Мультимедійне Архіви - ГО "Жінки в медіа"

Розвінчування вікових та гендерних стереотипів через особисту історію

У суспільстві досі поширені вікові й гендерні стереотипи, які обмежують можливості жінок, зокрема у старшому віці. Переконання про те, що водіння — «не жіноча справа», а після 60–65 років навчання новим навичкам є неможливим або недоцільним, формують невидимі бар’єри для активного життя та самореалізації.

Локальні медіа відіграють важливу роль у руйнуванні таких уявлень, адже історії реальних людей з громади здатні зробити соціальні зміни видимими й переконливими.

Що було зроблено

Редакція платформи «Нове життя» опублікувала матеріал про жительку Любешова, яка у 68 років отримала водійське посвідчення.

У публікації:

показано особисту історію жінки, яка вирішила опанувати нову навичку у старшому віці;
продемонстровано, як героїня подолала поширені уявлення про «вікові межі» та гендерні ролі;
матеріал акцентує не на винятковості, а на можливості змін за наявності мотивації та підтримки.

Як реалізували

Матеріал побудовано у форматі людської історії, що дозволило зробити тему близькою та зрозумілою для широкої аудиторії.

Редакція:

детально описала шлях героїні — від рішення навчатися до отримання посвідчення;
доповнила історію коментарями інструкторів з автошколи, які підтвердили, що після публікації матеріалу до них звернулися інші жінки старшого віку;
ненав’язливо підкреслила соціальний ефект історії — можливість для інших жінок повірити у власні сили.

Вплив

Публікація викликала широкий резонанс у громаді та за її межами. «Ця стаття викликала своєрідний фурор не лише серед місцевого населення, а й на всю область. Адже наша героїня подолала стереотипи, що водіння – це не зовсім жіноча справа та ще доказала, що немає жодних обмежень у віці, якщо є бажання! За словами інстукторів, після виходу матеріалу до них записалося на курси ще кілька жінок старшого віку», — поділилась Наталія Муха, директорка ПП «Редакція “Нове життя”».

Матеріал:

сприяв зміні ставлення до віку та гендерних ролей серед аудиторії;
безпосередньо стимулював збільшення кількості жінок старшого віку, які записалися на курси водіння;
продемонстрував, що локальна журналістика може мати не лише інформаційний, а й мотиваційний вплив.

Що можуть наслідувати інші медіа

Розповідати історії реальних людей з громади, які долають усталені стереотипи, замість абстрактних розмов про «проблему».
Показувати процес, а не лише результат, щоб зміни виглядали досяжними й реалістичними.
Поєднувати особисті історії з експертними коментарями, підкріплюючи мотиваційний ефект фактами та професійними оцінками.
Уникати мови винятковості, не подаючи героїнь як «дивних» або «незвичних», а як людей, що реалізують своє право на розвиток у будь-якому віці.
Використовувати локальний контекст, показуючи, що можливості для змін існують поруч, у власній громаді.

Турботлива інфраструктура громади: дитячі куточки як ініціатива медіа

Наявність дитячих куточків у публічних просторах — медичних установах, адміністративних будівлях, сервісних центрах — є важливою умовою комфортного доступу батьків із малими дітьми до послуг. Водночас у багатьох громадах такі простори або відсутні, або не сприймаються як необхідний елемент інфраструктури.

Ця проблема безпосередньо пов’язана з питаннями доглядової праці, гендерної рівності та інклюзії, адже саме батьки маленьких дітей — переважно жінки — стикаються з бар’єрами у щоденному користуванні публічними сервісами. Локальні медіа можуть відігравати ключову роль у виявленні таких бар’єрів і стимулюванні практичних змін.

Що було зроблено

Редакція мультимедійної платформи «Нове життя» опублікувала серію лонгрідів, присвячених проблемі нестачі дитячих куточків у закладах Любешівської громади.

У матеріалах:

зафіксовано реальні умови, у яких перебувають батьки з дітьми під час відвідування різних установ;
показано потребу громади у безпечних і комфортних просторах для малюків;
зазначено, що на початок журналістського дослідження кількість дитячих куточків у громаді була вкрай обмеженою.
матеріали сформували чітке уявлення про проблему як системну, а не поодинокі випадки.

Журналісти застосували аналітичний і дослідницький підхід, поєднавши: опис проблеми з конкретними прикладами з життя громади; опитування батьків і експертів; візуальні ілюстрації реальних умов у закладах.

Публікації активно поширювалися на сайті та в соціальних мережах, що сприяло широкому обговоренню теми, залученню мешканців громади та підвищенню уваги з боку закладів і місцевої влади.

Вплив

Журналістська серія мала відчутний і вимірюваний результат:

протягом року після публікацій кількість дитячих куточків у закладах громади зросла з кількох одиниць до понад 20;
створення дитячих куточків стало локальним стандартом — нові заклади почали передбачати їх одразу;
матеріали викликали активну реакцію аудиторії та сприяли реальним змінам у підходах до облаштування публічних просторів.

«На початок нашого дослідження таких куточків були одиниці. Але вже за рік у нас їх є понад 20! Ми не лише отримували активне обговорення авдиторії цієї проблеми, а й найважливіше—- створення дитячого куточка стало своєрідним трендом у Любешові. Тепер коли відкривається якийсь заклад, там обов’язково є цей елемент. І ми вважаємо, що в цьому є наша заслуга, адже ми першими звернули увагу на таку болючу проблему», — розповідає Наталія Муха, директорка ПП «Редакція “Нове життя”».

Кейс демонструє, що послідовна локальна журналістика може безпосередньо впливати на рішення на рівні громади.

Що можуть наслідувати інші медіа

Піднімати локальні, повсякденні проблеми, які напряму впливають на якість життя мешканців, навіть якщо вони не виглядають «гучними».
Працювати серійно, повертаючись до теми й фіксуючи динаміку змін, а не обмежуватися одноразовою публікацією.
Поєднувати аналітику з живими прикладами, показуючи конкретні умови, простори й досвід людей.
Залучати громаду до обговорення, використовуючи медіа як платформу для зворотного зв’язку та громадського тиску.
Фіксувати результати журналістської роботи, демонструючи, що медіа можуть бути інструментом реальних і вимірюваних змін.

Системний моніторинг гендерного балансу в інформаційному ефірі

Що було зроблено

StarLightMedia стала першою українською медіакомпанією, яка підписала Принципи розширення прав і можливостей жінок (WEP’s) у жовтні 2019 року. Відтоді компанія щорічно впроваджує практики, спрямовані на досягнення гендерної рівності як у ролі роботодавця, так і як виробника медійного контенту.

Усередині StarLightMedia всі департаменти та творчі команди, що працюють над контентом, декларують прагнення до балансу представленості 50:50. Особлива увага до цього питання приділяється в інформаційному мовленні.

Як реалізували

Питання гендерної представленості регулярно порушується під час щотижневих зустрічей CEO StarLightMedia Олександра Богуцького з редакторською групою новин, склад якої також дотримується балансу 50:50.

Результатом цих обговорень стало запровадження власного внутрішнього аудиту — щомісячного моніторингу кількості жінок і чоловіків в ефірі. Протягом останніх двох років новинні продукти StarLightMedia («Факти ICTV» та «Вікна-новини») системно працюють над питанням гендерного балансу, фіксуючи показники та аналізуючи динаміку.

Компанія публічно звітує про результати цього моніторингу перед громадянським суспільством, визнаючи як досягнення, так і обмеження, з якими стикається в процесі.

Вплив

За рік у слотах телемарафону «Єдині новини», вироблених командою StarLightMedia, в ефірі з’явилося 298 жінок — представниць органів державної влади, громадянського суспільства, експерток у різних галузях та військових. Попри те, що досягти рівня представленості 50:50 поки не вдалося, за підсумками року новини StarLightMedia посіли перше місце за кількістю жінок в ефірі марафону серед усіх його виробників.

Як зазначає Тимур Левчук, лідер напряму різноманіття та інклюзивності StarLightMedia, компанія розглядає цей звіт як чесний інструмент самооцінки: він дозволяє одночасно визнавати невиконані цілі та відзначати посилення жіночих голосів в інформаційному ефірі.

Що можуть наслідувати інші медіа

Запроваджувати регулярний внутрішній моніторинг гендерної представленості в контенті.
Виносити питання балансу в ефірі на рівень управлінських рішень.
Публічно звітувати про результати, визнаючи як успіхи, так і обмеження.
Розглядати гендерну рівність як довгостроковий процес, а не разову кампанію.

Впровадження системного підходу до розмаїття, рівності та інклюзії

Що саме було впроваджено

У серпні 2025 року Наглядова рада та Правління Суспільного мовлення ухвалили «Концепцію інклюзивного підходу у виробленні контенту та в роботі команди» — перший системний документ, який визначає бачення, принципи та кроки впровадження розмаїття, рівності та інклюзії (DEI) на всіх рівнях діяльності компанії. Концепція охоплює як інституційний рівень (рівність можливостей, внутрішні процеси, командну культуру), так і контентний (репрезентативність, чутливість, залучення різних голосів у матеріалах Суспільного). Це перший подібний документ серед українських медіа, а також ним зацікавилися деякі європейські медіа (Фінляндія, Швеція, Словенія тощо) для розробки подібних документів у своїх країнах.

Коли й чому вирішили це реалізувати

Команда почала роботу над Концепцією у вересні 2024 року, розуміючи, що реальна інклюзія має бути присутньою у щоденних практиках і, головне, має стати системною роботою. В основу документа лягла потреба зробити так, щоб Суспільне відображало все розмаїття українського суспільства й залишалося медіа, де кожен може побачити себе.

Суспільне залучили внутрішніх фахівців компанії та зовнішніх експертів — українських і міжнародних, які стали співавторами документа в різних його тематичних частинах, зокрема міжнародних експертів від Європейської мовної спілки (EBU), частиною якої є Суспільне мовлення, а також представників спільнот, для яких і про яких ми створюємо контент (це дуже важливо). Це стало простором діалогу, у якому різні точки зору перетворювалися на спільне бачення.

Українські експерти напрацювали аналітичні записки у шести тематичних частинах Концепції та провели для нашої команди тематичні воркшопи. Надалі команда Департаменту з питань розмаїття, інклюзії та рівних можливостей (який було створено у квітні 2024 року, що також є прикладом зростання та розуміння важливості теми в системі Суспільного мовлення) склала драфт документа, звірила його з експертами та спільнотами й розробила фінальний текст.

Цей текст став фундаментом для тем інклюзії, розмаїття та рівності, які часто залишаються на узбіччі розуміння. Внутрішньо в командах мовник розробив презентації, інформаційні картки та інші активності, які пояснюють положення цього документа. Одним з інструментів комунікації є внутрішній чат та інформаційно-комунікаційна дошка (зокрема, й у філіях), де збираються питання та відгуки з тієї чи іншої теми.

Як це вплинуло на редакцію

Концепція об’єднала різні команди навколо спільних цінностей і створила передумови для системних змін — Суспільне вносить зміни у редакційні політики та кадрові процеси. У компанії з’явилося більше внутрішнього розуміння тем рівності, розпочато серію навчальних воркшопів із гендерної чутливості, інклюзивної мови, безбар’єрності, вікового розмаїття та теми ветеранів. Зміни стали помітні й у контенті: історії Суспільного дедалі частіше показують різних героїв і героїнь.

Наразі триває процес розробки та затвердження (заплановано на грудень 2025 року) плану імплементації Концепції, до якого буде залучено значну частину команд Суспільного, адже він стосуватиметься впровадження жестової мови у культурних проєктах та аудіодискрипції для документальних проєктів. Також передбачено продовження роботи з гендерним вимірюванням за системою 50 на 50 всього контенту Суспільного та впровадження новин доступною мовою у форматі Easy News.

Гендерний аудит

У 2025 році Суспільне мовлення стало першою і єдиною великою медійною компанією в Україні, яка провела незалежний гендерний аудит. Це системна оцінка політик, управлінських процесів, кадрових практик і корпоративної культури компанії через призму рівності, інклюзії та недискримінації.

ГО «Жінки в медіа» за підтримки International Media Support (IMS) провела незалежний гендерний аудит Суспільного мовлення. Дослідження тривало з травня до серпня 2025 року в межах проєкту «Об’єднані заради рівності в медіа: сприяння гендерній рівності через співпрацю громадських організацій, медіа та органів влади».

«Ми вирішили реалізувати цей крок, щоб об’єктивно оцінити стан рівності всередині компанії, виявити бар’єри та сформувати дорожню карту подальших змін. Для нас було важливо не лише задекларувати принципи інклюзії, а й підтвердити їх конкретними діями», — розповідає Анастасія Гудима.

Аудит став важливим кроком у зміцненні довіри та відкритості в команді. 521 працівник і працівниця взяли участь в опитуванні, і 86 % зазначили, що гендерна рівність є для них важливою, а 85 % — що стать не впливає на можливості розвитку кар’єри. Процес обговорення результатів об’єднав різні підрозділи, дав можливість почути голоси регіонів і започаткував культуру внутрішньої рефлексії.

Результати аудиту стали основою для впровадження Плану дій з інтеграції принципів гендерної рівності, розробки онлайн-тренінгів і регулярного моніторингу. План дій не є публічним, його реалізує внутрішня робоча група, і він упроваджується як на стратегічному рівні (наприклад, тренінги), так і на рівні щоденних практик (зокрема закупівля засобів гігієни для жінок у вбиральнях).

Подальші плани редакції

Анастасія Гудима, директорка Департаменту з питань розмаїття, інклюзії та рівних можливостей Суспільного мовлення, зазначає, що нині компанія працює над розширенням доступності контенту для людей з порушеннями слуху та зору, зокрема через упровадження перекладу жестовою мовою та аудіодискрипції. За її словами, це потребує значних фінансових ресурсів, адже йдеться не лише про технічне забезпечення, а й про залучення перекладачів, дикторів, спеціалістів зі студійної адаптації та акторів. Паралельно Суспільне проводить внутрішні тренінги для працівників, пояснюючи важливість створення такого контенту навіть за умов, коли відповідна аудиторія наразі є нечисленною.

Вона також звертає увагу на складність системного впровадження фемінітивів у внутрішній документації, що пов’язано з масштабом організації, усталеними адміністративними форматами та потребою уніфікації з чинною нормативною базою.

Окремим викликом, за її словами, залишається низька залученість працівників до навчальних програм. У зв’язку з цим у Суспільному бачать потребу у створенні нової моделі внутрішнього навчання, яка поєднуватиме онлайн-модулі, практичні кейси та менторську підтримку, а також у залученні зовнішніх експертів з різних напрямів — від гендерної рівності до доступності та етики.

Крім того, Гудима зазначає, що Суспільне прагне впровадити політику підтримки батьківства та материнства, однак стикається з обмеженнями, пов’язаними з державною формою фінансування, яка не дозволяє запроваджувати соціальні пільги чи додаткові пакети підтримки.

Переосмислення старшого віку через локальні історії активності

Контекст

В українському медіапросторі люди старшого віку часто зображуються переважно через призму вразливості, потреб або соціальних проблем. Такий підхід звужує уявлення про старший вік і майже не залишає місця для історій активності, самореалізації та взаємодії з громадою.

Для локальних медіа тема старшого віку має особливе значення, адже саме на рівні міста формується щоденна якість життя літніх людей — через доступ до культурних, освітніх і соціальних ініціатив.

Що було зроблено

Регіональне медіа «Наше місто» підготувало лонгрід «Мистецтво жити з інтересом: як у Дніпрі створюють комфорт для людей похилого віку», у якому розкрито історії дніпрян старшого віку, які продовжують активно жити, розвиватися та бути корисними для своєї громади.

У матеріалі:

показано приклади самореалізації у «золоті роки» — відкриття нових талантів, участь у спільнотах, допомогу іншим;
продемонстровано, як місто та місцеві ініціативи створюють більш комфортне й інклюзивне середовище для людей старшого віку;
зміщено фокус із проблемності віку на його потенціал і цінність досвіду.

Як реалізували

Журналісти використали формат лонгріду, побудованого на серії інтерв’ю з активними мешканцями Дніпра старшого віку. Такий підхід дозволив показати старший вік через живі, мотивуючі історії та локальний контекст, уникаючи узагальнень і стереотипів.

Публікація підвищила обізнаність аудиторії щодо потреб і можливостей людей старшого віку, а також привернула увагу до позитивних міських практик їхньої інтеграції у суспільне життя.

Матеріал надихнув читачів на активнішу участь у житті громади та підтримку міжпоколіннєвої солідарності, демонструючи, як журналістика може формувати більш інклюзивне бачення старшого віку.

Що можуть наслідувати інші медіа

Розповідати про життя людей старшого віку через призму активності й самореалізації, а не лише проблем чи обмежень.
Уникати інфантилізації та жалості. Говорячи про людей старшого віку, не зводити їхній досвід до «вразливості» чи «самотності» — натомість показувати вибір, активність і агентність.
Працювати з віком так само уважно, як із гендером чи інвалідністю. Вік — це не характеристика «проблеми», а частина ідентичності, яка заслуговує на повагу й точну мову.
Запитувати не лише “як вам важко”, а й “що вам цікаво”. Питання про хобі, плани, інтереси й мотивацію змінюють тон розмови та відкривають нові історії.
Уникати узагальнень на кшталт “усі пенсіонери”. Старший вік — неоднорідний; різні люди мають різний досвід, здоров’я, ресурси й можливості.
Показувати роль локальних ініціатив і громад, які безпосередньо впливають на якість життя старших людей.
Залучати героїв як експертів власного життя. Люди старшого віку можуть коментувати не лише “свою долю”, а й міські процеси, культуру, зміни в громаді.
Використовувати лонгріди для зміни усталених уявлень і популяризації цінностей міжпоколіннєвої підтримки.

Подолання множинної дискримінації ветерана з ромської громади

Обкладинка фільму від Суспільне

Контекст

Ветерани з інвалідністю часто стикаються з бар’єрами доступу до медичної допомоги, реабілітації та соціальної підтримки. Для представників національних спільнот ці труднощі можуть посилюватися упередженнями та недовірою з боку системи. Команда Суспільного звернулася до цієї теми, щоб показати, як перетинаються війна, інвалідність і етнічна дискримінація — і що може змінити ситуацію.

Що зробили

Суспільне створило двосерійний документальний сюжет про ветерана ЗСУ Йосипа Лакатоша — батька шести дітей, рома за походженням.

У першій частині зафіксовано його історію поранення на фронті, втрату ноги, складну реабілітацію та відчай через відсутність доступу до якісного протезування. Матеріал порушує тему подвійної дискримінації — за етнічною ознакою та через інвалідність — і показує системні проблеми, з якими стикаються ветерани: від браку інформації та підтримки до труднощів із виплатами й медичною допомогою.

Друга частина фільму фіксує шлях героя до відновлення — від появи надії до встановлення сучасного протеза та повернення до активного життя.

Як реалізували

Матеріал створено у форматі двох частин, що дозволило показати не лише кризу, а й розвиток подій та конкретний результат.

Журналісти Суспільного супроводжували героя на всіх етапах — від моменту, коли він не вірив у можливість отримати допомогу, до реабілітації та відновлення.

Команда оперативно відреагувала на суспільний резонанс після виходу першої частини та допомогла організувати збір коштів для підтримки героя.

Вплив

Сюжет зібрав понад 470 тисяч переглядів і тисячі коментарів підтримки. У перші години після прем’єри команда отримала десятки дзвінків і повідомлень від глядачів, які хотіли допомогти герою.

«Було так — ми опублікували перший сюжет і в цей же день шквал повідомлень і дзвінків від різних людей з пропозицією допомогти герою відгукнувся центр протезування в Києві і Йосипу зробили протез», — розповідає Анастасія Гудима, директорка Департаменту з питань розмаїття, інклюзії та рівних можливостей Суспільного мовлення, членкиня редакційної ради.

Історію побачили засновники проєкту підтримки ветеранів TYTANOVI, які запропонували Йосипу безкоштовно встановити надсучасний протез. Після кількох операцій і тривалої реабілітації герой повернувся додому без крісла колісного — пішки.

Через рік команда зняла другу частину фільму, де Йосип знову танцює, тримає дітей на руках і живе повноцінним життям.

«Ми повернулися до історії Йосипа, щоб показати його шлях цілісно від поранення і його зневіри до моменту протезування. Для команди було важливо розповісти цю історію з позиції гідності й можливостей, адже Йосип є ветераном, батьком 6-ти дітей і представником ромської національної спільноти, голоси якої рідко звучать у медіа поза контекстом стереотипів і другий матеріал фіксує з його сторони повернення довіри, надії та відчуття підтримки з боку суспільства», — поділилась Сімона Нестеренко-Шатро, редакторка контенту ромською мовою Департаменту з питань розмаїття, інклюзії та рівних можливостей.

Матеріал став одним із найсильніших кейсів ромської редакції Суспільного та прикладом того, як журналістика може мати прямий, вимірюваний вплив на життя людини.

Що можуть використати інші редакції:

Показувати перетин кількох форм дискримінації, не розділяючи досвід людини на «окремі проблеми», а працюючи з ним комплексно.
Повертатися до історій, якщо з’являється розвиток або результат — це підсилює довіру до медіа й демонструє відповідальність за героя.
Працювати з вразливими темами для реального впливу, а не лише для фіксації проблеми, плануючи подальші кроки ще на етапі виробництва матеріалу.
Будувати історію навколо людини як особистості, а не як представника «вразливої групи», уникаючи стигматизації та узагальнень.