Медіа: Український Тиждень

Формалізація принципів гендерної рівності в редакційній політиці

Що було зроблено

Онлайн-видання «Український тиждень» тривалий час у своїй роботі дотримувалося принципів гендерної рівності: редакція уважно підходила до висвітлення чутливих тем, запобігала поширенню стереотипів у контенті та послідовно використовувала фемінітиви.

У вересні редакція офіційно затвердила Політику гендерної рівності, розроблену ГО «Жінки в медіа» у співпраці з Комісією з журналістської етики та за підтримки ОБСЄ. Документ став інституційним закріпленням підходів, які раніше існували на рівні редакційної культури та практик.

Як реалізували

Редакція розглянула запровадження формалізованої політики як необхідну норму для розвитку професійної культури медіа. Після її ухвалення «Український тиждень» став ще більш вибагливим у доборі тем і голосів, які звучать у виданні.
Редакція активно залучає до написання матеріалів журналісток і лідерок думок, бере в роботу теми, що висвітлюють жіночі історії та сприяють подоланню гендерних упереджень.

Окрему увагу приділено внутрішнім умовам праці: редакція з розумінням ставиться до потреб працівників і працівниць у доглядовій праці — піклуванні про дітей або батьків, чому, зокрема, сприяє можливість дистанційної роботи.

Вплив

Ухвалення гендерної політики посилило усвідомленість редакції щодо власних стандартів і відповідальності за контент. Документ став орієнтиром для щоденних редакційних рішень, зокрема у виборі тем, експертних голосів і підходів до чутливих питань. Політика також створила підґрунтя для подальшого розвитку інших внутрішніх правил і стандартів у редакції.

Головна редакторка «Українського тижня» Маргарита Дикалюк говорить: «Сьогодні медіа стоять перед великим викликом часу. Вони мусять, поза іншими завданнями, дієво протистояти гендерним стереотипам. Тому наш “Український тиждень” чітко дотримується принципу гендерної рівності, дбайливого ставлення до висвітлення чутливих тем, запобігання дискримінації та поширенню стереотипів».

Ліза Кузьменко, голова ГО «Жінки в медіа» вважає, що окрема політика — крок до формування нової професійної культури редакції: «Український тиждень давно є зразковим медіа, яке дотримується стандартів і етики журналістики. Очевидно, що в редакції й раніше діяли неписані правила, які стосуються рівності, зокрема й гендерної. Але надзвичайно важливо, що тепер ці принципи оформлені в окрему політику та публічно оприлюднені на сайті. Це не лише закріплює внутрішні практики редакції, а й створює прозорий орієнтир для всієї медійної спільноти. Такий крок підвищує довіру аудиторії, а також партнерів — у тому числі міжнародних».

Виклики та подальші кроки

Редакція визначає кілька ініціатив, які планує впроваджувати надалі. Насамперед ідеться про навчальні програми для команди, для реалізації яких нині триває пошук донорських можливостей.

Також існує потреба у впровадженні додаткових оплачуваних відпусток і соціального страхування, однак цьому перешкоджають обмежені людські та фінансові ресурси. Ситуацію ускладнює те, що частина журналістів видання нині перебуває на війні, через що навантаження на команду суттєво зросло.

Окрім гендерної політики, редакція перебуває на етапі напрацювання інших внутрішніх документів, зокрема політики щодо використання штучного інтелекту в медіа.

Що можуть наслідувати інші медіа

  • Формалізувати цінності гендерної рівності через редакційні політики, навіть якщо відповідні практики вже існують неформально.
  • Поєднувати контентні стандарти з турботою про умови праці та баланс між роботою й доглядовими обов’язками.
  • Розглядати гендерну політику як основу для подальшого розвитку інших етичних і професійних стандартів редакції.

Розкриття жіночих історій у маскулінному просторі

Скріншот: сайт «Український Тиждень»

Контекст

Києво-Печерська лавра традиційно сприймається як маскулінний простір — центр чернечої, духовної та церковної історії, де жіночі досвіди майже не фіксувалися або залишалися поза офіційним історичним наративом.

У сучасному публічному дискурсі Лавра часто асоціюється з політичними скандалами, імперською спадщиною та антиукраїнськими наративами, що додатково спрощує й спотворює її історичну та культурну складність. У такому контексті жіночі історії — як духовні, так і світські — залишаються подвійно маргіналізованими.

Що було зроблено

В онлайн-виданні «Український тиждень» опубліковано аналітичну статтю журналістки, літературознавиці та історикині Ольги Петренко-Цеунової, присвячену жіночим досвідам у просторі Києво-Печерської лаври.

У матеріалі:

  • розкрито історії жінок у духовному та світському вимірах Лаври — від покровительства Богородиці до діяльності святих, благодійниць і паломниць;
  • показано, що «чоловічий» простір Лаври історично включав жіночі наративи, які з різних причин були витіснені або замовчувані;
  • проаналізовано, як сучасні антиукраїнські символи та зовнішні ідеологічні впливи (зокрема пов’язані з російськими пропагандистськими методичками) спотворюють історичну пам’ять про святиню.

Як реалізували

Матеріал підготовлено у форматі аналітичної статті, що поєднує історичний, культурологічний і гендерний підходи. Авторка працює з архівними джерелами, літературознавчими дослідженнями та сучасними спостереженнями, акцентуючи увагу на особистих жіночих історіях і їхньому значенні для української культурної спадщини.

Комплексний підхід дозволив показати взаємозв’язок духовного простору, культурної пам’яті та гендерної оптики, не зводячи тему ані до суто академічного, ані до політизованого рівня.

«Коли ми говоримо про історію, ми часто відтворюємо лише домінантні наративи. Цей матеріал — спроба повернути жінок у простір історичної пам’яті, де вони були присутні завжди, але рідко були почуті. Медіа мають відповідальність не лише реагувати на скандали довкола символів, а й повертати складність і багатоголосся історичних тем, навіть якщо це потребує повільнішої, дослідницької роботи», — говорить Маргарита Дикалюк, головна редакторка «Тижня».

Вплив

Стаття привернула увагу до маргіналізованих жіночих наративів у давній і сучасній історії Лаври та сприяла ширшій дискусії про необхідність повернення українського історичного й культурного контексту цієї святині.

Матеріал допомагає зміщувати фокус із домінантних політичних та імперських інтерпретацій на локальні, людські й гендерні історії, розширюючи уявлення про роль жінок у формуванні культурної пам’яті.

Що можуть наслідувати інші медіа

  • Висвітлювати маргіналізовані історії, надаючи голос жінкам та іншим «невидимим» групам у традиційно маскулінних або ієрархічних просторах.
  • Показувати людину як суб’єкта історії, а не лише як елемент символічного чи політичного наративу.
  • Поєднувати журналістику з дослідницьким підходом, працюючи з архівами та історичними джерелами для глибшого й відповідальнішого контексту.

Переосмислення ролі жінок у війську через авторську публіцистику

Обкладинка від «Українського Тижня»

Контекст

Попри широку присутність жінок у Збройних силах України, питання їхньої ролі, видимості та суспільного сприйняття досі залишається дискусійним. За даними Міністерства оборони України, оприлюдненими у березні 2025 року, в українській армії служили понад 70 тисяч жінок, з них близько 5,5 тисяч — у зоні бойових дій.

Водночас жінки-військовослужбовиці змушені постійно доводити власну мотивацію та ефективність, тоді як чоловіки часто сприймаються як «повноцінні воїни за замовчуванням». Цей дисбаланс залишається майже невидимим у новинних форматах, але стає предметом гострої дискусії в публіцистиці.

Що було зроблено

В онлайн-виданні «Український тиждень» опубліковано дві авторські колонки письменниці, ветеранки та позаштатної дописувачки видання Ірина Бобик — «Жінки в армії» та «Образ воїна». Матеріали подано як взаємодоповнювальні тексти, що розглядають тему жінок у війську з двох перспектив:

  • особистої — через досвід авторки як ветеранки;
  • суспільної — через аналіз колективних уявлень, очікувань і стереотипів.

У колонках порушено питання гендерних упереджень щодо жінок військовослужбовиць у контексті повномасштабної війни, а також показано різноплановість ролей жінок у ЗСУ — від тилового забезпечення й медицини до бойових завдань і роботи з розвідувальними дронами.

Як реалізували

  • Обрано формат авторської колонки, що поєднує особистий досвід із аналітичним і рефлексивним поглядом.
  • Використано пряму мову авторки для фіксації поширених суспільних стереотипів, підозр і звинувачень на адресу жінок у війську.
  • Матеріали опубліковано на сайті «Українського тижня» як частину ширшої розмови про війну, ідентичність і трансформацію суспільних ролей.

Вплив

Публікації викликали помітний читацький резонанс і активне обговорення. Частина аудиторії — зокрема й жіночої — критикувала тексти як «ідеологічно упереджені», що засвідчило високу чутливість теми та нерівномірну готовність суспільства до її осмислення.

Водночас матеріали актуалізували питання перегляду усталених уявлень про жінку-військову та відкрили публічну дискусію про перспективи загальної жіночої мобілізації, роль досвіду війни та право жінок на суб’єктність у військовому контексті.

Що можуть наслідувати інші медіа

  • Давати простір авторським голосам із власним досвідом війни, навіть якщо вони не вписуються в комфортні наративи.
  • Не уникати складних і конфліктних тем, навіть якщо вони викликають спротив частини аудиторії.
  • Використовувати публіцистику як інструмент переосмислення соціальних ролей, норм і гендерних стереотипів, доповнюючи новинні формати глибшою рефлексією.