Регіональне Архіви - Сторінка 2 з 2

Етичне висвітлення теми післяпологової депресії та «вікна життя»

Післяпологова депресія залишається стигматизованою темою, а публічні історії про кризове материнство часто подаються через осуд, сенсаційність або спрощені моральні оцінки. Такий підхід лише посилює страх жінок звертатися по допомогу.

Ілюстрація видання «Гречка»

Що було зроблено

Редакція «Гречки» опублікувала матеріал «Я боялася не впоратися»: чому кропивничанка лишила дитину у «вікні життя» і як бореться за її повернення» про жінку з Кропивницького, яка під час післяпологової депресії залишила немовля у «Вікні життя».

У матеріалі:

порушено соціально чутливу тему психічного здоров’я жінок;
увагу зосереджено на внутрішньому стані героїні, її страхах і переживаннях;
свідомо відмовилися від осуду чи формальних оцінок вчинку.

Як реалізували

Матеріал подано через призму особистого досвіду жінки з акцентом на післяпологову депресію як медичний і психологічний стан.

Редакція обрала неосудливу, емпатійну тональність, підкреслюючи, що звернення по допомогу у кризовій ситуації є необхідним і відповідальним кроком.

«Це був виклик для редакції: як написати про цей випадок, щоб героїня не зазнала осуду. Тому написали через призму її почуттів і переживань, акцентом, що попросити про допомогу — нормально. Як не дивно, не було жодної негативної реакції. Згодом героїня звʼязалася знову з редакцією і розповіла, що рішенням суду їм повернули дитину, вона продовжує лікування від депресії під наглядом фахівців», – поділилась Ірина Требунських, журналістка видання.

Вплив

Публікація не викликала негативної реакції аудиторії, що є показовим для такої чутливої теми. Матеріал сприяв більш зваженому й емпатійному сприйняттю післяпологової депресії.

Згодом героїня повторно звернулася до редакції й повідомила, що дитину повернули в родину за рішенням суду, а вона продовжує лікування під наглядом фахівців — що стало непрямим свідченням важливості підтримувального, а не стигматизуючого підходу.

Що можуть наслідувати інші медіа

Писати про соціально чутливі теми з фокусом на людський досвід, а не на осуд — ставлячи в центр історії почуття, мотивації та контекст життя людини.
Використовувати емпатійну, нестигматизуючу мову у матеріалах про психічне здоров’я, материнство та кризові ситуації, уникаючи сенсаційних заголовків і моралізаторських формулювань.
Працювати з героями як з партнерами, а не «об’єктами історії»: пояснювати, як буде використано матеріал, узгоджувати чутливі деталі, поважати право на паузу або мовчання.
Чітко відокремлювати факти від суспільних оцінок, не підмінюючи журналістське інформування моралізаторством чи квазіекспертними висновками.
Додавати до матеріалів інформацію про можливості допомоги (контакти служб підтримки, гарячі лінії, консультації), щоб текст мав практичну цінність для читачів у схожих ситуаціях.
Системно працювати з темами психічного здоров’я, а не лише у кризові моменти, формуючи звичку говорити про них без страху й стигми.
Відстежувати реакцію аудиторії та бути готовими пояснювати редакційну позицію, якщо тема викликає дискусії або запитання.

Розмова про гендерні стереотипи з чоловіками як цільовою аудиторією

Контекст

У публічному дискурсі гендерні теми зазвичай адресуються жінкам, тоді як вплив гендерних стереотипів на чоловіків часто залишається недооціненим або табуйованим. Це ускладнює розмову про психічне здоров’я, емоції, тілесність і вразливість чоловіків, а також звужує можливості для переосмислення моделей маскулінності.

Що було зроблено

Редакція «Гречки» створила цикл аналітичних матеріалів про вплив гендерних стереотипів на суспільство з фокусом саме на чоловічій аудиторії.

У матеріалах:

проаналізовано, як стереотипи шкодять психологічному, фізичному та соціальному добробуту чоловіків;
порушено теми здоров’я, сексуальності, емоційної вразливості та соціального тиску;
показано позитивні приклади подолання стереотипів, а не лише проблемні аспекти.

Як реалізували

Публікації виходили на сайті упродовж 2023–2024 років.
Згодом матеріали були озвучені та адаптовані у формат подкасту, що дозволило розширити аудиторію.
На основі циклу створено окремий подкаст «Ти ж чоловік», який зробив складну тему доступнішою та менш конфронтаційною.

У редакції пояснюють, що під час підготовки циклу матеріалів про гендерні стереотипи свідомо обрали нетиповий підхід до формування тем і заголовків. Хоча аналіз впливу гендерних стереотипів на суспільство переважно стосується жіночого досвіду, автори навмисно змістили фокус і зробили акцент на чоловіках — як у заголовках, так і в прикладах. У редакції наголошують, що багато гендерних стереотипів мають двосторонній характер і впливають на різні групи, а такий ракурс допоміг залучити ширшу аудиторію до розмови.

За словами представників медіа, особливо цінними стали відгуки читачів і читачок, які зізнавалися, що використовували матеріали циклу як аргументи в дискусіях про гендерні питання — як чоловіки, так і жінки. Окремі публікації мали й глибший особистий ефект. Так, у матеріалі про вплив стереотипів у подружніх стосунках частина читачок упізнавала описані ситуації та вперше усвідомлювала, що пережитий досвід був формою насильства і не є нормою.

«Ми в “Гречці” намагаємося, якщо писати про проблему, то з використанням принципів журналістики рішень. А як це зробити, коли пишеш про гендерні стереотипи? На відповідь підштовхнула Тамара Марценюк, яка виступила експерткою в частині матеріалів циклу. Не просто описати проблему, а й показати приклади тих, хто ці стереотипи руйнує. Як на мене, саме буденні приклади з життя цього “зламу” шкідливих стереотипів вплинуть краще, ніж сторінки високочолої аналітики», — розповідає Ірина Требунських, журналістка видання.

Вплив

Два матеріали циклу вийшли у фінал українського журналістського конкурсу «Честь професії» у 2024 році. Проєкт сприяв розширенню суспільної дискусії про шкоду гендерних стереотипів для чоловіків і необхідність їх переосмислення.

Аудіоформат допоміг залучити нову аудиторію, зокрема чоловіків, які рідше взаємодіють із аналітичними текстами на гендерну тематику.

Що можуть наслідувати інші медіа

Говорити про гендерну рівність, звертаючись до чоловіків як до цільової аудиторії, а не лише до жінок.
Поєднувати аналітику з аудіоформатами, щоб знизити поріг входу в складні теми.
Показувати не лише проблеми, а й приклади змін, які можуть бути підтримувальними й мотивуючими.

Інформування про підтримку ветеранів і ветеранок у працевлаштуванні

Контекст

Для невеликих громад питання повернення ветеранів і ветеранок до цивільного життя має особливу вагу. Саме на місцевому рівні люди найчастіше шукають роботу, перекваліфіковуються або вирішують започаткувати власну справу. Водночас доступ до зрозумілої інформації про державні сервіси підтримки в малих містах і громадах часто обмежений.

У такому контексті друковані локальні медіа залишаються важливим джерелом практичної інформації — особливо для старшої аудиторії та людей без постійного доступу до цифрових ресурсів.

Що було зроблено

У виданні «Ямпільські вісті» опубліковано інформаційно-аналітичну статтю про можливості служби зайнятості для ветеранів і ветеранок.

У матеріалі:

розкрито тему працевлаштування захисників(-иць) як одного з ключових викликів післявоєнного відновлення громади;
окреслено основні потреби ветеранів(-ок) після повернення з війни — реабілітація, перекваліфікація, пошук роботи або відкриття власної справи;
наголошено на важливості системної, а не разової підтримки.

Як реалізували

Матеріал підготовлено у форматі доступного роз’яснення, адаптованого до друкованого формату.

Журналістський підхід включав:

фокус на конкретних можливостях служби зайнятості: професійне навчання, зміна фаху, супровід у працевлаштуванні, підтримка самозайнятості;
пояснення процедур простою, зрозумілою мовою без складної бюрократичної термінології;
орієнтацію на практичну користь для мешканців громади, які можуть одразу застосувати отриману інформацію.

Вплив

Публікація підвищила поінформованість ветеранів і ветеранок Ямпільської громади про доступні інструменти повернення до цивільного життя та економічної активності.

Матеріал також сприяє формуванню розуміння, що підтримка ветеранів — це довготривалий і системний процес, у якому місцева спільнота та сервіси відіграють ключову роль.

Заступниця головної редакторки видання «Ямпільські вісті» Світлана Наконечна пояснює, що мешканці маленьких громад довіряють друкованим медіа, адже газета для них — це не просто джерело новин, а хроніка життя громади. За її словами, довіра тут не формується через лайки чи охоплення, а «виростає з часу»: «Якщо газета пережила століття, значить, у ній є правда і відповідальність».

Наконечна також наголошує, що друкований формат змушує журналістів працювати повільніше й чесніше, адже в папері немає можливості швидко виправити або видалити сказане.

«Коли подаєш складну або чутливу інформацію, ти ніби залишаєш слід в історії громади, а не просто робиш публікацію», — зазначає вона.

Для журналістки робота в «Ямпільських вістях» — це спосіб говорити з людьми не через коментарі, а майже віч-на-віч, через сторінки газети. Вона підкреслює, що в маленькій прикордонній громаді надруковане слово сприймається як перевірене й пережите разом із читачами, тому журналістська відповідальність тут означає писати так, «щоб не було соромно дивитися людям у вічі», адже редакція й громада — це, по суті, одне ціле.

Що можуть наслідувати інші медіа

Використовувати друковані формати для поширення прикладної інформації, особливо в громадах із обмеженим цифровим доступом.
Регулярно інформувати про сервіси для ветеранів і ветеранок, а не лише в межах пам’ятних дат.
Поєднувати соціальну тематику з практичними роз’ясненнями, корисними для повсякденного життя громади.

Повернення жінок у міську історію через спецпроєкт «Жінки міста на річці»

Ілюстрація з матеріалу на сайті «Місто і річка»

Контекст

Історія міста зазвичай фіксується через чоловічі імена, тоді як внесок жінок часто залишається на маргінесі або зникає з колективної пам’яті. Для Дніпра це означає втрату значної частини власної історії — від часів Катеринослава до сьогодення.

Що було зроблено

До 8 Березня редакція реалізувала спецпроєкт «Жінки міста на річці», присвячений видатним дніпрянкам. Проєкт:

поєднав текстові матеріали з активним перепакуванням для соцмереж;
включив унікальні ілюстрації дніпровської мисткині Стасі Велікодної, виконані у стилі коміксів;
актуалізував тему гендерної видимості: за всю історію міста лише вісім жінок отримали звання почесних громадянок.

Як реалізували

Журналісти спільно з істориками відновили імена та біографії видатних дніпрянок.
Художнє оформлення стало окремим інструментом сторітелінгу — ілюстрації «оживили» героїнь і зробили матеріал візуально впізнаваним.
Проєкт поєднав історичний контекст, сучасне мистецтво й соціальний меседж, що зробило його доступним для ширшої аудиторії.

Вплив

Уперше жіночі історичні постаті Дніпра були масово повернуті в інформаційне поле з яскравою візуальною мовою. Активне поширення матеріалів у соцмережах підвищило їхню видимість і зацікавлення аудиторії. Проєкт став прикладом того, як локальна журналістика може відновлювати історичну справедливість і формувати інклюзивніший образ міста.

Що можуть наслідувати інші медіа

Висвітлювати маргіналізовані жіночі історії у міському та культурному контексті.
Поєднувати журналістику з мистецтвом і візуальним сторітелінгом.
Використовувати соцмережі та інтерактивні формати для залучення нових аудиторій і посилення ефекту матеріалів.

Гендерна видимість у міському просторі

Контекст

Міські нагороди та символічне визнання формують уявлення про те, хто є «важливим» для історії та ідентичності міста. Водночас гендерний вимір таких рішень часто залишається поза публічною увагою. У Дніпрі звання «Почесний громадянин міста» історично отримували переважно чоловіки, що відображає не лише минулі практики, а й сучасні механізми видимості.

Що було зроблено

Редакція «Міста і річки» підготувала аналітичний матеріал, у якому:

показано, що серед почесних громадян Дніпра лише чотири жінки;
порушено питання гендерної нерівності у відзначенні досягнень і суспільній видимості жінок;
поставлено публічне запитання до міста та громади: чому жіночий внесок так рідко отримує офіційне визнання?

Як реалізували

Проведено аналіз списків почесних громадян і статистичне порівняння кількості чоловіків і жінок.
Матеріал подано у форматі суспільного запитання й дослідницького тексту, що заохочує до дискусії.
Текст адаптовано для соціальних мереж, щоб вийти за межі «вузької» аудиторії сайту.

Вплив

Матеріал привернув увагу до теми, яка раніше майже не артикулювалася у регіональному медіапросторі — гендерної нерівності у міському символічному визнанні. Публікація стимулювала обговорення ролі жінок у житті Дніпра та механізмів, через які формується міська пам’ять.

Наталя Куліді, шефредакторка медіа «Місто і річка», наголошує, що роль локального медіа полягає в умінні знаходити історії гендерної несправедливості та виносити їх у публічний простір, ініціюючи обговорення й дискусії як перший крок до повернення «голосів» жінок. За її словами, редакція свідомо намагалася подати жіночі історії крізь призму сучасності, тому обрала формат коміксної ілюстрації — «наче ми вписуємо наших героїнь у сучасний контекст міста».

«Ми на 90% жіноча редакція, тому, звісно, нам хочеться підтримувати “своїх” там, де можемо», — додає вона.

Що можуть наслідувати інші медіа

Піднімати гендерні й соціальні питання, навіть якщо вони не є «очевидними» для місцевого порядку денного.
Використовувати дані та конкретні приклади для підкріплення суспільної критики.
Працювати з міською символікою як із предметом журналістського аналізу, а не лише новин.

Видимість жіночого героїзму в умовах війни через локальні історії

Контекст

Повномасштабна війна особливо гостро вдарила по прикордонних регіонах України, зокрема по Чернігівщині, яка пережила облогу, масовані обстріли та гуманітарну кризу. У цих умовах жінки часто брали на себе критично важливі ролі — рятували життя, підтримували громади, дбали про дітей і вразливих людей, ухвалювали рішення в ситуаціях крайньої небезпеки.

Водночас локальні жіночі історії війни ризикують залишатися невидимими поза межами регіону або зводитися до узагальнених образів «жертв». Проєкт «Сильна жінка» став спробою зафіксувати реальний жіночий досвід війни через живі, конкретні історії.

Що було зроблено

У 2024–2025 роках регіональне медіа «Вість» реалізувало проєкт «Сильна жінка», який складався з 50 журналістських матеріалів про українських жінок у контексті повномасштабного вторгнення.

У центрі проєкту — історії жіночого героїзму, материнства, професійної відповідальності та виживання під час війни, які отримали широкий резонанс у медіапросторі.

Серед найяскравіших матеріалів циклу:

«Пологи в бомбосховищі: акушерка Віра Целик і її 42 дні в облозі Чернігова» — історія про народження дітей при світлі генератора, під обстрілами;
«Чемодан, дві сумки й тазик. Модульні містечка заповнюють семенівці» — розповіді жінок, які були змушені залишити домівки, рятуючи своїх дітей.

Як реалізували

Журналісти працювали з реальними свідченнями та особистими історіями жінок, щоб передати складність, напруження і водночас силу їхнього досвіду під час війни.

У матеріалах використано наратив, що:

показує жінок як активних учасниць подій, а не пасивних жертв;
підкреслює стійкість, відповідальність і здатність ухвалювати рішення в критичних обставинах;
поєднує емоційний вимір із документуванням локальної історії війни.

Вплив

Проєкт набув загальнонаціонального звучання: матеріали активно передруковували, поширювали в соціальних мережах і обговорювали. Історії привернули увагу до ролі жінок у війні та їхнього внеску у виживання й підтримку громад у прикордонному регіоні.

Проєкт також став прикладом того, як локальне медіа може впливати на формування ширшого національного наративу про війну.

Очільниця чернігівської газети «Вість» Ольга Макуха зазначає, що локальні медіа фіксують жіночі історії війни — про окупацію, втрати, поранення, пологи в бомбосховищах, материнство під обстрілами, волонтерство та щоденне виживання — як живий і конкретний досвід жінок Чернігівщини. За її словами, впізнаваність імен, вулиць і місць допомагає жінкам усвідомити цінність власного досвіду та його значущість для історії. Це, на думку Макухи, сприяє формуванню колективної пам’яті регіону, у якій жіночі голоси звучать рівноправно з чоловічими.

“Таким чином локальне медіа робить внесок в утвердження гендерної рівності, визнаючи жіночий досвід війни важливою частиною суспільного досвіду. Водночас медіа допомагає проговорити травму, відчути підтримку й солідарність, зміцнюючи єдність громади”, — додає вона.

Що можуть наслідувати інші медіа

Системно працювати з жіночими історіями у контексті війни, соціальних криз і надзвичайних ситуацій.
Показувати особистий досвід як інструмент емпатії, взаємної підтримки та суспільної солідарності.
Фіксувати локальну історію війни, зберігаючи голоси жінок як важливу частину колективної пам’яті.

Переосмислення старшого віку через локальні історії активності

Контекст

В українському медіапросторі люди старшого віку часто зображуються переважно через призму вразливості, потреб або соціальних проблем. Такий підхід звужує уявлення про старший вік і майже не залишає місця для історій активності, самореалізації та взаємодії з громадою.

Для локальних медіа тема старшого віку має особливе значення, адже саме на рівні міста формується щоденна якість життя літніх людей — через доступ до культурних, освітніх і соціальних ініціатив.

Що було зроблено

Регіональне медіа «Наше місто» підготувало лонгрід «Мистецтво жити з інтересом: як у Дніпрі створюють комфорт для людей похилого віку», у якому розкрито історії дніпрян старшого віку, які продовжують активно жити, розвиватися та бути корисними для своєї громади.

У матеріалі:

показано приклади самореалізації у «золоті роки» — відкриття нових талантів, участь у спільнотах, допомогу іншим;
продемонстровано, як місто та місцеві ініціативи створюють більш комфортне й інклюзивне середовище для людей старшого віку;
зміщено фокус із проблемності віку на його потенціал і цінність досвіду.

Як реалізували

Журналісти використали формат лонгріду, побудованого на серії інтерв’ю з активними мешканцями Дніпра старшого віку. Такий підхід дозволив показати старший вік через живі, мотивуючі історії та локальний контекст, уникаючи узагальнень і стереотипів.

Публікація підвищила обізнаність аудиторії щодо потреб і можливостей людей старшого віку, а також привернула увагу до позитивних міських практик їхньої інтеграції у суспільне життя.

Матеріал надихнув читачів на активнішу участь у житті громади та підтримку міжпоколіннєвої солідарності, демонструючи, як журналістика може формувати більш інклюзивне бачення старшого віку.

Що можуть наслідувати інші медіа

Розповідати про життя людей старшого віку через призму активності й самореалізації, а не лише проблем чи обмежень.
Уникати інфантилізації та жалості. Говорячи про людей старшого віку, не зводити їхній досвід до «вразливості» чи «самотності» — натомість показувати вибір, активність і агентність.
Працювати з віком так само уважно, як із гендером чи інвалідністю. Вік — це не характеристика «проблеми», а частина ідентичності, яка заслуговує на повагу й точну мову.
Запитувати не лише “як вам важко”, а й “що вам цікаво”. Питання про хобі, плани, інтереси й мотивацію змінюють тон розмови та відкривають нові історії.
Уникати узагальнень на кшталт “усі пенсіонери”. Старший вік — неоднорідний; різні люди мають різний досвід, здоров’я, ресурси й можливості.
Показувати роль локальних ініціатив і громад, які безпосередньо впливають на якість життя старших людей.
Залучати героїв як експертів власного життя. Люди старшого віку можуть коментувати не лише “свою долю”, а й міські процеси, культуру, зміни в громаді.
Використовувати лонгріди для зміни усталених уявлень і популяризації цінностей міжпоколіннєвої підтримки.

Історії героїзму та дискримінації у військовому контексті

Контекст

Під час повномасштабної війни українські медіа дедалі частіше говорять про героїзм і самопожертву військових. Водночас досвід окремих груп — зокрема ЛГБТІК+ людей у лавах Збройних сил України — залишається маловидимим або подається через стереотипи.

Для ЛГБТІК+ військових служба часто означає подвійну боротьбу: із зовнішнім ворогом та з дискримінацією, упередженнями й нерозумінням усередині суспільства й військового середовища. Саме цей розрив між внеском і визнанням став відправною точкою матеріалу.

Що було зроблено:

Редакція «Наше місто» зацікавилася темою ЛГБТ+ військових у рамках участі в менторській програмі з гендерночутливої журналістики від Волинського пресклубу. Під час навчання вони проаналізували, як аудиторія реагує на різні теми, і виявили тривожну тенденцію: коли мова заходила про ЛГБТ+ військових, у коментарях під публікаціями в соцмережах панував переважно негатив.

«Це стало для нас сигналом — значить, тема болюча, значить, є стереотипи та упередження, з якими треба працювати. Ми зрозуміли: наша аудиторія не бачить за абревіатурою “ЛГБТ+” реальних людей. Ми хотіли донести просту думку: героїзм не має орієнтації. Людина, яка захищає твоє місто, твій дім, твою родину — заслуговує на повагу незалежно від того, кого вона кохає. Лонгрід мав стати мостом між “вони” та “ми”, показати, що це не абстрактна меншина десь там, а люди, які так само воюють, страждають і гинують за Україну», — поділились в редакції сайту «Наше місто».

Регіональне медіа «Наше місто» підготувало лонгрід «ЛГБТ+ військові: подвійна боротьба», який було опубліковано як тему дня на вебсайті.

У матеріалі:

показано, що попри героїзм, професійність і відданість країні, ЛГБТ+ бійці щодня стикаються зі стереотипами, мовою ворожнечі та насильством;
акцентовано увагу на реальних життєвих і службових викликах, з якими вони стикаються;
підкреслено важливість рівних прав, безпеки та підтримки держави для всіх військових — незалежно від статі, походження чи сексуальної орієнтації.

Як реалізували:

Журналісти використали формат лонгріду, що дозволив поєднати:

особисті історії та свідчення військових;
соціальний і психологічний контекст;
правовий вимір, пов’язаний із питаннями рівності та захисту прав людини.

Такий комплексний підхід дав змогу показати не абстрактну «групу», а конкретних людей — із досвідом служби, відповідальністю та внеском у захист країни.

Матеріал сприяв підвищенню обізнаності місцевої аудиторії щодо проблем, з якими стикаються ЛГБТІК+ військові, та їхнього права на рівне ставлення. Публікація стала поштовхом для публічної дискусії про інклюзію та рівність у ЗСУ й ширшому суспільному контексті.

«Національні медіа часто висвітлюють ЛГБТ+ тематику у більш загальному контексті або через призму резонансних подій. Локальне медіа має унікальну можливість наблизити тему до конкретної громади, зробити її особистою та зрозумілою. Локальне медіа має силу змінювати ставлення громади зсередини — через історії, які стосуються кожного особисто», — додає редакція.

Лонгрід допомагає формувати культуру солідарності та підтримки, у якій героїзм не має «умов» або винятків.

Що можуть наслідувати інші медіа:

Розповідати про ЛГБТІК+ військових без стигматизації на локальному рівні, визнаючи їхній внесок і досвід.
Показувати людину передусім через дії та відповідальність, а не через належність до «вразливої групи».
Використовувати формат лонгріду для комплексного висвітлення соціальних, правових і культурних аспектів життя героїв.

Підтримка батьків дітей з інвалідністю: подкаст «Борці, що здобувають світ»

Фото: Громадське радіо

Контекст

Для багатьох родин момент встановлення діагнозу дитини з інвалідністю або особливими освітніми потребами стає кризовим — через нестачу зрозумілої інформації, складні бюрократичні процедури та емоційне виснаження. В українському медіапросторі такі теми зазвичай висвітлюються фрагментарно й рідко пропонують практичні відповіді на запитання батьків.

У цьому контексті аудіоформат подкасту дозволяє створити безпечний простір для пояснення складних тем і підтримки родин, які лише починають свій шлях прийняття та адаптації.

Що було зроблено:

На платформі «Громадського радіо» створено серію подкастів «Борці, що здобувають світ», присвячену батькам дітей з інвалідністю або особливими освітніми потребами, які вперше стикаються з діагнозом.

Авторка проєкту, журналістка Тетяна Курманова говорить про:

практичні аспекти догляду за дитиною;
організацію реабілітації та раннього втручання;
психологічну підтримку батьків і збереження власного ресурсу;
подолання бюрократичних перепон і стигматизації.
проєкт також піднімає питання формування толерантного та недискримінаційного ставлення до дітей з інвалідністю і їхніх родин у суспільстві.

Як реалізували:

Обрано формат подкасту, що поєднує експертні коментарі, особистий досвід батьків і практичні поради.
Теми випусків охоплюють: прийняття діагнозу, оформлення інвалідності, отримання пільг, пошук лікарів і спеціалістів, проходження реабілітації та інструменти «раннього втручання».
Проєкт фокусується на прикладній користі для родин, водночас підвищуючи загальну обізнаність аудиторії про інклюзію.

Вплив:

Подкаст зібрав понад 1 мільйон охоплення у соціальних мережах та отримав широку підтримку аудиторії. Проєкт увійшов до короткого списку найкращих подкастів 2025 року за версією MEGOGO.

Сотні позитивних відгуків від батьків і підтримка профільних організацій засвідчили потребу в таких форматах і їхню практичну цінність для суспільства.

Що можуть наслідувати інші медіа:

Використовувати аудіоформат для практичної й емоційної підтримки цільових аудиторій.
Поєднувати експертні знання з досвідом реальних людей, створюючи довіру й відчуття спільності.
Говорити про інклюзію та недискримінацію доступною мовою, роблячи складні теми зрозумілими для широкого загалу.

Просвітництво та видимість ЛГБТКІ+ спільноти через мультимедійний формат

Ілюстрація: Громадське радіо

Контекст

Попри поступові зміни у ставленні суспільства, ЛГБТКІ+ люди в Україні продовжують стикатися з дискримінацією, мовою ворожнечі та браком достовірної інформації у медіа. Тема сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності часто подається або фрагментарно, або крізь призму скандалів, без пояснення контексту та живих людських історій.

У такій ситуації просвітницькі медіапроєкти стають ключовим інструментом для подолання стереотипів, формування емпатії та нормалізації різноманіття як частини українського суспільства.

Що було зроблено:

На платформі «Громадського радіо» реалізовано мультимедійний просвітницький проєкт «Хтось когось любить» (2024–2025), присвячений ЛГБТКІ+ людям в Україні. Авторка проєкту, журналістка Ана Море у двох сезонах серії відео-, аудіоподкастів і текстових матеріалів:

розвінчує поширені міфи про ЛГБТКІ+ спільноту;
говорить про виклики, дискримінацію та небезпеки, з якими стикаються ЛГБТКІ+ люди;
знайомить аудиторію з особистими досвідами героїв і героїнь, надаючи їм простір для самовираження.

Мета проєкту — не лише просвітництво, а й сприяння реальним соціальним змінам, що покращують становище ЛГБТКІ+ людей в Україні.

«Громадське радіо вважає своїм обов’язком давати слово тим, чиї голоси часто залишаються непочутими, особливо у час війни. Ми свідомо обрали мультиформатний і серійний підхід, щоб говорити про ЛГБТКІ+ людей не епізодично, а як про повноцінну частину українського суспільства. Видимість і знання — перший крок до зменшення дискримінації», — говорить Вікторія Єрмолаєва, головна редакторка Громадського радіо.

Як реалізували:

Перший сезон: серія відео та подкастів, опублікованих на YouTube та платформах «Громадського радіо».
Другий сезон: продовження формату з новими випусками та розширенням тематичного спектра.
Комплексний підхід: поєднання особистих історій реальних людей із фактологічним поясненням міфів, дискримінаційних практик і правового контексту. Мультиформатність дозволила охопити різні сегменти аудиторії — від слухачів радіо й подкастів до глядачів YouTube та читачів текстових матеріалів.

Вплив:

Перший сезон став найпопулярнішим проєктом на YouTube-каналі «Громадського радіо» у 2024 році, другий — одним із найпопулярніших проєктів 2025 року.

Проєкт зібрав сотні тисяч переглядів на YouTube та мільйонні охоплення у соціальних мережах. Аудиторія залишила сотні відгуків, у яких відзначала сміливість формату, важливість відкритої розмови та доступність інформації про ЛГБТКІ+ людей.

Що можуть наслідувати інші медіа:

Поєднувати особисті історії з фактологічним поясненням, щоб одночасно працювати з емоцією та знанням.
Надавати платформу соціально вразливим групам, дозволяючи їм говорити від першої особи.
Використовувати мультиформатні рішення (відео, подкасти, тексти) для розширення охоплення та стійкого інтересу аудиторії.