Редакторка відділу внутрішньої політики ZN.UA розповідає про судовий тиск, професійну солідарність та чому справа проти неї стосується кожного, хто пише про топ-корупцію.
10 серпня мало відбутися перше засідання Печерського районного суду міста Києва за позовом екс-заступника головного військового прокурора, фігуранта розслідування НАБУ щодо несанкціонованого доступу до ЄРДР Дмитра Борзих до видання «Дзеркало тижня» (ZN.UA) та журналістки Інни Ведернікової.
Позивач вимагає визнати недостовірними та спростувати низку формулювань із матеріалу «Справа адвокатів-хакерів. Як НАБУ виявило паразитів» та заперечує право медіа зазначати його ім’я як офіційного підозрюваного. А також заявляє до відшкодування 500 тис грн судових витрат. 300 тис з них — на правову допомогу. Засідання було перенесено на 3 вересня 2026 року.
Правозахисники та юристи класифікують цей позов як такий, що має чіткі ознаки SLAPP (Strategic Lawsuits Against Public Participation) — стратегічного позову проти участі громадськості, метою якого є не захист ділової репутації, а залякування, цензурування та фінансове виснаження медіа. На юридичний тиск через SLAPP-позови у цій справі вказує одразу кілька факторів, пояснює медіаюристка та адвокатеса Оксана Максименюк. Перша ознака — надмірна та необґрунтована сума компенсації судових витрат.
«Сума витрат на правничу допомогу, заявлена до компенсації, становить 300 тис. грн. Таку суму можна вважати надмірною, оскільки середня вартість у даній категорії справ складає від 20 тис. до 50 тис. грн з урахуванням складності та часу на підготовку, – пояснює Оксана Максименюк, – Друга ознака — позов подано щодо висловлювання з питань суспільного інтересу. Стаття стосувалася пред’явленої НАБУ підозри певним особам щодо систематичного несанкціонованого доступу до закритих матеріалів та баз даних, зокрема і з боку позивача. Хоча чинне законодавство містить обмеження щодо публікації імені особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, до набрання вироком законної сили, ця ж стаття дозволяє публікацію імені у випадках, якщо інформація є суспільно значущою».
Оскільки кримінальне провадження стосується доступу до інформації з обмеженим доступом, розголошення якої може завдати значної шкоди інтересам держави, журналісти мали повне право повідомляти ці факти суспільству, наголошує медіаюристка.
Раніше Інна Ведернікова зазнала гендерно зумовленої онлайн-атаки в анонімних Telegram-каналах, яка була спрямована на дискредитацію особисто її та членів родини. Тоді журналістка припускала, що за кампанією можуть стояти представники влади або особи, яких зачепили розслідування «Дзеркала тижня», зокрема щодо адвокатів, які фігурують у справі про втручання в Єдиний державний реєстр судових рішень.
За словами Оксани Максименюк, у сучасних українських реаліях саме журналістки найчастіше опиняються під цільовим ударом подібних комплексних атак:
«Як правило, мета таких позовів — тиск з метою залякування та фінансового виснаження, а не сам виграш у суді. Неважливо, жінки це чи чоловіки. Важливий сам факт втягування в судовий процес. Результатом такої справи стає не перемога позивача, а виснажлива багаторічна тяганина. Оскільки зараз більшість матеріалів та журналістських розслідувань в Україні готуються саме журналістками, цілком природно, що подібні позови та супутні інформаційні атаки частіше спрямовуються проти жінок-авторок публікацій».
До механізмів захисту від SLAPP-атак сьогодні можна віднести заяви про зловживання процесуальними правами. Однак Оксана Максименюк зазначає, що з її досвіду це не працює. Вона не знає жодної справи, де б суд міг залишити без розгляду позовну заяву у зв’язку з зловживанням процесуальними правами з боку позивача. Аби посилити цей захист, Україні однозначно потрібна розробка нового законодавства. Але без впровадження судової практики це може залишитися лише нормою закону, яка не буде діяти, додає юристка.
У липні 2026 року в Національній раді України з питань телебачення і радіомовлення презентували результати публічних консультацій щодо законопроєкту «Про захист осіб, які здійснюють громадську участь, від явно необґрунтованих претензій або зловживань судовими процесами», тобто SLAPP-позови. Під час заходу голова Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова Ярослав Юрчишин повідомив, що після доопрацювання законопроєкту за результатами публічних консультацій його планують внести на розгляд парламенту.
Про те, чому позов Дмитра Борзих створює загрозливий прецедент для всієї журналістської спільноти та як протистояти спробам запровадити «охолоджувальний ефект» (chilling effect) у медіагалузі, Інна Ведернікова розповіла у інтерв’ю «Жінки в медіа».
— Як ви дізналися про позов Дмитра Борзих до вас і ZN.UA, і якими були ваші перші реакції на цю ситуацію?
— Нам прийшли два величезні томи: один — на редакцію ZN.UA, другий мені особисто як авторці публікацій. Сказати, що ми зовсім не очікували якоїсь реакції з цього боку, не можу. Перед тим бачили, як певні інформаційні ресурси дуже уважно моніторили ZN.UA, наші публікації, реагували на них. Тому розуміли, що якесь продовження цілком можливе.
Але сам позов, звичайно, вражає своєю ретельністю та методичністю. До нього долучені експертні дослідження, в яких наші тексти буквально розібрані на слова: що означає конкретне формулювання, як воно може сприйматися читачем, де факт, де оцінка, який контекст створює та чи інша фраза. Тобто видно, скільки часу, зусиль і грошей було витрачено на те, щоб препарувати журналістські тексти. Ось така увага.
Матеріал, про який ідеться — це наше розслідування «Справа адвокатів-хакерів. Як НАБУ виявило паразитів». За версією слідства, група адвокатів компанії «Гарантія ваших прав», одним із фігурантів якої є близький до діючого генпрокурора пан Борзих, гарантувала своїм клієнтам ексклюзивні інформаційні послуги. За допомогою кваліфікованого хакера та спеціально створеної програми вони отримували несанкціонований доступ до матеріалів кримінальних проваджень у ЄРДР. Йдеться, зокрема, приблизно про 30 справ НАБУ щодо топ-корупції.
Таким чином розслідування антикорупційних органів фактично могли нейтралізуватися, адже фігуранти заздалегідь знали про дати й час обшуків та інших слідчих дій. Дмитро Борзих у цьому провадженні має статус підозрюваного, і це нам офіційно підтвердило НАБУ. А вже коли ми з адвокатами почали розбирати позов по суті, стало зрозуміло, що це історія не тільки про Борзих, ZN.UA чи мене. Тут виникає прецедент, який стосується всієї професії.
— У чому, на вашу думку, полягає суть претензій Борзих до вас як журналістки? Які саме фрагменти матеріалу він оскаржує?
— Він оскаржує низку формулювань із нашого основного розслідування та наступних публікацій про цю справу. Просить визнати їх недостовірними та спростувати. Окремо вимагає фактично визнати неправомірним те, що ми назвали його ім’я як підозрюваного. Плюс заявлені 500 тис грн судових витрат, із яких 300 тис — на правову допомогу, хоча сам Дмитро Борзих є практикуючим адвокатом.
Тобто тут є два рівні. Перший — конкретні претензії до тексту, аж до окремих слів і формулювань. Другий, значно важливіший, про право медіа називати ім’я людини, яка офіційно має статус підозрюваного у справі, що становить очевидний суспільний інтерес. Тут ми впираємося в ч. 4 ст. 296 Цивільного кодексу та практику Верховного Суду, яка дозволяє дуже жорстко трактувати заборону на оприлюднення імені підозрюваного до вироку.
А далі дуже просте питання. Якщо людина офіційно має статус підозрюваного, чому журналіст, який саме так її й називає — підозрюваним, а не винним, не може сказати суспільству, про кого йдеться? Презумпція невинуватості, безумовно, має бути захищена. Але в Європі це не означає, що ім’я публічної людини, яка фігурує у справі про топ-корупцію, треба сховати від суспільства до вироку суду. Там шукають баланс між правами людини і свободою слова. І суспільний інтерес у таких справах у пріоритеті.
Тому тут немає суперечності. Можна не оголошувати людину винною до вироку і водночас не приховувати від суспільства, кого саме підозрюють правоохоронці. От за це право ми, власне, і будемо боротися в суді.
— Розкажіть, як проходили судові засідання: що відбувалося в суді, які аргументи сторони наводили та як ви оцінюєте перебіг процесу?
— Перше засідання було призначене на 10 серпня, але повноцінного розгляду фактично не відбулося. З нами працюють двоє досвідчених адвокатів. Видання представляє Євген Воробйов, а мої інтереси — Роман Васильняк, з яким ZN.UA свого часу виграло суд у екс-мера Києва Леоніда Черновецького. Адвокати спеціалізуються на правничій допомозі журналістам і медіа та мають значний досвід у справах цієї категорії. Цього разу Романа з невідомих причин не долучили до справи в «Електронному суді», а відзив, який він завчасно надіслав поштою і який, за даними канцелярії, передали судді ще 14 липня, у судді просто не знайшовся.
Окрема історія — суддівська «карусель» навколо справи. Перший позов Борзих відкликав одразу після автоматичного розподілу. Після повторного подання двоє суддів по черзі взяли самовідвід, один із них — через особисте знайомство з Борзих. Зрештою, справа потрапила до судді Олексія Соколова. За нашою інформацією, голова Печерського суду Руслан Козлов є кумом Борзих. Сукупність цих обставин і стала підставою для нашої заяви про відвід Соколова. У відводі нам уже відмовили.
Крім того, ZN.UA просить залучити до справи НАБУ, бо частина інформації, яку Борзих хоче спростувати в цивільному процесі, стосується кримінального провадження Бюро. Чи можна через цивільний суд оцінювати обставини, які є предметом кримінального провадження? Ні. Й НАБУ нам це також офіційно підтвердило, на що суддя не звернув уваги й продовжив слухати справу.
Наступне засідання призначене на 3 вересня о 12:50.
— Чи відчуваєте ви особисто цей позов як форму тиску через вашу журналістську діяльність? Якщо так, у чому це проявляється?
— Звичайно. Але я б не зводила цю історію до тиску особисто на мене чи на ZN.UA. Якби це був один позов одного Борзих до одного видання, це була б неприємна, але локальна історія.
Проблема в тому, що він виникає не у вакуумі. Ми бачимо спроби через суд зупиняти журналістські матеріали ще до публікації — як у випадку зі «Слідством.Інфо» та ЦПК, яким суддя Печерського райсуду Сергій Вовк заборонив поширювати результати розслідування про 143 об’єкти нерухомості Олександра Сухачова, брата директора ДБР Олексія Сухачова, ще до виходу матеріалу. Сергій Вовк працює в сусідньому кабінеті із суддею Олексієм Соколовим, який розглядає позов Борзих до ZN.UA.
Бачимо норму, яка дозволяє вимагати від медіа не називати підозрюваних; законодавчі ініціативи, які можуть обмежити можливість правоохоронців розповідати суспільству про зміст резонансних справ. Не скасовані остаточно «поправки Лозового». Є інформаційні атаки на журналістів і громадських активістів, є силовий та адміністративний тиск.
Все це відбувається на тлі значно ширшої проблеми — концентрації влади, несуб’єктності парламенту та уряду й посилення ролі силового блоку під руками у президента. А незалежні медіа, громадські активісти й антикорупційні органи залишаються тими, хто може показувати суспільству те, що влада сама про себе навряд чи розповість: корупцію, зловживання, некомпетентність, реальну механіку ухвалення рішень у системі влади, яка почала працювати проти інтересів держави.
Тому для мене питання полягає також і в тому, які правила гри ми в результаті створюємо для всієї журналістики. Бо якщо правоохоронець дедалі менше може розповісти про резонансне розслідування, журналіст ризикує отримати позов за ім’я його фігуранта, а суд може зупинити публікацію ще до того, як її побачить читач, – простір суспільного контролю просто звужується. І от це вже набагато серйозніше за наш конкретний суд із Дмитром Борзих.
— Чи змінилася ваша робота після початку судового процесу? Чи стали ви обережніше підходити до тем, героїв або формулювань у матеріалах?
— Тут у мене дуже проста логіка: якщо під тиском почати відступати, дуже швидко з’ясується, що відступати вже нікуди. Дай палець — відкусять руку. Тому ми просто продовжимо робити свою роботу.
Я дуже гостро відчула професійну солідарність. Нас підтримали колеги з багатьох медіа: «Української правди», NV, «Цензор.НЕТ», LIGA.net, «Еспресо», Бігус. Інфо та інших, вибачте, якщо когось зараз не назвала. Підтримали ІМІ, «Платформа прав людини», ZMINA, ЦПК, DEJURE та інші організації. І для мене це, мабуть, один із найважливіших результатів цієї історії на сьогодні.
Дуже тримає редакція, головна редакторка Юлія Мостова, колеги й відчуття, що це не твоя приватна війна. Тому страху, що тепер треба якось “тихіше” писати, у мене немає. Бо в таких ситуаціях дуже важливо розуміти: ти не залишаєшся сам на сам із людиною, яка має гроші, зв’язки й можливість роками ходити по судах.
— Які ресурси вам доводиться витрачати через цей судовий процес? Наскільки відчутним є для вас ризик значних фінансових витрат?
— Звичайно, це значні ресурси: час редакції, мій час, адвокати, десятки й сотні сторінок документів, підготовка позиції, судові засідання, 500 тис грн судових витрат, заявлених позивачем. Нам довелося шукати фінансову підтримку, і, як я вже сказала, «Платформа прав людини» підтримала нас юридично й фінансово, ZMINA готова підтримати на наступних етапах. Тобто важливо, що ми не залишилися з цією історією самі.
І водночас треба розуміти, що це проблема не лише великих національних медіа. З такими позовами можуть зіткнутися регіональні, міські й районні видання, які мають значно менше ресурсів для тривалого судового захисту. Для них наслідки такої атаки можуть серйозно вплинути вже на саму роботу редакції, її фінансову стійкість і можливість далі займатися складними суспільно важливими темами. І це ще одна сторона тієї самої загальної проблеми. Судовий тиск здатен не лише виснажувати конкретного журналіста чи редакцію, а й поступово звужувати простір для незалежної журналістики загалом.
— Чи були, окрім самого позову, інші форми тиску, спроби дискредитації, залякування або комунікації з вами чи вашими близькими, які ви пов’язуєте з цією історією?
— Так. Минулого року була масштабна інформаційна атака в Telegram-каналах на мене, мою родину, мого чоловіка. Причому частина цих публікацій виходила й поширювалася на ресурсах, близьких до позивача. Більше я поки не хотіла б деталізувати. Думаю, у цієї історії ще буде продовження. А про деякі речі краще говорити тоді, коли ти готовий покласти на стіл не лише своє розуміння того, що відбувається, а й докази.
— Ваші адвокати називають позов таким, що має ознаки SLAPP. Що для вас означає ця оцінка і чи відчуваєте ви, що судовий процес може мати «охолоджувальний ефект» — змушувати журналістів обережніше писати про впливових людей?
— «Охолоджувальний ефект» не обов’язково полягає в тому, щоб змусити замовкнути тих, хто вже працює з темами антикорупції. Набагато небезпечніше, якщо наступний журналіст чи журналістка просто вирішить у цю сферу не заходити. За ім’я — позов, за розслідування — суд, матеріал можуть спробувати заборонити ще до публікації, десь прилетить інформаційна атака, десь можуть підключитися силовики. І коли наступного разу в нього на столі лежатиме складна історія, він може просто запитати себе: а воно мені треба?
Редактор може вирішити не вплутуватися. Джерело — не говорити. І от це вже справжній chilling effect. Не треба закривати редакції. Достатньо зробити роботу журналіста дорогою, довгою, нервовою й небезпечною, і частина людей почне цензурувати себе сама.
Масштаб проблеми видно буквально сьогодні. Медіа висвітлюють засідання ВАКС у резонансній справі НАБУ і САП, серед підозрюваних у якій — колишня заступниця керівника Офісу президента Ірина Мудра, екснардеп Максим Микитась та інші. Журналісти називають їхні імена, повідомляють про зміст підозр, цитують матеріали слідства і позиції сторін. А тепер уявіть, що завтра Мудра, Микитась чи будь-який інший підозрюваний подадуть позов до будь-якого з цих медіа через те, що воно назвало його ім’я до обвинувального вироку. Саме з такою претензією Борзих сьогодні судиться із ZN.UA.
Розумієте масштаб проблеми? Це вже не історія одного видання. Це питання про те, чи можуть українські медіа повноцінно розповідати суспільству про топ-корупцію і називати людей, яких правоохоронці офіційно в ній підозрюють, не оголошуючи їх винними до вироку суду.
Насправді Борзих вже програв цю справу, бо його метою було налякати журналістів, які згадують його ім’я. Між іншим, він заперечує, що є публічною фігурою, хоча є адвокатом, і тривалий час був заступником головного військового прокурора Анатолія Матіоса. Після цього позову про нього пишуть всі провідні медіа. Таким чином він здобув абсолютно зворотній ефект.
Але нам потрібні інституційні механізми захисту від SLAPP. ІМІ вже назвав позов проти нас таким, що має ознаки SLAPP. Голова парламентського Комітету з питань свободи слова Ярослав Юрчишин говорить про роботу над відповідними законодавчими механізмами. Ми, звісно, не настільки наївні, щоб думати, що цей парламент їх ухвалить. Але готувати ці зміни треба вже зараз.
І тут медіаспільноті справді треба діяти разом. Не тільки відбивати кожен наступний позов, а домогтися правил, за яких суд не можна буде використовувати як спосіб покарання журналіста за його роботу.
— На якому етапі справа перебуває зараз, чого ви очікуєте від наступних судових засідань і яким для вас був би справедливий результат цього процесу?
— Наступне засідання призначено на 3 вересня о 12:50. Ми будемо відстоювати свою позицію і наполягати, зокрема, на залученні НАБУ, тому що частина того, що Борзих просить спростувати, безпосередньо стосується кримінального провадження Бюро.
У конкретній справі справедливий результат для нас очевидний — відмова у задоволенні позову. Але якщо ми просто виграємо цей суд і розійдемося, наша команда не вважатиме, що проблема вирішена.
Для ZN.UA хороший результат цієї історії, якщо вона стане приводом для професійної розмови вже не про Борзих і Ведернікову, а про правила, за якими далі працюватимуть українські медіа. Щоб журналіст мав можливість коректно повідомляти суспільно значущу інформацію, не порушуючи презумпції невинуватості. Щоб суд не ставав інструментом виснаження редакції. І щоб медіа не доводилося щоразу героїчно відбивати проблему, яку можна й потрібно вирішити на рівні закону.
Бо зрештою цей процес про право журналіста називати суспільно значущі факти й людей, яких вони стосуються. І про право суспільства знати, що відбувається в державі.