деяких видань могли ставитися до таких журналісток дещо зверхньо. Співрозмовниця пригадує таке:
«Знаю одного редактора, який не був упевнений, чи треба брати жінок на стрічку новин. Йому здавалося, що це — стресова робота, де треба швидко все робити, і жінка з таким може не впоратися. Але потім, коли він попрацював з кількома жінками, то зрозумів, що це — абсолютно не так. Тепер змінив думку і навпаки наполягає на тому, щоб жінок у його команді було більше. Тож я радію, що люди змінюють свої уявлення».
Навіть якщо чоловік є феміністом і підтримує гендерну рівність, він все одно не зможе зрозуміти певних питань або нюансів у тому, що стосується жінок, адже просто не має відповідної оптики, підкреслює журналістка. Наприклад, це стосується лексики, яка використовується у спорті. Зазвичай види спорту діляться на просто спорт та «жіночий» — так, наче чоловічі види спорту існують за замовчанням:
«Чому ми говоримо “футбол” і “жіночий футбол”? Чому є просто “збірна” і “жіноча збірна”, але немає “чоловічої збірної”? Це нормально, що людина про це навіть може не задумуватися. Бо чому їй про це думати, якщо її це не стосується? Я теж можу не знати оптики чоловічої. Тому рада, що редактори принаймні відкриті до діалогу, різних позицій».
Мобілізація чоловіків у зв’язку із повномасштабною війною впливає також і на гендерний розподіл у спортивних редакціях в Україні, каже Катерина Макаревська. За її словами, деяким роботодавцям зараз вигідніше брати на роботу жінку, ніж чоловіка, або ж людину молодшого віку. Адже існують ризики, що якщо взяти чоловіка, через мобілізацію це місце знову стане вільним за кілька місяців:
«Так, з’являється більше жінок, більше молоді. Але треба визнати, що чимало таких процесів зараз відбуваються через те, що вони — вимушені. Та мені б хотілося, щоб це відбувалося, бо всі справді до цього прагнуть, через відкритість та прогресивність».
Світовий контекст і рольові моделі
Порівнюючи Україну зі світом, Катерина Макаревська припускає, що в інших країнах проблема щодо меншої представленості жінок у спортивному сегменті також актуальна. Наприклад, у США найбільш популярні види спорту є домінантно чоловічими:
«Це ще більша прірва, ніж у нас, бо там спорт більш розвинений, він розвивався довше. Через це ситуація гірша: чоловічий спорт піднявся настільки високо, що з жіночим зараз — дуже важко. Але я бачу зусилля, які докладаються до того, аби жінок ставало більше. Наприклад, не лише організовуються повністю жіночі дискусійні панелі, коли обговорюється жіночий футбол, а і також жінки долучаються до обговорень футболу чоловічого».
На запитання про те, чи існують для неї рольові моделі серед жінок у іноземній спортивній журналістиці, Катерина Макаревська виокремлює американську журналістку Крістін Бреннан. Ця репортерка має досвід роботи з такими провідними виданнями як USA Today, ABC News, CNN, PBS NewsHour і NPR. Вона спеціалізується зокрема на фігурному катанні й зосереджується також на соціальних темах у цьому виді спорту.
«Вона дуже багато говорить про насильство у спорті, й є однією з небагатьох, хто під час спілкування зі спортсменами ставить їм незручні запитання. Наприклад, чому ви підтримуєте людину, яку звинувачують у насильстві, абощо, – пояснює Катерина Макаревська. – Це теми, на які спортсмени зазвичай говорити не дуже звикли — їм комфортніше спілкуватися про те, що стосується безпосередньо самого спорту, часто використовуючи для цього заготовлені фрази про те, що “от ми йшли, і нарешті до цього прийшли”. Коли ж питання більш складні й треба думати про репутацію, тут — складніше. І мені подобається такий приклад журналістики серед жінок».
Цей матеріал став можливим завдяки International Media Support (IMS) в рамках проєкту ГО «Жінки в медіа» «Об’єднані заради рівності в медіа: сприяння гендерній рівності через співпрацю громадських організацій, медіа та органів влади». Будь-які висловлені тут погляди належать авторам і не обов’язково відображають погляди IMS.
