Контент: Онлайн

Відновлення жіночої присутності в літературній історії: серія матеріалів

Станіславський феномен тривалий час репрезентувався в українському культурному каноні переважно через чоловічі імена, тоді як жінки — письменниці, редакторки, мисткині, кураторки — залишалися на маргінесі публічного наративу або зовсім випадали з нього.

Відсутність жіночих голосів у зафіксованій історії літературних і мистецьких процесів призводить до спотворення уявлення про сам феномен як спільний культурний рух. У цьому контексті локальні культурні медіа відіграють ключову роль у відновленні пам’яті та формуванні herstory.

Що було зроблено

Онлайн-видання post impreza підготувало серію інтерв’ю та текстів, присвячених жінкам, які були активними учасницями Станіславського феномену, але залишилися майже невидимими в публічному просторі.

Серія інтерв’ю та текстів «Жіночі обличчя Станіславського феномену»

У межах серії: задокументовано особисті спогади учасниць феномену; у випадках, коли безпосереднє інтерв’ю було неможливим, зібрано й опубліковано спогади їхніх близьких; показано різноманітність ролей жінок — від авторок і редакторок до дизайнерок і артдиректорок.

Матеріали повертають жінок у центр розповіді про культурний процес, а не на його периферію.

Як реалізували

Серію побудовано на інтерв’ю як інструменті повернення голосу. Редакція:

  • надала жінкам можливість говорити від першої особи про власний досвід, участь у творчому процесі та середовищі;
  • здійснила цілеспрямований перегляд усталеного канону Станіславського феномену;
  • зафіксувала унікальні свідчення, зокрема: уперше записані спогади про Олену Рубановську — дизайнерку, видавчиню та артдиректорку журналу «Четвер»; останнє прижиттєве інтерв’ю Марії Микицей, що надає матеріалу особливої історичної та емоційної ваги. 
  • серія поєднала журналістику, усну історію та культурну документацію.

Вплив

Серія стала вагомим внеском у відновлення історичної справедливості та формування жіночої історії (herstory) в українському літературному контексті.

Матеріали:

  • набули значення не лише для культурної спільноти, а й для родин героїнь — фрагменти інтерв’ю Марії Микицей цитували під час вечора її пам’яті;
  • розширили уявлення про Станіславський феномен як колективний процес, у якому жінки відігравали повноцінну, а не другорядну роль;
  • сприяли переосмисленню канонів і культурної пам’яті на локальному та національному рівнях.

Що можуть наслідувати інші медіа 

  • Переглядати культурні канони з гендерної перспективи, ставлячи під сумнів усталені «чоловічі» наративи.
  • Фіксувати усну історію та особисті свідчення як повноцінне джерело культурної пам’яті, а не допоміжний матеріал.
  • Працювати з інтерв’ю як формою відновлення видимості, а не лише інформаційного жанру.
  • Документувати історії “тут і тепер”, розуміючи, що втрата свідків означає втрату частини культурної спадщини.
  • Оприявнювати жіночі внески в літературних і мистецьких процесах, які традиційно подаються як одностатеві.

Подолання етнічних стереотипів через особисті історії та рольові моделі в медіа

Ромська спільнота в Україні часто стикається з багаторівневою дискримінацією — за етнічною ознакою, гендером, соціальним статусом і станом здоров’я. Освічені ромські жінки майже відсутні у публічному медійному просторі, що підсилює стереотипи про «неможливість» освіти, професійної реалізації та лідерства для представниць цієї спільноти.

У цьому контексті медіа, створені самою спільнотою, відіграють ключову роль у формуванні альтернативного наративу — такого, що базується на власних голосах, досвідах і досягненнях.

Зінаїда Прокопенко, авторка та керівниця медіапроєкту «Роми — це ми», адвокаційна радниця ГО «Голос Ромні»: «Ми почали системно впроваджувати ці зміни у 2024 році, коли наш TikTok-канал почав активно зростати й залучати широку аудиторію. Саме тоді ми зрозуміли, що контент про ромську спільноту викликає сильний відгук, але водночас потребує професійного підходу до мови, етики та репрезентації. Тому ми створили YouTube-канал “Роми — це ми” і визначили для себе чіткі принципи: недискримінаційну комунікацію, гендерно чутливу подачу матеріалів і представлення різних голосів спільноти. Ці зміни дозволили нам перейти від аматорського активізму до усвідомленої медійної платформи, яка формує довіру та підсилює лідерство ромських жінок і молоді».

Що було зроблено

Мультимедійна платформа «Роми — це ми» створила відеоінтерв’ю / подкаст на YouTube з ромкою з вищою освітою, яка публічно розповіла про свій життєвий шлях. Матеріал акцентує увагу не на проблемності, а на суб’єктності та силі героїні.

У матеріалі:

  • висвітлено досвід подолання булінгу та дискримінації у школі й університеті;
  • показано перетин кількох форм уразливості — етнічної належності, гендеру та стану здоров’я;
  • розкрито шлях героїні до професійної реалізації та її активну громадську позицію у сфері захисту прав ромських жінок і молоді.

Як реалізували

Кейс реалізовано у форматі відеоподкасту з фокусом на особисту розповідь. Редакція:

  • свідомо побудувала матеріал навколо голосу героїні, її рефлексій і досвіду;
  • уникала відтворення стереотипних образів ромської спільноти;
  • подала інтерв’ю як рольову модель, здатну надихати інших ромських дівчат і жінок на освіту, активність і самореалізацію.

Такий підхід дозволив створити безпечний і поважний простір для складної, але надзвичайно важливої розмови.

Вплив

Відео викликало значний позитивний відгук аудиторії: численні коментарі підтримки, поширення матеріалу, запити на продовження подібних історій, кейс посилив видимість освічених ромських жінок у публічному просторі, а також сприяв руйнуванню упереджень щодо освіти, професійних можливостей і соціальної ролі ромської спільноти.

«Ми отримали більше відгуків від жінок і молоді, які вперше побачили у медіа позитивне та гідне зображення ромської спільноти. Фемінітиви, уважна мова й повага до героїв допомогли створити атмосферу безпеки та довіри, завдяки якій люди самі почали ділитися власними історіями для нових відео. Команда стала більш згуртованою: кожен учасник проєкту розуміє цінність інклюзивності й відповідальності за власне слово. Цей підхід перетворив «Роми — це ми» із ініціативи ентузіастів на впізнавану медіаплатформу, що впливає на сприйняття ромів в українському суспільстві», — поділилась Зінаїда Прокопенко.

Гендерна нерівність у публічному просторі: тілесність, етика та подвійні стандарти

У повсякденному публічному просторі діють негласні гендерні правила, які визначають, як «можна» і «не можна» виглядати жінкам і чоловікам. Оголеність, форма одягу та уявлення про «пристойність» часто сприймаються як питання особистого смаку або моралі, однак насправді вони відображають глибші механізми соціального контролю й нерівності.

Жіноче тіло в публічному просторі значно частіше піддається оцінюванню, сексуалізації та стигматизації, тоді як аналогічна поведінка чоловіків вважається соціально прийнятною або нейтральною. Такі подвійні стандарти рідко стають предметом системного медійного аналізу, особливо на локальному рівні.

Ілюстрація: «Шпальта»

Що було зроблено

Онлайн-видання «Шпальта» підготувало інтерв’ю-матеріал, присвячений аналізу гендерної нерівності у ставленні до тілесності та оголеності в публічному просторі.

У матеріалі:

  • розглянуто, чому чоловікам соціально дозволено перебувати з оголеним торсом або в неформальному одязі в громадських місцях, тоді як жінки за подібну поведінку стигматизуються;
  • проаналізовано механізми сексуалізації жіночого тіла;
  • показано, як ярлики на кшталт «повія» чи «спокусниця» використовуються як інструменти соціального тиску та контролю.
  • матеріал не зосереджується на окремих випадках, а пропонує ширший погляд на культурні та соціальні правила, що формують нерівність.

Як реалізували

Матеріал подано у форматі аналітичного інтерв’ю, яке виходить за межі обговорення зовнішнього вигляду як такого.

Редакція:

  • змістила фокус із моралізаторських оцінок на етичні, культурні та владні механізми;
  • використала зрозумілу, неакадемічну мову;
  • спиралася на повсякденний досвід читачів і читачок, дозволяючи їм упізнати знайомі ситуації з власного життя.
  • такий підхід зробив складну тему доступною для широкої аудиторії та відкрив простір для рефлексії.

Ольга Максимюк, головна редакторка «Шпальти»: «Це стаття про те, чому й де чоловіки “придумали” собі право ходити з оголеним торсом, розстібнутою сорочкою чи навіть у домашніх шортах у громадських місцях. І водночас — чому жінки, попри спеку, натирання від бюстгальтера чи просте бажання, щоб “подихало тіло”, не можуть бути топлес, бо одразу ризикують отримати ярлики “повії” чи “спокусниці”. Автор намагався з’ясувати, чи йдеться лише про оголеність, чи про глибші механізми контролю над жіночим тілом. Ми отримали багато реакцій, коментарів і відгуків від читачів і читачок про те, що тема важлива, актуальна і водночас рідко проговорюється в українських медіа».

Вплив

Публікація викликала активну реакцію аудиторії — численні коментарі, обговорення та відгуки. Читачі й читачки:

  • відзначали актуальність теми;
  • звертали увагу на те, що питання тілесності та подвійних стандартів рідко й поверхово висвітлюються в українських медіа;
  • ділилися власним досвідом стигматизації та соціального тиску.

Матеріал сприяв переосмисленню того, що вважається «нормальним» у публічному просторі, та поставив під сумнів усталені гендерні правила.

Що можуть наслідувати інші медіа 

  • Порушувати теми повсякденної гендерної нерівності, які часто сприймаються як «несерйозні», але мають глибокі соціальні наслідки.
  • Аналізувати тілесність, етику та «пристойність» через призму прав і рівності, а не моралі чи суб’єктивних оцінок.
  • Використовувати інтерв’ю як інструмент аналітики, а не лише передачі думок, формуючи контекст і пояснення.
  • Говорити мовою повсякденного досвіду, щоб складні гендерні теми були зрозумілими та близькими аудиторії.
  • Створювати безпечний простір для дискусій, у яких читачі можуть переосмислювати знайомі ситуації та ділитися власними спостереженнями.

Подолання гендерних стереотипів у шкільному та дошкільному середовищі

У шкільному та дошкільному середовищі гендерні стереотипи часто відтворюються через традиційні практики святкувань і «звичні» сценарії виховних заходів. День захисників і захисниць України нерідко помилково сприймається як «день хлопчиків» або неусвідомлено відтворює радянський наратив «дня захисника отечества», що суперечить як історичному змісту свята, так і принципам гендерної рівності.

Освітяни й батьки часто опиняються без чітких орієнтирів, як говорити з дітьми про війну, захист і службу так, щоб не закладати стереотипні ролі з раннього віку. У цьому контексті спеціалізовані освітні медіа відіграють важливу роль у формуванні сучасної культури виховання.

Що було зроблено

Онлайн-видання «Вчися.Медіа» підготувало просвітницький матеріал, присвячений тому, як коректно й без гендерних стереотипів відзначати День захисників і захисниць України в садочках та школах.

У матеріалі:

  • розвінчано міфи про «чоловічий» характер цього дня;
  • обґрунтовано, чому ототожнення цього свята з радянською традицією святкування є помилковим
  • подано короткий історичний екскурс і практичні рекомендації для педагогів та батьків.
  • матеріал чітко акцентує, що це день пошани всіх, хто захищає Україну, незалежно від статі.

Як реалізували

Матеріал створено у мультиформатному вигляді: аналітична стаття на сайті та карусель ілюстрацій для соціальних мереж.

Приводом для публікації стали реальні запити батьків у соцмережах, які шукали поради, як «вітати хлопчиків» у дитсадках. Редакція перетворила цей запит на якісний просвітницький контент із чітким поясненням і практичними порадами. Текст побудовано як відповідь суспільству, без моралізаторства, зрозумілою мовою для батьків і освітян.

«Напередодні Дня захисників та захисниць України ми натрапили у Facebook на кілька дописів, у яких мами дітей дошкільного віку радилися між собою, як вітати хлопчиків із цим святом і які подарунки для них обрати. Ми побачили, що чимало батьків досі асоціюють цей день із радянським “днём защитника отечества”. Саме тому вирішили підготувати у відповідь просвітницький матеріал — з поясненням історії свята, чому його не варто вважати “чоловічим днем” і як відзначати його в закладах освіти, уникаючи гендерних стереотипів та розставляючи правильні акценти. Можливо, цей текст не зібрав великої кількості переглядів, але для молодого медіа, яке має власний сайт лише п’ять місяців, це не було вирішальним. Для нашої команди значно важливішим було проявити позицію, стати джерелом якісної й перевіреної інформації про це свято, до якої батьки й освітяни різних рівнів могли б повертатися за потреби», — зазначила Інна Лиховид, головна редакторка онлайн-видання «Вчися.Медіа». 

Вплив

Матеріал став джерелом перевіреної, систематизованої інформації для батьків і педагогів. Зокрема, публікація закріпила позицію редакції щодо недопущення гендерних стереотипів у вихованні дітей; має довготривалу цінність і може використовуватися повторно як довідковий матеріал; показує, що освітній вплив не завжди вимірюється кількістю переглядів, а глибиною й сталістю змісту.

Що можуть наслідувати інші медіа 

  • Прислухатися до запитів аудиторії в соціальних мережах і перетворювати їх на структурований, перевірений просвітницький контент.
  • Пояснювати чутливі теми простою і доступною мовою, орієнтуючись на батьків і педагогів як ключових агентів змін.
  • Розвінчувати стереотипи на ранніх етапах соціалізації, працюючи з темами дитинства й освіти.
  • Поєднувати історичний контекст із практичними порадами, щоб матеріали були не лише інформативними, а й прикладними.
  • Не орієнтуватися виключно на охоплення, а працювати з ціннісними темами, що формують культуру рівності та поваги в довгостроковій перспективі.

Гендерна рівність у міському просторі: жіноча видимість у топоніміці

Міська топоніміка є важливим елементом культурної пам’яті та символічного простору, який відображає суспільні цінності та ієрархії. В українських містах історично спостерігався суттєвий гендерний дисбаланс у назвах вулиць, площ і об’єктів — жіночі імена були представлені мінімально або відсутні зовсім.

У період деколонізації та переосмислення радянської спадщини питання гендерної рівності в міському просторі набуває особливої актуальності. Локальні медіа відіграють ключову роль у тому, щоб пояснювати сенс таких змін і показувати, як громадські ініціативи можуть впливати на символічну видимість жінок у публічному просторі.

Що було зроблено

Онлайн-видання 0564.ua опублікувало серію матеріалів, присвячених ініціативі «рівні у кривому» та реалізації проєкту «Феміністичний квартал» у Кривому Розі.

У матеріалах:

  • показано, що упродовж 2023–2024 років місто отримало понад 60 топонімів на честь жінок;
  • розкрито значення жіночої видимості в міському просторі;
  • порушено теми гендерного дисбалансу, історичної несправедливості та шляхів її подолання.
  • центральним елементом серії стало інтерв’ю з Ольгою Костіною, засновницею ініціативи «рівні у кривому», яка реалізувала проєкт «Феміністичний квартал».

Як реалізували

Редакція застосувала комплексний підхід до висвітлення теми, поєднавши: інтерв’ю з ініціаторкою проєкту та серію новинних і аналітичних матеріалів про події та лекції в межах «Феміністичного кварталу».

Зокрема, на сайті було опубліковано матеріали:

  • «Чому права не дають, а беруть: лекторій 3-го «Фемкварталу» у Кривому Розі відкрився лекцією про емансипативні рухи»;
  • «Як правильно застосовувати фемінітиви: у «Фемкварталі 3.0» слухали лекцію про нашуміле»;
  • «”Зупинити чебурашку”: як у феміністичній колажній майстерні криворожанки повертали сенс 8-му Березня».

Такий формат дозволив показати гендерну рівність не як абстрактну ідею, а як процес реальних змін у міському просторі, що відбуваються завдяки громадській активності.

Серія матеріалів сприяла підвищенню видимості жінок у символічному просторі міста та поясненню значення топонімічних змін для ширшої аудиторії.

Матеріали:

  • показали, що гендерна рівність може мати конкретні, вимірювані результати;
  • продемонстрували роль громадських ініціатив у трансформації міського простору;
  • сприяли усвідомленню того, що локальні зміни є частиною ширших суспільних процесів.

Що можуть наслідувати інші медіа 

  • Використовувати локальні кейси для демонстрації того, як гендерна рівність реалізується на практиці, а не лише на рівні декларацій.
  • Пояснювати символічне значення змін у міському просторі — топоніміки, назв, меморіальних об’єктів — як елементів культурної пам’яті.
  • Поєднувати інтерв’ю з експертками та активістками із серією тематичних матеріалів, щоб забезпечити глибоке й послідовне висвітлення теми.
  • Показувати зв’язок між громадською активністю та реальними результатами, надихаючи інші громади на подібні ініціативи.
  • Говорити про гендерну рівність мовою міського життя, демонструючи, як вона впливає на щоденний досвід мешканців і мешканок.

Гендерна чутливість і повага до різноманіття як основа редакційної культури

Що було зроблено

У редакції було розроблено та оприлюднено на сайті Політику гендерної чутливості.

Як реалізували

Робота над документом відбувалася під час участі команди в менторській програмі з гендерночутливої журналістики, що тривала з травня по жовтень 2025 року. У медіа зазначають, що ухвалення політики стало важливим кроком для чіткого визначення напрямку розвитку редакції, покращення внутрішньої комунікації, дотримання гендерного балансу під час підготовки матеріалів і системного дотримання стандартів гендерної чутливості.

Хоча в колективі й раніше панували взаєморозуміння та повага до різноманіття, письмово зафіксована політика допомогла закріпити ці принципи та зробити їх спільною точкою відліку для всієї команди. Нині редакція свідомо виготовляє контент із застосуванням підходів гендерної чутливості.

У команді працює представник ЛГБТ-спільноти, і колектив приймає його ідентичність із повагою, підтримує та розділяє задекларовані цінності. За словами редакції, постійна щоденна взаємодія в одному робочому середовищі сприяла зростанню рівня толерантності та прийняття ЛГБТ-спільноти серед працівників.

Редакція також системно використовує фемінітиви у контенті з моменту створення медіа у 2017 році. Такий підхід є частиною освітньої місії медіа та відповідає його ціннісному меседжу — «дивись, аналізуй, дій». У редакції наголошують, що використання фемінітивів є складовою просвітницької роботи з аудиторією.

Водночас у медіа зазначають, що мають ініціативи, які поки не вдалося реалізувати через обмежені фінансові ресурси. Зокрема, йдеться про впровадження системної підтримки батьківства та материнства всередині команди, яка наразі залишається складною для реалізації саме з фінансових причин.

Ветеранський голос і медіаграмотність як складова стійкості громад

Що було зроблено

У мережі місцевих медіа «Громада. Груп» впроваджено практику створення окремих редакційних просторів для авторів із ветеранським досвідом. Зокрема, редакція відкрила спеціальну рубрику для ветерана російсько-української війни, письменника Михайла Філоненка, який зазнав важкого поранення під час бойових дій на Харківщині та втратив кисті рук і частково зір. Автор отримав власний інформаційний майданчик, де реалізує творчі задуми, публікуючи матеріали про український фольклор, пам’ять і зв’язок поколінь через традиційні образи.

Паралельно «Громада. Груп» системно працює з майбутніми журналістами та студентською молоддю. Мережа медіа виступає платформою для здобуття практичного професійного досвіду студентами медійних спеціальностей закладів вищої освіти, зокрема Харківського національного економічного університету імені Семена Кузнеця та Харківської академії культури.

У редакції зазначають, що зацікавлені у подальшому залученні журналістської молоді до роботи, однак через втрату фінансування від USAID частину молодих фахівців було змушено втратити. Водночас команда має плани з розширення мережі та створення нових редакцій у громадах за умови відновлення або залучення нового фінансування.

Важливою складовою діяльності редакції є протидія дезінформації та спробам вербування молоді спецслужбами російської федерації. Це реалізується як через аналітичні журналістські матеріали, так і через участь редакторів у тематичних тренінгах.

У липні та серпні 2025 року представники «Громада. Груп» долучилися як спікери до спільних україно-литовських тренінгів, присвячених протидії вербуванню молоді спецслужбами РФ. Заходи були спрямовані на українську та литовську молодь і проходили за участі журналістів, громадських організацій та освітян Краснокутської громади Харківської області. У Литві, як і в Україні, фіксуються спроби вербування молодих людей — зокрема представників української діаспори та місцевої молоді — для диверсійної діяльності.

Інклюзивна редакційна культура

Що було зроблено

У редакції медіа «Гречка» впроваджено гендерну політику, а також політику різноманітності та інклюзії, які оприлюднені на сайті в розділі «Редакційна політика». Використання фемінітивів у контенті редакція розпочала ще до внесення відповідних змін до українського правопису у 2019 році.

У медіа діє корпоративна підтримка материнства та батьківства. Зокрема, працівники можуть працювати віддалено та за гнучким графіком, адаптованим до індивідуальних потреб. Такий підхід дозволяє поєднувати професійну діяльність із доглядом за дитиною, зокрема під час декретної відпустки. Для колег із маленькими дітьми передбачені додаткові дні відпустки, а графік роботи коригується з урахуванням сімейних обставин — наприклад, можливість починати роботу раніше та завершувати її раніше.

Редакція пропонує висвітлювати такі теми для сприяння гендерній рівності та уповноваження жінок під час війни:

  • Гендерна дискримінація чоловіків або жінок та/або порушення їх прав (соціальних, культурних, трудових та ін.) за ознакою їх статі (на тій підставі, що він/вона – чоловік/жінка);
  • З якими різними труднощами та ризиками зустрічаються жінки та чоловіки з числа внутрішньо переміщених осіб або людей із зони конфлікту (вдови, самотні матері, вагітні, жінки, які управляють домашнім господарством, військовослужбовиці, тощо);
  • Права жінок і чоловіків, які постраждали від збройної агресії;
  • Гендернозумовлене і сексуальне насильство, включаючи домашнє насильство і торгівлю людьми у зоні бойових дій або у родинах, що постраждала від війни;
  • Інформація про різні послуги (медичні, психологічні, юридичні і т.д.), які можуть отримати або жінки, або чоловіки, які постраждали від війни;
  • Матеріали, якими ви ламаєте гендерні стереотипи про ролі чоловіків і жінок у суспільстві та сім’ї, про нетипові професії та види занять для жінок та чоловіків, тим самим розширюючи їхні можливості для розвитку, працевлаштування і т.д. (наприклад, жінки як політикині/ керівниці/ професіоналки в певній сфері військоваслужбовиці/ власниці бізнесу; чоловіки, які розділяють обов’язки по догляду за дітьми і домашньому господарству, працюють вихователями в дитсадочках тощо).
  • Україна прийняла Національний план дій «Жінки, мир, безпека» на виконання Резолюції Ради Безпеки ООН, тому наш ЗМІ висвітлюватиме різноманітні теми з метою просування його основних принципів:
  • Захист жінок і дівчат, що постраждали під час збройної агресії, оскільки вони найбільше потерпають від насильства;
  • Повідомляти про програми працевлаштування та започаткування власної справи для жінок і чоловіків;
  • Поширювати інформацію про програми психологічної/медичної/соціальної допомоги/реабілітації для жінок і чоловіків.

Як реалізували

Редакція також подбала про технічну спроможність команди працювати з дому у разі потреби. Працівниць і працівників забезпечили необхідним обладнанням — зокрема екофлоу, павербанками та ноутбуками. Більшість команди «Гречки» становлять жінки.

Водночас у редакції зазначають, що мають ініціативи, які поки не вдалося реалізувати через обмежені ресурси. Серед них — запровадження медичного страхування для журналістів і журналісток, що дало б змогу системно піклуватися про здоров’я, проходити профілактичні огляди та вчасно реагувати на проблеми. Також редакція хотіла б забезпечити колегам доступ до спортивних занять, басейну, масажів або інших практик відновлення, однак через зростання цін у період війни реалізація таких ініціатив потребує додаткового фінансування.

Формалізація принципів гендерної рівності в редакційній політиці

Що було зроблено

Онлайн-видання «Український тиждень» тривалий час у своїй роботі дотримувалося принципів гендерної рівності: редакція уважно підходила до висвітлення чутливих тем, запобігала поширенню стереотипів у контенті та послідовно використовувала фемінітиви.

У вересні редакція офіційно затвердила Політику гендерної рівності, розроблену ГО «Жінки в медіа» у співпраці з Комісією з журналістської етики та за підтримки ОБСЄ. Документ став інституційним закріпленням підходів, які раніше існували на рівні редакційної культури та практик.

Як реалізували

Редакція розглянула запровадження формалізованої політики як необхідну норму для розвитку професійної культури медіа. Після її ухвалення «Український тиждень» став ще більш вибагливим у доборі тем і голосів, які звучать у виданні.
Редакція активно залучає до написання матеріалів журналісток і лідерок думок, бере в роботу теми, що висвітлюють жіночі історії та сприяють подоланню гендерних упереджень.

Окрему увагу приділено внутрішнім умовам праці: редакція з розумінням ставиться до потреб працівників і працівниць у доглядовій праці — піклуванні про дітей або батьків, чому, зокрема, сприяє можливість дистанційної роботи.

Вплив

Ухвалення гендерної політики посилило усвідомленість редакції щодо власних стандартів і відповідальності за контент. Документ став орієнтиром для щоденних редакційних рішень, зокрема у виборі тем, експертних голосів і підходів до чутливих питань. Політика також створила підґрунтя для подальшого розвитку інших внутрішніх правил і стандартів у редакції.

Головна редакторка «Українського тижня» Маргарита Дикалюк говорить: «Сьогодні медіа стоять перед великим викликом часу. Вони мусять, поза іншими завданнями, дієво протистояти гендерним стереотипам. Тому наш “Український тиждень” чітко дотримується принципу гендерної рівності, дбайливого ставлення до висвітлення чутливих тем, запобігання дискримінації та поширенню стереотипів».

Ліза Кузьменко, голова ГО «Жінки в медіа» вважає, що окрема політика — крок до формування нової професійної культури редакції: «Український тиждень давно є зразковим медіа, яке дотримується стандартів і етики журналістики. Очевидно, що в редакції й раніше діяли неписані правила, які стосуються рівності, зокрема й гендерної. Але надзвичайно важливо, що тепер ці принципи оформлені в окрему політику та публічно оприлюднені на сайті. Це не лише закріплює внутрішні практики редакції, а й створює прозорий орієнтир для всієї медійної спільноти. Такий крок підвищує довіру аудиторії, а також партнерів — у тому числі міжнародних».

Виклики та подальші кроки

Редакція визначає кілька ініціатив, які планує впроваджувати надалі. Насамперед ідеться про навчальні програми для команди, для реалізації яких нині триває пошук донорських можливостей.

Також існує потреба у впровадженні додаткових оплачуваних відпусток і соціального страхування, однак цьому перешкоджають обмежені людські та фінансові ресурси. Ситуацію ускладнює те, що частина журналістів видання нині перебуває на війні, через що навантаження на команду суттєво зросло.

Окрім гендерної політики, редакція перебуває на етапі напрацювання інших внутрішніх документів, зокрема політики щодо використання штучного інтелекту в медіа.

Що можуть наслідувати інші медіа

  • Формалізувати цінності гендерної рівності через редакційні політики, навіть якщо відповідні практики вже існують неформально.
  • Поєднувати контентні стандарти з турботою про умови праці та баланс між роботою й доглядовими обов’язками.
  • Розглядати гендерну політику як основу для подальшого розвитку інших етичних і професійних стандартів редакції.

Журналістський аудит безбар’єрного середовища

Контекст

Доступність міського середовища є однією з ключових умов реалізації прав людей з інвалідністю та інших маломобільних груп — зокрема людей на кріслах колісних, батьків із дитячими візочками, літніх людей. Водночас у багатьох українських містах питання безбар’єрності залишається фрагментарним або декларативним, а реальний стан інфраструктури часто не відповідає задекларованим стандартам.

У цьому контексті локальні медіа можуть відігравати роль громадського контролю, не лише інформуючи про проблему, а й ініціюючи конкретні зміни через залучення громади та діалог із владою.

Що було зроблено

Журналісти КП «Телекомпанія Умань» провели власний журналістський аудит одного з районів міста з погляду безбар’єрності.

У межах ініціативи:

  • перевірено доступність вулиць та інфраструктури для людей на кріслах колісних і батьків із дитячими візочками;
  • зафіксовано проблемні ділянки, що ускладнюють пересування маломобільних груп;
  • до обговорення залучено мешканців міста та людей з інвалідністю.

Метою матеріалу було не лише зафіксувати проблему, а привернути увагу до реальних бар’єрів у міському просторі та стимулювати владу до практичних рішень.

«Проєкт став помітним, адже журналісти не лише показали проблеми, а й залучили до обговорення самих людей з інвалідністю та батьків із візочками. Завдяки цій увазі громади влада почала робити пониження бордюрів у найбільш проблемних місцях, а мешканці отримали можливість публічно вказувати на ділянки вулиць, які потребують облаштування. Аудиторія активно підтримала ініціативу — у коментарях люди ділилися власними спостереженнями, відзначали позитивні зміни та пропонували конкретні локації для покращення. Таким чином “Телекомпанія Умань” впроваджує практики інклюзивності, формуючи культуру спільної відповідальності за безбар’єрність міського простору» , — зазначив Андрій Вдовиченко, директор КП «Телекомпанія Умань». 

Як реалізували

Журналістська команда:

  • здійснила огляд вулиць і об’єктів інфраструктури з позиції користувачів, для яких бар’єри є щоденною реальністю;
  • залучила мешканців громади й представників маломобільних груп до фіксації проблемних зон;
  • поєднала критичний аналіз із демонстрацією позитивних прикладів змін, які вже відбуваються або можливі.
  • такий підхід дозволив сформувати відкриту публічну дискусію про безбар’єрність як спільну відповідальність громади, влади й міських служб.

Вплив

Матеріал мав практичні результати на рівні громади:

  • місцева влада розпочала облаштування понижень бордюрів у найбільш проблемних локаціях;
  • мешканці отримали публічний канал для повідомлення про ділянки, що потребують змін;
  • аудиторія активно долучалася до обговорення — ділилася власними спостереженнями, відзначала позитивні зрушення та пропонувала конкретні місця для покращення доступності.

Ініціатива показала, що журналістський матеріал може бути інструментом реальних змін у міському середовищі, а не лише фіксацією проблем.

Що можуть наслідувати інші медіа 

  • Проводити локальні журналістські аудити доступності, виходячи з реального досвіду маломобільних груп, а не лише з формальних нормативів.
  • Залучати людей з інвалідністю та інших представників маломобільних груп як безпосередніх учасників матеріалів, а не сторонніх коментаторів.
  • Поєднувати критику з рішеннями, показуючи не лише проблеми, а й можливі шляхи їх усунення та позитивні приклади змін.
  • Використовувати медіа як платформу громадського діалогу, де мешканці можуть повідомляти про бар’єри й відстежувати реакцію влади.
  • Фокусуватися на безбар’єрності як універсальній цінності, корисній не лише для людей з інвалідністю, а для всієї громади.
  • Відстежувати наслідки публікацій, повертаючись до теми після перших змін і демонструючи, що журналістська увага має довготривалий ефект.